УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

                                                                                                 № 2а-4338/10/2370

17.09.2010 р.                                                                                    м. Черкаси  

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Смілянець Е.С., розглянувши матеріали позовної заяви, поданої ОСОБА_1 до Черкаської виправної колонії № 62 про визнання рішення комісії неправомірним,

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1, в якій просить визнати рішення адміністративної комісії Черкаської виправної колонії № 62 від     30.07.2010 р. неправомірним.

          Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 КАС України адміністративний позов –це звернення до суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Під поняттям публічно-правових відносин слід розуміти відносини, які складаються в процесі реалізації владних повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування.

          Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання рішення адміністративної комісії Черкаської виправної колонії № 62 від 30.07.2010 р. неправомірним.

З матеріалів справи вбачається, що фактично спір виник з правовідносин, які регулюються Кримінально –виконавчим кодексом України. Оскаржуване рішення стосується не дій суб’єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, а процесуальних дій відповідача, пов’язаних з вирішенням питання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого, що є однією із стадій кримінального процесу, у зв’язку з чим їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Відповідно до статтей 1 та 2 Кримінально-процесуального кодексу України призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах, а завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України, кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Як встановлено судом, правовідносини, що склалися між сторонами, не є публічно-правовими, а є кримінально-правовими, оскільки витікають з кримінально-поцесуального та кримінально-виконавчого законодавства, а тому не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства. Крім того, дані правовідносини не можуть бути віднесені до категорії публічно-правових і з тих підстав, що їх виникнення не пов’язано з будь-якими рішеннями, діяльністю або бездіяльністю органів владних повноважень в сфері управлінської діяльності.   

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

           З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позов, з яким звернувся ОСОБА_1, підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку кримінального судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно частини 5 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Враховуючи вищевикладене,  керуючись п. 6 ч. 1 ст. 3, ст. 17, ст. 109 КАС України,  суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської виправної колонії № 62 про визнання рішення комісії неправомірним, оскільки дану позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Повернути позивачу позовну заяву із усіма доданими до неї матеріалами та направити копію даної ухвали.

Роз’яснити позивачу його право звернутися до місцевого загального суду, який наділений повноваженнями розглядати справи у порядку кримінального судочинства.

          Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п’яти днів з дня її отримання стороною за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

          Суддя                                                                                                    Е.С.Смілянець