ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 2а-4056/10/2370
17.09.2010 р. м. Черкаси
16 годин 41 хвилин
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Трофімової Л.В.,
при секретарі Чемерин І.В.,
за участю представників:
позивача ОСОБА_1
відповідача Павленко М.В. за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Черкаси про скасування податкових повідомлень –рішень та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До суду 17.08.2010 р. заявлено позов про зобов’язання державної податкової інспекції у м. Черкаси повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб у сумі 2227,88 грн. та сплатити штраф 2227,88 грн., а також про скасування податкових повідомлень – рішень №0009391703/0 від 07.04.2010 (№0009391703/1 від 18.06.2010) із визначення податкового зобов’язання у розмірі 551 грн. 96 коп.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що 19.01.2010 року ним подано до ДПІ у м. Черкаси декларацію про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2009 року із відображенням суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню у розмірі 4166 грн. Як стверджує позивач, відповідач безпідставно зменшив позивачу суму податкового кредиту до 1938 грн. 12 коп. і тому за несвоєчасне повернення надміру сплаченого податку повинен сплатити на користь позивача штраф у сумі 2227 грн. 88 коп.(100%). З позиції позивача у той же час за наслідками проведеної перевірки (щодо права застосування податкового кредиту ОСОБА_1 на підставі поданої декларації про доходи за 2008 рік ) складено акт від 07.04.2010 року №3082/17-310 і прийнято податкове повідомлення –рішення від 07.04.2010 року №0009391703/0. У порядку адміністративного апеляційного узгодження скаргу ОСОБА_1 згідно рішення №0009391703/1 від 18.06.2010 року щодо сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 551 грн. 96 коп. залишено без задоволення. Порушення своїх прав позивач убачає у прийнятті податкового повідомлення –рішення від 07.04.2010 року №0009391703/0 не на підставі акта від 07.04.2010 року №3082/17-310, а на підставі акта від 19.04.2020 року №3082/17-310, що був вручений пізніше дати прийнятого рішення. Мотивуючи заявлені вимоги позивач послався на суперечність рішень №0009391703/0 від 07.04.2010 (№0009391703/1 від 18.06.2010 –про розгляд скарги) із визначення податкового зобов’язання у розмірі 551 грн. 96 коп. положенням Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та зазначив, що ДПІ вийшла за межі цього закону і Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затвердженої наказом ДПАУ від 22.09.2003 р. №442 не зазначивши конкретну норму законодавства, що порушено позивачем.
Представник відповідача проти позову заперечував з посиланням на подвійне використання допомоги(пільг) від держави: включення до складу податкового кредиту частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом фактично сплачених протягом звітного податкового року у зменшення сплати податку з доходів громадян і отриманої компенсації з бюджету від державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву»та завищенням суми витрат, що включаються до податкового кредиту. Після обговорення у судовому засіданні відповідач не надав пояснень щодо уточнення змісту порушень з боку позивача і прийняття оспорюваного податкового повідомлення –рішення від 07.04.2010 року №0009391703/0 не на підставі акта від 07.04.2010 року №3082/17-310, а на підставі акта від 19.04.2020 року №3082/17-310 без зазначенням конкретних норм Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" порушених позивачем.
Розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали, заслухавши думку учасників судового засідання, з’ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши окремо кожний доказ, а також їх взаємний зв'язок для вирішення спору по суті та з огляду на предмет позовної заяви суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне. Конституція України (ч. 2 ст. 19) визначає, що органи державної влади і їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підстав, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Предмет позовної заяви визначено позивачем як зобов’язання здійснити дії –повернути ОСОБА_1 суму надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2227,88 грн. та сплатити штраф у розмірі 2227,88 грн. Статтею 105 КАС України встановлено форму і зміст адміністративного позову, зі змісту якої убачається, що адміністративний суд може зобов’язати відповідача –суб’єкта владних повноважень вчинити будь –які дії чи утриматися від вчинення дій, що входять до компетенції такого суб’єкта як учасника публічно –правових відносин, а у даних правовідносинах податкова інспекція не наділена повноваженнями щодо повернення ОСОБА_1 суми надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб, оскільки згідно Бюджетного кодексу України (п. 8 ст. 51) Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів.
Закон України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" п. 18.8. ст. 18 визначає, що сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, визначену у декларації, протягом 60 календарних днів від дня отримання такої декларації. Судом встановлено, що ОСОБА_1 подано декларацію про доходи одержані за 2008 рік 17.03.2009 р. і за 2009 рік –19.01.2010 р. На заяву про надання роз’яснення (а.с. 7) від 15.03.2010 р. ДПІ у м. Черкаси надано у строки для розгляду звернень відповідь від 12.04.2010 р. №3000/17-319 з одночасним запрошенням з’явитися до ДПІ у м. Черкаси 19.04.2010 р. для вирішення питання (а.с. 8) щодо визначення сум податку з доходів фізичних осіб в частині застосування права на податковий кредит.
Згідно з підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закон України від 21.12.2000 р. № 2181-III „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі за текстом – Закон № 2181) прийняття податкової декларації є обов’язком контролюючого органу. Водночас, абзацом п’ятим підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 встановлено, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов’язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
На думку суду, податкове повідомлення –рішення №0009391703/0 від 07.04.2010 є протиправним і таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне. У податковому повідомленні –рішенні №0009391703/0 від 07.04.2010 зазначено, що останнє прийнято на підставі акта від 07.04.2010 року №14/17-332, що платнику не вручався, у якості доказу при вирішенні справи ні відповідачем ні позивачем не надано, при прийнятті рішення 18.06.2010 №16288/25-009 про результати розгляду скарги (а.с. 14) та рішення 06.08.2010 №16869/25-010 про результати розгляду скарги (а.с. 19) не досліджувався і не зазначений взагалі як такий. Суд встановив, що і при розгляді скарг платника і з огляду на запрошення до ДПІ від 19.04.2010 позивача для розгляду його звернення від 15.03.2010 у наявності був акт від 19.04.2020 року №3082/17-310 (а.с. 10-11) як підстава прийняття уповноваженою особою рішення і датоване 07 квітня 2010 року податкове повідомлення –рішення №0009391703/0, що у часі неможливо. Крім того, оспорюване рішення №0009391703/0 від 07.04.2010 не визначає конкретну норму права, що порушив відповідач, а тому не може бути визнане законним і правомірним (а.с. 9) де на підставі неіснуючого акта перевірки платнику поставлено за провину порушення Закону №889 у повному обсязі.
Суд, оцінюючи письмові докази щодо визначення розміру суми податкового зобов’язання 551 грн. 96 коп. встановив наступне: у перевіреній працівниками ДПІ і належним чином завіреній копії розрахунку щодо сум повернення податку з доходів фізичних осіб у зв’язку з нарахуванням податкового кредиту до декларації за 2008 рік (а.с.76) як за даними платника так і за даними перевірки визначено податкове зобов’язання 551 грн. 96 коп.; у додатку платіжного доручення до висновку для органу державного казначейства №2294 від 11.06.2009 року зазначено за номером 45 позивача і суму 551 грн. 96 коп. (а.с.77-78), що підтверджує факт визнання і сплати заявленої суми. Проте, у спосіб не визначений законом, а саме не застосовано наслідки нікчемності правочину, не ініційовано проведення службового розслідування –згідно ст. 11-1 п.8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чи позачергової податкової перевірки ст. 11 п.1-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чи додаткової перевірки згідно з п.8 наказу Державної податкової адміністрації України від 3 березня 1998 р. N 93 "Про внесення змін до Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями", ст. 5 Закону №2181, з порушенням встановленого порядку ДПІ прийнято протиправне рішення №0009391703/0 від 07.04.2010.
За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначене у дужках як уточнення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2010 року № 0009391703/0 як окреме оспорюване рішення за №0009391703/1 від 18.06.2010/1 не розглядається (у додатках до позову за таким номером позивачем останнє не додається), оскільки не змінює, не збільшує/не зменшує обсяг прав і обов’язків позивача щодо первинного податкового повідомлення-рішення від 07.04.2010 року № 0009391703/0 із визначення податкового обов’язку у сплаті до бюджету 551 грн. 96 коп. (надано рішення про результати розгляду первинної скарги від 18.06.2010 року №16288/25-009 (а.с. 14-16) і рішення про результати розгляду повторної скарги 06.08.2010 року №16869/25-010 (а.с. 19-20).
Відповідно до положень п. 1.5 ст. 5 Закону України від 22.05.03 № 889 „Про податок з доходів фізичних осіб” (далі за текстом – Закон №889) іпотечним житловим кредитом є фінансовий кредит, що надається фізичній особі (позичальнику) строком не менше п’яти повних календарних років для фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки) у власність з відповідним прийняттям кредитором такого житла у заставу. Згідно із ст. 1 Закону України від 05.06.03 р. № 898 „Про іпотеку” іпотека –це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Суд, враховуючи положення Закону №889 та норми Закону України „Про іпотеку”, вбачає, що скористатися податковим кредитом на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку зазначивши у договорах на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла, що кредит видано на придбання (будівництво) житла, що приймається кредитором у заставу. Згідно із п. 10.1 ст. 10 Закону №889 право платника податку на податковий кредит виникає у разі, якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Суд, оцінюючи письмові докази встановив, що при проведенні перевірки використано декларацію про доходи за 2008 рік та лист від 23.03.2010 р. №124-01-14 і перевіряючим зроблено висновок, який зазначено у акті (а.с. 10), що позивач не мав витрат для включення до складу податкового кредиту у розмірі 551 грн. 96 коп., а сума що була відшкодована ОСОБА_1 підлягає сплаті до бюджету. У акті перевірки від 19.04.2020 року №3082/17-310 (а.с. 10-11) ці питання предметно не досліджувалися та не аналізувалися, і як перевіряючий дійшов до такого висновку незрозуміло, оскільки не розмежовано ні поняття житлова компенсація (субсидія, дотація) ні компенсація за користування іпотечним кредитом, не зазначено як і у чому полягає неналежне оформлення податкової звітності (що прийнята, перевірена 28.05.2009 р. і погоджена представниками ДПІ без зауважень –а.с. 75), що не відповідає вимогам наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. № 327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.08.2005 р. за №925/11205, яким затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, пункт 1.7 якого передбачає, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та у повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, що зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з пунктом 1.16 статті 1 Закону України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) податковий кредит - це сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, в тому числі у зв'язку з компенсацією вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення (чоловік, дружина, діти).
Відповідно до пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону N 889 до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються (тобто не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) сума державної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом. Згідно Закону №889 (п. 10.1.ст. 10) платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року, а також згідно із пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №889 платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону. Право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися (п. 10.5.ст. 10).
Відповідно до положень Закону №889 платник податку, який бажає скористатися правом на податковий кредит за підсумками звітного року, повинен протягом року, наступного за звітним, подати до податкової інспекції за місцем своєї податкової адреси річну податкову декларацію про суму загального річного оподатковуваного доходу, вказати підстави, суми та підтвердні документи щодо податкового кредиту та (п. 5.4.3.ст. 5) якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.
Як було встановлено при вирішенні справи, дослідженні письмових доказів і фактів викладених у акті від 19.04.2010 року №3082/17-310 та рішенні від 07.04.2010 року №0009391703/0 представник відповідача не надав суду пояснень щодо конкретних норм і змісту порушень допущених позивачем. Враховуючи невідповідність акту від 19.04.2010 року №3082/17-310 вимогам наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. № 327, посилання у податковому повідомленні-рішенні від 07.04.2010 року №0009391703/0 (як на підставу прийняття) на неіснуючий акт 07.04.2010 року №14/17-332, не зазначення конкретних норм права, що порушив позивач, суд вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення від 07.04.2010 року №0009391703/0 є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов’язання здійснити дії - повернути позивачеві – ОСОБА_1 суму надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2227,88 грн. та сплатити штраф у розмірі 2227,88 грн. з урахуванням наданих пояснень у судовому засіданні, суд зазначає, що позивач не вказує за який період і у чому саме проявлено бездіяльність відповідача з неповернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб державною податковою інспекцією у м. Черкаси щодо зазначених вимог. Оскільки спільний наказ Державної податкової адміністрації|Мінфіну|Державного казначейства України від 03.02.2005 № 58/78/22 "Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків", що затверджено на виконання пункту 15.3 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", частини другої статті 50, частини другої статті 78 Бюджетного кодексу України та пункту 18.8 статті 18 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначає, що поверненню з бюджету підлягають: надміру сплачені податки, збори (обов'язкові платежі); помилково сплачені податки, збори (обов'язкові платежі). Повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) у випадках, передбачених податковими законами, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб), яка може бути подана не пізніше 1095 дня, наступного за днем виникнення такої переплати.
Зміст компетенції суб’єкта владних повноважень визначають: завдання та обсяг повноважень, що необхідні для виконання цих завдань; відносини щодо яких ці повноваження застосовуються. Орган державної податкової служби України на підставі даних особових рахунків платників готує висновки (наприклад а.с.77), два примірники Реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, та три примірники Реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам. Згідно із зазначеними реєстрами орган державної податкової служби України, відповідний районний (міський) фінансовий орган та орган Державного казначейства України проводять приймання-передавання висновків про повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (п. 20.4.1.ст. 20) визначає особу, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит: а) податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір; б) орган Державного казначейства України, що порушує строки такого повернення або занижує його розмір. Законом України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено (п. 20.4.2 ст. 20) за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі унаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються такі штрафи: якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 10 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 31 до 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 50 відсотків від такої суми;якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми.
Нарахування таких штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Позивач у позовній заяві самостійно визначає і просить стягнути з державної податкової інспекції суму штрафу у розмірі100 % –2227,88 грн. Проте на переконання суду, позивач такого права немає, оскільки (ст.10 «права платників податків і зборів (обов'язкових платежів)»Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII "Про систему оподаткування" із змінами платники податків і зборів (обов'язкових платежів) платники мають право: 1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України; 2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; 3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб. Постановою КМ України від 04.02.2004 № 127 "Про затвердження Порядку нарахування штрафів за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб" визначено механізм самостійного нарахування органами Державного казначейства штрафів за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, у тому числі унаслідок застосування права на податковий кредит (далі - сума надміру сплаченого податку), які сплачуються на користь платника. Тому у цій частині позовних вимог щодо зобов’язання державної податкової інспекції у м. Черкаси повернути ОСОБА_1 суму надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2227,88 грн. та сплатити штраф 2227,88 грн. слід відмовити.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, оскільки в частині вимоги про скасування податкового повідомлення –рішення від 07.04.2010 року №0009391703/0 підлягає задоволенню, а в частині вимог про зобов’язання державної податкової інспекції у м. Черкаси повернути позивачеві надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб у сумі 2227,88 грн. та сплатити штраф 2227,88 грн. задоволенню не підлягає.
До цього слід уточнити щодо повернення судового збору (а.с. 3) і розподілу судових витрат, що відповідно до ч. 3 ст. 106 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (п. 20.4.4.ст. 20) передбачає, у разі коли особи, що зобов'язані цим пунктом нести відповідальність за неповне або несвоєчасне надання платнику податку бюджетного відшкодування, не здійснюють або відмовляються здійснювати зазначене відшкодування (його частини) всупереч нормам цього Закону, то платник податку має право оскаржити їх дії (бездіяльність) у суді (господарському суді) без попередньої сплати державного мита у зв'язку з поданням позовної заяви (скарги).
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 17.09.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159-164, 254 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Черкаси про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0009391703/0 від 07.04.2010 року про визначення податкового зобов’язання у розмірі 551 грн. 96 коп. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у порядку і строки, визначені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 22 вересня 2010 року.
Суддя Л.В.Трофімова