ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 | тел. 230-31-77 |
ПОСТАНОВА
Іменем України
"22" серпня 2006 р. Справа № 290/18-06
м. Київ, вул. Комінтерну, 16
(зал судових засідань № 205)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика при секретарі Кантарія Д.Ю. розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Відкритого акціонерного товариства "Елопак-Фастів"
про стягнення 238583,16 грн.
За участю представників:
Позивач - Рекеда Т.В.
Відповідач - Бучко Т.Є.
Суть спору:
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Елопак-Фастів»про стягнення 238583,16 грн. заборгованості по сплаті штрафних санкцій у зв’язку з порушенням встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Провадження у справі було відкрите за правилами Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до ухвали від 20.07.2006 року. Розгляд справи було призначено на 04.08.2006 року. В судовому засіданні 04.08.2006 року розгляд справи було відкладено на 22.08.2006 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на недотримання підприємством відповідача нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ч. 1 ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, оскільки такий норматив для відповідача в 2005 році становив 9 робочих місць, однак фактично на його підприємстві працював 1 інвалід.
Відповідач у відзиві позовні вимоги заперечує, оскільки на його підприємстві фактично працювало в 2005 році 3 інваліди, фактично було створено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що підприємство щомісячно протягом 2005 року подавало звіти форми 3-ПН до Фастівського міськрайцентру зайнятості, однак інваліди для працевлаштування не направлялись.
Розглянувши справу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, судом
встановлено
Відповідачем 07.02.2006 року подано до територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів в 2005 році, відповідно до якого норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 9 робочих місць, фактично на підприємстві середньооблікова кількість штатних працівників, які мають інвалідність, за 2005 рік складала 1 чоловік. Фонд оплати праці штатних працівників складає 6465200 грн., середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача складає 29123 грн. на одного працівника. Таким чином, на підприємстві відповідача 8 робочих місць не зайняті інвалідами.
Згідно зі ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон) відповідачу встановлено 4 % норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, який при середньообліковій чисельності штатних працівників 222 чоловіки, становить 9 робочих місць, що було визначено відповідачем за даними Державної статистичної звітності за 2005 рік (Ф №10-П1), однак необхідна кількість місць не була зайнята інвалідами.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємством самостійно в строк до 15 квітня року, що настає за звітним. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовується строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до п. 11 Постанови КМУ № 1767 від 28.12.2001 року «Про затвердження Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» (далі –Порядок № 1767) передбачено, що контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін, відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Оскільки, відповідачем норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів не було виконано і відповідні штрафні санкції не були нараховані і сплачені, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду про стягнення відповідних штрафних санкцій.
Позивачем нараховано 232980,16 грн. адміністративно-господарських санкцій за не працевлаштування 9 інвалідів в 2005 році, крім того, позивачем нараховано 5603 грн. пені за прострочення сплати санкцій на 77 днів.
Відповідач заперечує проти застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, посилаючись на вжиття залежних від нього заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, однак норматив не був виконаний, оскільки інваліди для працевлаштування не звертались та не направлялись відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідач надав суду докази інформування Фастівського міськрайцентру зайнятості з січня 2005 року по грудень 2005 року включно про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів в звітах форми 3-ПН, надав висновок № 110 від 17.12.2004 року державної експертизи умов праці Головного управління праці та соціального захисту населення при Київській обласні держадміністрації, докази проведення на підприємстві заходів по атестації робочих місць в залежності від умов праці, докази самостійного працевлаштування в 2005 році 3 інвалідів.
Відповідач в звітах форми 3-ПН інформував Фастівський міськрайцентр зайнятості про наявність вільних вакансій та необхідність направлення для працевлаштування інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2005 року на підприємстві в різні періоди працювало всього 3 інваліди, тому кожний місяць їх кількість була різною і у звітах 3-ПН кількість вільних робочих місць змінювалась в залежності від кількості фактично працюючих інвалідів.
Факт інформування в звітах 3-ПН про потребу в направленні для працевлаштування інвалідів підтверджено в листі від 08.08.2006 року Фастівським міськрайцентром зайнятості. Крім того, з листів Фастівського міськрайцентру зайнятості від 17.11.2005 року та від 06.07.2006 року вбачається, що інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись, оскільки інваліди з необхідним досвідом на обліку не перебували.
Позивачем причини недотримання нормативу при визначенні адміністративно-господарських санкцій не були досліджені і прийняті до уваги.
При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до статті 19 Закону, підприємства, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 Закону.
Відповідно до ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахування індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», якою затверджене Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення № 314) підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, щорічно подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів, визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів, створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Згідно з п. 3 Положення № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Пунктом 2 Положення № 314 передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування. Зі змісту даної норми виливає, що на звичайному робочому місці може працювати інвалід, однак таке місце має бути атестоване на відповідність вимогам щодо робочого місця інваліда.
Виконанням нормативу робочих місць у визначеній законом кількості, за Законом, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання також може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів шляхом створення господарських об’єднань з громадськими організаціями чи підприємствами інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Дослідивши надані відповідачем докази, судом встановлено, що на підприємстві були створені робочі місця, на яких може використовуватись праця інвалідів, про що інформовано державну службу зайнятості.
Щодо створення спеціального робочого місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації чи атестації робочого місця на відповідність встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестованого спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, таке можливо лише при наявності бажаючого працювати інваліда, враховуючи його індивідуальну програму реабілітації та особливості стану здоров’я.
Відповідно до встановленої Положенням № 314 схеми працевлаштування інвалідів, на кожного учасника таких відносин покладено певні обов’язки та визначено його функції в такому процесі, тому лише скоординована їх діяльність може забезпечити реалізацію державної програми соціальної реабілітації інвалідів. В свою чергу, на органи соціального захисту населення та державної служби зайнятості покладено обов’язок вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати, із зазначенням професій та спеціальностей, здійснювати заходи по професійному навчанню інвалідів. Зокрема Державна служба зайнятості веде облік вільних робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.
Слід зазначити, що основним документом, який дає можливість органам соціального захисту населення та Державній службі зайнятості вести облік підприємств, на які можна працевлаштувати інвалідів та відомостей про наявність вільних вакансій для інвалідів, є звіт форми 3-ПН, який містить інформацію про кількість вільних вакансій для інвалідів, також для таких цілей необхідно подавати відомості про вакансії створених робочих місць, їх кількість та види робіт, які на даному підприємстві можуть виконувати інваліди. Такий звіт подається до Державної служби зайнятості і містить зокрема інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках певних категорій, заповнюється за формою №3-ПН, затвердженою Наказом Державного комітету статистики №244 від 06.07.1998р.
Відповідачем було забезпечено інформування органів зайнятості населення, які здійснюють працевлаштування інвалідів, про наявність вільних вакантних посад, шляхом подання звітів 3-ПН, які є підставою для формування бази даних в центрі зайнятості для направлення на роботу інвалідів, що звертаються для працевлаштування.
Таким чином, суд встановив, що передбачені законом обов’язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів, відповідачем виконані шляхом вжиття всіх передбачених законодавчо, і залежних він нього заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів на його підприємстві протягом 2005 року.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи, в т.ч. юридичної, має індивідуальний характер, тобто притягнення до відповідальності відбувається за наявності законодавчо передбачених підстав з врахуванням обставин правопорушення.
Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України (далі –ГК України) адміністративно-господарські санкції є видом господарсько-правової відповідальності, зокрема, за порушення суб’єктами господарювання правил здійснення господарської діяльності, застосовуються за ініціативою уповноважених органів державної влади чи місцевого самоврядування.
Стаття 218 ГК України передбачає підставою господарсько-правової відповідальності вчинення правопорушення у сфері господарювання, зокрема, порушення правил здійснення господарської діяльності, за яке учасник господарських відносин відповідає, якщо не доведе, що ним вжито всіх, залежних від нього заходів, для недопущення господарського правопорушення. Тобто необхідною умовою відповідальності є вина відповідача у непрацевлаштуванні інвалідів в 2005 році, яка може виражатись у формі умислу чи необережності, що з врахуванням особливостей, передбачених Законом правил здійснення господарської діяльності, може виражатись в свідомому, навмисному ігноруванні вимог Закону, недбалому відношенні до встановлених обов’язків чи невжитті необхідних і можливих заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів. В разі, якщо інваліди не були працевлаштовані із-за незалежних від відповідача обставин, зокрема, відсутність бажаючих працювати інвалідів у відповідному регіоні, не направлення інвалідів для працевлаштування, відсутність звернень органів соціального захисту інвалідів про необхідність вжиття додаткових заходів з метою працевлаштування конкретних інвалідів, між діяльністю відповідача та порушенням норми Закону відсутній причинний зв’язок, що виключає відповідальність.
Оскільки, відповідачем були вжиті всі, залежні від нього та передбачені Законом заходи для недопущення господарського правопорушення, суд дійшов висновку, що за не працевлаштуванні в 2005 році інвалідів, відсутні підстави для застосування відповідальності до відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання відповідачем в 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 8 робочих місць, не підлягають задоволенню у зв’язку з відсутністю підстав для притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 61, 124 Конституції України ст.ст. 158-163 КАС України,
п о с т а н о в и в :
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Кошик А. Ю.