2-а-2665/2010

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 вересня 2010 року Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – Скотаря А.Ю.

за участю секретаря – Котула Н.С., Кошової Г.О., Кисельова О.Г.

представника позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Московського районного суду м. Харкова справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до держави Україна та Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання незаконною бездіяльність відповідача, стягнення не нарахованого і не сплаченого підвищення пенсії, виконання інших дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом в якому зазначила, що вона відповідно до чинного законодавства належить до категорії громадян «Діти війни» і їй з 01.01.2006 щомісячно повинно виплачуватись підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак у 2006-2007 роках їй таке підвищення не виплачувалось, а в 2008 році виплачувалось не в повному обсязі, в зв'язку з чим вона просить відновити пропущений строк для звернення до суду, стягнути з відповідача на свою користь недоплачену їй щомісячну державну допомогу до пенсії за 2006-2008 роки в розмірі 4471,00 грн. та зобов’язати його в наступному нараховувати зазначену допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В наступному позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги та в останнє, відповідно до уточнень від 10.09.2010 та 14.09.2010 просила поновити їй пропущений строк для звернення до суду, визнати незаконною бездіяльність відповідача, стягнути не нараховане і не сплачене підвищення пенсії за період з 01.01.2006 по час винесення судового рішення, виконати інші дії.

В суді представник позивачки підтримав уточнені позовні вимоги в повному обсязі, дав пояснення відповідно до обставин, викладених в позовній заяві, просив звернути постанову суду до негайного виконання, винести окрему ухвалу відносно посадових осіб Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова (далі Управління) про притягнення їх до відповідальності.

Представник відповідача до суду не з’явився. Відповідно до письмових заперечень на позов за підписом начальника Управління остання просила розглядати справу за відсутності представника Управління.

Дослідивши матеріали справи, заслухав представника позивачки, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Позивачка має статус «Дитина війни», що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 (а.с. 27).

Враховуючи статус позивачки вона відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі Закон) має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Статтею 7 Закону передбачається, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 дію ст. 6 Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006, який набрав чинності 15.03.2006, до ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (далі КМУ) за погодженням з комітетом Верховної ради України (ВРУ) з питань бюджету.

Розділ 2 Закону має назву «державні соціальні гарантії дітям війни» та містить ст.ст. 5-7, при цьому ст. 5 стосується пільг дітям війни, ст. 6 передбачає державну соціальну підтримку дітей війни, а ст. 7 встановлює джерело фінансування державних соціальних гарантій, передбачених Законом.

Тобто, законодавець чітко розмежував пільги та державну соціальну підтримку в системі державних соціальних гарантій дітям війни, отже зміни до ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» щодо поетапного запровадження пільг не можуть стосуватись ст. 6 Закону, так як в зазначеній статті не йдеться про пільги.  

Однак, Закони України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року. Таким чином у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону, оскільки дію зазначеної норми було зупинено.

Крім того, надаючи перевагу Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 суд виходить с того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - ВРУ. Конституція не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Зазначене положення міститься в п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (далі КСУ) від 03.10.1997 № 4-зп.

Виходячи з наведеного суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати підвищення до пенсії за 2006 рік.

Стосовно позовних вимог щодо виплати позивачці підвищення до пенсії за 2007 рік суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», дію ст. 6 Закону, з урахуванням ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено.

Стаття 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону виплачується особам, які є інвалідами у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Враховуючи той факт, що позивачка не є інвалідом, їй таке підвищення не виплачувалось взагалі.

Рішенням КСУ від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». Рішення КСУ є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.

Виходячи з викладеного, відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону з 09.07.2007.  

Що стосується вимог позивачки про виплату їй щомісячного підвищення до пенсії за 2008 рік, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Фактично позивачці з 01.01.2008 виплачувалось підвищення у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір підвищення до пенсії з 01.01.2008 становив 47,00 грн., з 01.04.2008 – 48,10 грн., з 01.07.2008 – 48,20 грн., з 01.10.2008 – 49,80 грн. (а.с. 119).

Рішенням КСУ від 22.05.2008 за № 10-рп/2008 року визнано таким що не відповідає Конституції України положення п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Виходячи з наведеного відповідач з 22.08.2008 повинен був нараховувати та сплачувати позивачці підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону в редакції, яка діяла до 01.01.2008, оскільки з моменту ухвалення КСУ рішення щодо неконституційності п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню., тобто до 22.05.2008 відповідач діяв на підставі та у відповідності з діючими нормами зазначених законів.

Позовні вимоги щодо виплати позивачці підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону за період з 01.01.2009 по теперішній час суд вважає такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з таких підстав.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та «Про Державний бюджет України на 2010 рік» дію ст. 6 Закону не зупинено. Розміри державних соціальних гарантій на зазначені роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України та нормативно-правовими актами КМУ.

Відповідним Законом, який встановлює підвищення до пенсії дітям війни є Закон України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, відповідач у 2009-2010 роках повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону та провести перерахунок і виплату пенсії  позивачці з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд зазначає наступне.

 Розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами ст. 28 вказаного закону. Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював іншій розмір, немає. З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання підвищення до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону.

Неврегульованість на законодавчому рівні порядку здійснення доплат до пенсії особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не виконання або відмови в задоволенні позову, оскільки суперечать ч.ч. 3, 4 ст. 8 КАС України.   Так само і відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії не є підстави для їх не здійснення, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені Конституцією України та Законом.

Суд не вважає строк для звернення до суду позивачкою пропущеним, так як відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» строки давності на данні правовідносини не розповсюджуються.

Вимоги про нарахування і виплату підвищення до пенсії у визначеному позивачкою розмірі не підлягають задоволенню, а суд не може брати на себе функцію здійснення перерахунку пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Окрім того, прохання позивачки керуватися при винесенні постанови нормативними актами та рішеннями, суд вважає не позовними вимогами, а посиланням на такі норми і рішення; вимоги про визнання факту наявності чи відсутності певних положень в статтях закону не є позовними вимогами, а фактично є тлумаченням позивачкою цих статей, яке її представник виклав в судовому засіданні у вигляді пояснень; вимоги до держави Україна не можуть розглядатись даним судом.

Вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 10000 грн. суд вважає такими, що не ґрунтуються на доказах, так як позивачкою не доведений факт понесення душевних страждань, не зазначено, в чому полягають та яким чином виразились ці страждання.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов повинен бути задоволений частково.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6-12, 71, 94, 158-163, 167, 186 КАС України, ст.ст. 46, 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законами України «Про державний бюджет України на 2006 рік», «Про державний бюджет України на 2007 рік», «Про державний бюджет України на 2008 рік», «Про державний бюджет України на 2009 рік», «Про державний бюджет України на 2010 рік», -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та зобов’язати вказане управління здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» за 2007 рік з 09.07.2007 по 31.12.2007, за 2008 рік з 22.05.2008 по 31.12.2008 та за 2009 рік і 2010 рік в повному обсязі по дату винесення рішення з урахуванням компенсації втрати частини грошових доходів (підвищення пенсії) у зв’язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 « Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» з наступними змінами.  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова перерахувати належні позивачці грошові кошти на рахунок НОМЕР_2, відкритий на її ім’я в філії ВАТ «Ощадбанк» № 269 за адресою м. Харків, вул. Халтуріна, 4.

Звернути до негайного виконання постанову в частині перерахунку і виплати всієї суми боргу з виплати пенсії.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд який постановив рішення шляхом подачі в 10-денний строк із дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

      Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя                                                                                                 А.Ю. Скотар