Справа №2-1485/2010 р. Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2010 року м.Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
в складі: головуючого судді – Герцова О.М.
за участю секретаря: Бобриш М.С.
судового розпорядника: Акіншина Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі в залі суду справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій та бездіяльності, відновлення порушуваних прав, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У червні 2010 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив зобов’язати відповідача виконати перерахунок та виплату належних йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 рік з законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком на день фактичного виконання виплати, нарахувавши суму перерахунку за 2007-2009 роки з яких, за 2007р. допомога на оздоровлення – 2100 грн., за 2008р. допомога на оздоровлення-2625грн., за 2009р. допомога на оздоровлення – 2925 грн., моральну шкоду 500грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС другої категорії. Відповідно до ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Разом з тим, на даний час він отримав зазначені соціальні виплати не в повному обсязі, а саме в розмірі за 2007р.-100грн., за 2008р.-100грн., за 2009р- 100грн.
Недоотримані суми просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради та зобов'язати провести нарахування щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, за виключенням здійснених за цей період таких виплат.
В квітні 2010 року позивач звернувся з заявою до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради, однак отримав відмову.
Представник позивача в судовому засіданні просила позов задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.
Відповідач позов не визнав, зазначивши в своїх письмових запереченнях та в поясненнях, що Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради проводить нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС IІ категорії відповідно бюджетних асигнувань на ці цілі, передбачених Законом України “Про Державний бюджет” на відповідний рік та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, якими було визначено розміри вказаних виплат та порядок їх проведення,тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Щодо позовних вимог в частині виплати допомоги на оздоровлення за 2007-2009рр. та вище зазначених рішень Конституційного Суду України, судом враховується наступне.
Ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії (5 мінімальних заробітних плат), а статтею 62 даного закону встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Тобто в даному випадку мова йде саме про роз'яснення порядку застосування закону, а не про визначення такого порядку. Під застосуванням суд розуміє механізм здійснення передбачених даною статтею сум виплат. Таким чином, на Кабінет Міністрів України статтею 62 покладена функція роз'яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових сум щорічної допомоги на оздоровлення.
Зважаючи на це, суд вважає необґрунтованими посилання представників відповідачів на те, що стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлює лише право відповідним категоріям громадян на щорічну допомогу на оздоровлення, а стаття 62 Закону - регламентує, що порядок застосування цього закону визначається КМ України, рішення якого є обов'язковими для виконання, а тому застосуванню підлягає, як вважає відповідач, Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров’я та активного довголіття; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Як учасник ліквідації наслідків на ЧАЕС позивач має право відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» було зупинено дію ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року були визначені такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», зокрема ті, що стосуються ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно підпункту 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року N 107-VI, ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було викладено у новій редакції, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Проте згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N 10-рп/2008 внесені до вказаної статті зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому з 22.05.2008 року дія статті 48 Закону була відновлена у попередній редакції.
Ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що рішення суду набирає чинності з моменту його проголошення, а визнані неконституційними закони втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За 2007 рік щорічна допомога в розмірі, встановленому постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року, позивачу виплачена в квітні 2007 року, тобто до ухвалення Конституційним Судом України рішення 09.07.2007 року. За 2008 рік щорічна допомога в розмірі, встановленому постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року, позивачу виплачена - в червні та за 2009 рік - у січні, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення 22.05.2008 року. Дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Конституційний Суд України відзначив, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Таким чином, суд вважає, що виплати щорічної допомоги позивачеві на оздоровлення за 2007 рік, які здійснювались до визнання неконституційними відповідних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими була змінена ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були здійснені Управлінням праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області законно.
Суд вважає, що виплати щорічної допомоги позивачеві на оздоровлення за 2008-2009 рік, які здійснювались після визнання неконституційними відповідних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими була змінена ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", мають здійснюватись відповідно до ч.4 ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у встановленому нею розмірі, зокрема у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, чинних на момент виплати допомоги.
Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачів в судовому засіданні з обґрунтуванням своєї позиції посиланням на норми закону та підзаконних нормативних актів, в т.ч. Конституцію України, виходячи з наступного.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» КМУ не уповноважений на свій розсуд змінювати, в т.ч. зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, встановлені цим законом, в т.ч. на оздоровлення.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент-Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Такої ж точки зору притримується в своїй практиці і Верховний Суд України, а саме: щодо розмірів нарахування щорічної допомоги на оздоровлення в порядку, визначеному саме Законом України ««Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не будь-якими іншими нормативними актами.
Крім того, суд не може взяти до уваги визначенні Постановою Кабінету Міністрів № 562 від 12.07.2005 року розміри щорічної допомоги, оскільки питання розміру щорічної допомоги вирішені Законом України, а тому з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку застосуванню підлягає саме Закон, а не постанова.
Так, у період, коли діяли два однопредметні нормативно-правові акти, які по-різному регулюють встановлення розміру одноразової щорічної допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідачем було необґрунтовано застосовано той акт, що має нижчу юридичну силу – Постанову КМ України №562 від 12.07.2005 року, а Закон України, який має вищу юридичну силу, відповідачем не застосовано.
Таким чином, хоча розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одночасно і був врегульований по-різному і різними нормативними актами, проте за загальних умов у випадку правової колізії застосуванню підлягають норми нормативного акту, який є вищим за юридичною силою, тобто – в даному випадку – норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Встановлено, що нарахування та виплата щорічної одноразової допомоги на оздоровлення відноситься до компетенції Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради.
У зв'язку з викладеним вище, суд вважає, що вимогу позивача про стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення в 2008-2009 роки у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат обґрунтованою, а тому такою, що підлягає задоволенню з урахуванням раніше здійснених виплат.
Відповідно до вимог ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.
Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ветеранів війни, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.
Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до положень статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення (в даному випадку це стосується можливості реалізації встановленої державою гарантії для інвалідів, ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як складової їхнього правового статусу) засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щорічної разової до 5 травня грошової допомоги та допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, є безпідставним.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2008-2009 роки відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.1991, в редакції закону від 09.07.2007 року, у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Що стосується позовних вимог про стягнення 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Проте, в ході судового розгляду справи не підтвердився факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача та відсутній будь-який причинно-наслідковий зв’язок між шкодою та діяннями відповідачів, а тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Оскільки при подачі позову до суду позивачем були оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., то відповідно до ст. 88 ЦПК України вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10-11, 15, 60, 88, 208-223 ЦПК України, ст. 1 Цивільного кодексу України, ст.ст.8, 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007р. та від 22.05.2008р. №10-рп/2008р., ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд –
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради – задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради щодо перерахунку за 2008- 2009 роки щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, за виключенням здійснених за цей період таких виплат.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 за 2008 - 2009 роки щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, за виключенням здійснених за цей період таких виплат.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області на користь ОСОБА_2 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області шляхом подання через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або ж шляхом подання апеляційної скарги без заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Герцов
- Номер: 6/488/35/20
- Опис:
- Тип справи: на клопотання, заяву, подання у порядку виконання судового рішення та рішення іншого органу (посадової особи) в цивільній справі
- Номер справи: 2-1485/2010
- Суд: Корабельний районний суд м. Миколаєва
- Суддя: Герцов Олександр Миколайович
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 10.02.2020
- Дата етапу: 10.02.2020