Справа № 2а-6578/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2009 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Доля В.А. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Рівному справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни" ,
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне про стягнення з відповідача підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 2007-2008 років в сумі 2595 грн. 90 коп.
В судове засіданні позивач не з’явилася, в позовній заяві просила справу розглянути за її відсутності. Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та просив справу слухати у його відсутність. Відповідач в запереченнях вказав, що здійснює видатки в межах бюджетних асигнувань, виплату надбавки до пенсії дітям війни в розмірі 30% прожиткового мінімуму в законах про державний бюджет не передбачено. Також зазначив, що відсутня затверджена величина мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 відсотків підвищення до пенсії дітям війни; мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи те, що сторони заявили клопотання про слухання справи у їх відсутності, суд в порядку ч. 3 ст. 122 КАС України здійснює судовий розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народила ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років є дитиною війни. Отже, ОСОБА_1 є дитиною війни, що підтверджується копією паспорта позивача, а також відповідною відміткою у пенсійному посвідченні. Виходячи із цього, позивач має право на пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України „Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
У відповідності із пунктом 12 статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. № 489-V дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст.111 Закону № 489-V, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. по справі № 6-рп/2007 були визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 та ст.111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік". А отже, з 09.07.2007р. дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було відновлено в повному обсязі. Відповідно до п.5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Отже з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. позивач має право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Що стосується дії ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" у 2008 році, то згідно з пунктом 41 розділу II Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. статтю 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було, викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, установленої для учасників війни. Проте, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 положення пункту 41 розділу II Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до п.6 резолютивної частини цього рішення, рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними. Вказане рішення набрало чинності з 22.05.2008 року.
Таким чином, з 22.05.2008 року позивач має право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в редакції, що діяла в період до внесення змін пп.2 п.41 розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. N 107-VI (що визнані неконституційними).
Доводи відповідача про те, що відсутня затверджена законодавством величина мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30% підвищення до пенсії дітям війни, а мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом і не підлягає застосуванню для обчислення розміру підвищення до пенсій особам, які мають статус „дитина війни" відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни", спростовуються наведеним нижче.
Згідно з ч.3 ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тому, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14 для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.
Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на ч.3 ст.46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність визначено Законами України про державний бюджет на відповідний рік (2007, 2008рр.). Так, прожитковий мінімум для вказаної категорії осіб становив: 380 грн. в період з 01.01. по 31.03. 2007р.; 406 грн. в період з 01.04. по 30.09.2007р.; 411 грн. в період з 01.10. по 31.12.2007р.; 470 грн. в період з 01.01. по 31.03.2008р.; 481 грн. в період з 01.04. по 30.06.2008р.; 482 грн. в період з 01.07. по 30.09.2008р.; 498 грн. в період з 01.10. по 01.12.2008р.
Отже, величиною мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30% підвищення до пенсії дітям війни, є встановлений законом прожитковий мінімум.
Пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня -48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Однак, вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом. А відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі виникнення колізії між підзаконним нормативно-правовим актом та законом, застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Як вбачається із заперечення відповідача на позов, позивач у періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. не отримувала підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", хоча мала на це право.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові, особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007р. (далі Постанова № 1261), до основних завдань Пенсійного фонду України віднесено, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України її відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001р. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Враховуючи те, що згідно із Законом України „Про соціальний захист дітей війни" дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001р. та зазначеної вище Постанови № 1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" у 2007-2008 роках.
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги. Так, у справах „Кечко проти України" та „Бурдов проти Росії" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд також не бере до уваги посилання відповідача на те, що відсутній нормативно-правовий акт, який визначав би порядок реалізації ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Керуючись принципом верховенства права, суд з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v Ноmе 0ffice (Саsе 41/74. van Duyn v Ноmе 0ffice ) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушенні зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни підвищення до пенсії, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачу підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. є протиправними, а тому позовні вимоги в частині стягнення підвищення до пенсії за ці періоди підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та доведеними.
Позовні ж вимоги в частині стягнення підвищення до пенсії за інші періоди 2007-2008 років не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.
Відповідно до. ст.87 Закону України „Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Враховуючи це, та приймаючи до уваги, що порушення щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії є триваючим, і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, строк позовної давності судом не застосовується.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на її користь недоплачену надбавку за період з 2007 року по 2008 рік в сумі 2595,90 грн.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У відповідності до зазначеної норми Закону, забезпечуючи захист порушених прав позивача, враховуючи, що згідно вище вказаного законодавства, перерахунок допомоги належить до обов’язків компетентних орган Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, про необхідність зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне самостійно здійснити перерахунок недоплаченої щомісячної держаної соціальної допомоги до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31.12.2008р., встановленого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Суд з відповідача судового збору не стягує, так як в силу п.34 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації від сплати державного мита звільняються. Судові витрати по справі слід присудити позивачу з державного бюджету у відповідності до вимог частини 3 статті 94 КАС України, відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 9, 11, 17, 18, 71, 94, 99, 100, 160, 161, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну держану соціальну допомогу до пенсії як дитині війни із розрахунку 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з відрахуванням уже виплаченої допомоги за вказані періоди.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Присудити з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя : В.А.Доля