Справа № 2а-5585/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А І Н И
07 жовтня 2009 року
Суддя Рівненського міського суду Доля В.А. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Рівному справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про стягнення з відповідача недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії за період з 2006 по 2008 рік в сумі 2499,14 грн.
В судове засіданні позивач не з’явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та просив справу слухати у його відсутність. Відповідач в запереченнях вказав, що здійснює видатки в межах бюджетних асигнувань, виплату надбавки до пенсії дітям війни в розмірі 30% прожиткового мінімуму в законах про державний бюджет не передбачено. Також зазначив, що відсутня затверджена величина мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 відсотків підвищення до пенсії дітям війни; мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи те, що сторони заявили клопотання про слухання справи у їх відсутності, суд в порядку ч. 3 ст. 122 КАС України здійснює судовий розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши подані суду позовну заяву, заперечення, письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни, що підтверджується паспортом позивача та відміткою внесеною до пенсійного посвідчення про наявність статусу дитина війни.
У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Щодо дії зазначеної статті у 2006 році, то відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 р. (із змінами внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватися поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30 % надбавки до пенсії «дітям війни», то вимога позивача, яка стосується 2006 року, задоволенню не підлягає.
Щодо дії зазначено статті у 2007 році, то Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст. 111 зазначеного Закону, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп2007 були визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». А отже, з 09.07.2007 року дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено в повному обсязі. Відповідно до пункту 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Отже з 09.07. по 31.12.2007 року позивач має право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Що стосується дії у 2008 р. статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195-ІV, то Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Положення пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008.
Відповідно до п. 6 резолютивної частини вказаного рішення, рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними. Вказане рішення набуло чинності з 22.05.2008 року.
А відтак, позивач саме з 22.05.2008 року має право на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, що діяла в період до внесення змін пп. 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI (що визнані некоституційними).
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність визначено Законами України про державний бюджет на відповідний рік (2007, 2008 рр.). Так, прожитковий мінімум для вказаної категорії осіб становив: 380 грн. в період з 01.01. по 31.03.2007р.; 410,06 грн. в період з 01.04. по 30.09.2007р.; 415,11 грн. в період з 01.10.по 31.12.2007р.; 470 грн. в період з 01.01.по 31.03.2008р.; 481 грн. в період з 01.04. по 30.06.2008р.; 482 грн. в період з 01.07. по 30.09.2008р.; 498 грн. в період з 01.10. по 31.12.2008р.
Постановою КМ України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», було встановлено підвищення до пенсії дітям війни в таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.
Однак, вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі виникнення колізії між підзаконним нормативно-правовим актом та законом, застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Судом встановлено, що позивач у 2007 році підвищення до пенсії, як дитина війни не отримувала. В 2008 році позивач отримувала підвищення до пенсії в розмірах, передбачених Постановою КМ України від 28.05.2008 року №530, що є значно меншим від розміру визначеного ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
За таких обставин, суд вважає, що право позивача порушене, вона має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 року по 31 грудня 2008 року виходячи з мінімальної пенсії за віком, що визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Покликання відповідача на те, що діючим законодавством не передбачений обов’язок здійснювати виплати, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до уваги. Так, згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги.
Суд також не бере до уваги покликання відповідача на те, що відсутній нормативно-правовий акт, який визначав би порядок реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Керуючись принципом верховенства права, зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо не виплати позивачу підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року є протиправними.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Крім того, оскільки порушення щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії є триваючим, і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, строк позовної давності не застосовується.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на її користь недоплачену надбавку за періоди з 2006 року по 2008 рік в сумі 2499,14 грн.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У відповідності до зазначеної норми Закону, забезпечуючи захист порушених прав позивача, враховуючи, що згідно вище вказаного законодавства, перерахунок допомоги належить до обов’язків компетентних орган Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, про необхідність зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне самостійно здійснити перерахунок недоплаченої щомісячної держаної соціальної допомоги до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. в розмірі встановленому ст. 6 Закону №2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
В задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення невиплаченого підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 по 31.12.2006 р., з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. слід відмовити, так як: у 2006 році був відсутній порядок виплати такої допомоги, у період з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р., у період з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 року - стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у відповідності із Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. діяла в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. У період з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. положення Законів України про державний бюджет на 2007-2008 роки, що зупиняли дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та викладали її в новій редакції, неконституційними не визнавались, не скасовувались, а тому підстав для їх незастосування не було.
Суд з відповідача судового збору не стягує, так як в силу п.34 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації від сплати державного мита звільняються. Судові витрати по справі слід присудити позивачу з державного бюджету у відповідності до вимог частини 3 статті 94 КАС України, відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну держану соціальну допомогу до пенсії як дитині війни із розрахунку 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року з відрахуванням уже виплаченої допомоги за вказані періоди.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Присудити з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: В.А.Доля