Справа № 2-2908/10

Р І Ш Е Н Н Я

іменем                            України

16 вересня 2010 року                                                             Рівненський міський суд Рівненської області

в складі:

головуючого      -  Музичук Н.Ю.

при секретарі     -  Моргун А.М.

представника позивача-відповідача        ОСОБА_1

представників відповідача-позивача       Протоповича А.Р., Бобровської Т.І.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_4 до Національного університету водного господарства та природокористування  про визнання права на проживання в гуртожитку та реєстрацію за місцем проживання, зобов’язання до укладення договору найму житла на безстроковій основі та зустрічним позовом Національного університету водного господарства та природокористування до ОСОБА_4, треті особи обласний протитуберкульозний диспансер Рівненського обласного управління охорони здоров’я, обласне територіально-медичне об’єднання «Фтизіатрія», Рівненська обласна санітарно-епідеміологічна станція, виконавчий комітет Рівненської міської ради,  про виселення із гуртожитку без надання іншого житла,

встановив:

В грудні  2009 року в Рівненський міський суд надійшов, заявою від 30.04.2010 року уточнений позов ОСОБА_4 до Національного університету водного господарства та природокористування /далі НУВГП/ про визнання за ним права на проживання в гуртожитку  та реєстрацію за місцем проживання  в гуртожитку НУВГП зобов’язання відповідача до укладення договору найму житла на безстроковій основі.

В позовній заяві вказував, що в 1990 році був поселений в студентський гуртожиток Українського інституту інженерів водного господарства /тепер НУВГП/, у зв’язку із роботою за безстроковим договором, і поставлений на житлову чергу житлово-побутовою комісією УІІВГ по місцю роботи, відповідно до чинного на той час житлового законодавства. До 30.06.2006 року його проживання в студентському гуртожитку було легітимним. Із 30.06.2006 року він проживає в гуртожитку без реєстрації, у зв’язку із відмовою адміністрацією НУВГП в такій реєстрації, хоч і продовжує працювати в НУВГП та регулярно сплачує відповідачу плату за проживання в гуртожитку.  Поселення його з роботою по безстроковому трудовому  договору  регламентоване Житловим кодексом Української РСР та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою Ради Міністрів Української РСР №208 від 03 червня 1986 року. Перебуваючи в трудових стосунках із відповідачем більше 20 років не може бути виселений без надання іншого житла. Порядок виселення із гуртожитку регламентований ст. 132 ЖК України. Він неодноразово звертався до адміністрації НУВГП з приводу реєстрації за місцем фактичного проживання, однак йому відмовлено, аргументуючи тим, що гуртожиток студентський де повинні проживати лише студенти, в ньому немає місця для проживання працівників університету. Вказує, що  така аргументація відмови не відповідає дійсності, а місця в студентському гуртожитку та місця для малосімейних на даний час наявні. Крім того, вкказує, що станом на даний час він епідеміологічно безпечний. Орган студентського самоврядування і первинна профспілкова організація студентів дали згоду на його поселення на відокремлену житлову площу при умові наявності такого житла. Посилання адміністрації на відсутність місць в гуртожитку є некоректними, оскільки такі місця є. Відповідно положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим законом підтверджується пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим. Оскільки на момент набрання чинності Закону він був офіційно прописаний в гуртожитку, будь яких документів щодо зміни місця реєстрації не подавав, отже позбавляти його права реєстрації за місцем проживання адміністрація НУВГП не мала права. Відсутність реєстрації від 30.06.2006 року позбавляє його повноцінно реалізувати громадянські права.

В лютому 2010 року надійшов зустрічний позов Національного університету водного господарства та природокористування до ОСОБА_4 про виселення з кімнати № АДРЕСА_1 без надання іншого житла університетом,   відповідно до положень ст.ст. 127 ЖК України, ст.1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» № 2586-111 від 05 липня 2001 року, Примірного положення  про студентський гуртожиток вищого навчального, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України №1004 від 13.11.2007 року.  Підставами позовних вимог вказується тимчасове надання ОСОБА_4 кімнати №НОМЕР_1 в студентському гуртожитку №7 згідно договору найму житлового приміщення №192 від 05.10.2005 року, пунктом 2 якого передбачене звільнення кімнати відповідачем в день закінчення договору 30.06.2006 року. Вважають, що право проживання відповідача в гуртожитку припинилось 30.06.2006 року, проте після закінчення терміну договору ОСОБА_4 з гуртожитку не виселився.   Дозвіл на проживання і реєстрацію надається рішенням ректора при погодженні з органами студентського самоврядування і первинною профспілковою організацією студентів при обов’язковому укладанні угоди про найм житла і видачі спеціального ордера, що дає можливість зареєструватись за місцем тимчасового проживання. Однак позивач не надав належних документів для проведення реєстрації. Крім того, вважають, що положення ст. 132 ЖК України не стосується даного спору, оскільки має місце вимога про виселення зі студентського гуртожитку. Крім того, підставою для виселення вважає захворювання ОСОБА_4 на туберкульоз, внесення його в список хворих заразними формами туберкульозу, потреба медичної допомоги у зв’язку із захворюванням на туберкульоз, що, відповідно ст. 127 ЖК України, є  підставою для проживання відповідача в спеціальних гуртожитках виконавчого комітету Рівненської міської ради.  

Заявою від 18 червня 2010 року відповідач-позивач за зустрічним позовом НУВГП доводить, що для ОСОБА_4 30.06.2009 року сплинув строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України, позовна заява подана до суду із пропуском такого строку, ставиться питання про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 за пропуском строку позовної давності.

Згідно письмових заперечень позивача-відповідача на зустрічні позовні вимоги Національного університету водного господарства та природокористування  вказується, що посилання на договір найму між сторонами не може бути прийнято до уваги, оскільки договір є нечинним, таким що суперечить чинному житловому законодавству, оскільки він був поселений в гуртожиток на підставі ордеру на жилу площу в гуртожитку, у зв’язку із роботою, відповідно до норм житлового законодавства, на момент укладення договору перебував в трудових стосунках із відповідачем понад 15 років. Посилання на Примірне положення  про студентський гуртожиток вищого навчального закладу, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України №1004 від 13.11.2007 року є недоречним, оскільки таке є локальним нормативним актом, не має зворотної сили, його дія не може поширюватись стосовно позивача поселеного в гуртожиток в 1990 році, положення не відміняє дію нормативно-правових актів вищої юридичної сили.  Чинним законодавством чітко визначені підстави для виселення із гуртожитків осіб, які були поселені у зв’язку із роботою, вимога про виселення його із гуртожитку без надання іншого житла суперечить чинному законодавству.

Позивач ОСОБА_4 та його представник повністю підтримали позовні вимоги в суді, дали пояснення по суті позовних вимог. Додатково пояснили, що встановлено проживання в гуртожитках НУВГП осіб, які не пов’язані із навчальним закладом трудовими стосунками, відмова адміністрації в реєстрації його по місцю проживання у цьому зв’язку є безпідставною.  На теперішній час позивач є інвалідом ІІІ групи довічно, у зв’язку із отриманням побутової травми, знаходиться на диспансерному обліку у невропатолога, крім того продовжує знаходитися на диспансерному обліку, як особа, яка перехворіла туберкульозом, згідно медичного висновку ЛКК № 117 від 05.03.2010 року, а отже потребує належних умов проживання. Іншого житла, ніж житло в гуртожитку НУВГП позивач не має. Заява про відмову в задоволенні позову внаслідок пропущеного строку позовної давності є безпідставною, оскільки позивач проживаючи в гуртожитку постійно звертався до відповідача з приводу реєстрації по місцю проживання, в т.ч. в лютому 2008 року, через 10 місяців, отримав неправомірну відповідь, вимоги його заяви по даний час відповідачем остаточно не вирішені, що є підставою для поновлення строку. Просять задовольнити первісні позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі та відмовити в зустрічному позові за безпідставністю.

Представники відповідача-позивача НУВГП не визнали первісних позовних вимог ОСОБА_4 за вказаних зустрічною позовною заявою підстав. Додатково пояснили,  відповідно до нормативних актів, зокрема Примірного Положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №1004 від 13.11.2007 року, наказів, листів та вказівок Міністерства, які надаються до справи, студентські гуртожитки вузів призначені для проживання студентів, вуз зобов’язаний забезпечити стовідсоткове поселення у гуртожитки іногородніх студентів та учнів, проживання в студентських гуртожитках сторонніх осіб забороняється. Оскільки значна кількість студентів навчального закладу потребують житла і не можуть бути поселені в гуртожитки, крім того кількісний склад проживаючих студентів та норма жилої площі на одного студента в гуртожитках не дотримуються внаслідок перенаселення.  Доводи позивача суперечать доказам, зокрема ордерам та двосторонньому договору про поселення його на строк до 30.06.2006 року, така угода в п.п. 2,11 не оспорена і є чинною, що є підставою задоволення зустрічних позовних вимог. Після закінчення строку відсутня підстава для вселення позивача у вигляді ордеру, згідно ст. 129 ЖК України. Оскільки позивач правових підстав для їх проживання в гуртожитку немає, в добровільному порядку зобов’язання договору про виселення та письмових попереджень з цього приводу  не виконав, просить задовольнити позовні вимоги. На підставі ст. 116 ЖК України, ОСОБА_4, як особа, що самоправно зайняла жиле приміщення підлягає до виселення без надання іншого житла. Крім того підтримує заяву про застосування ст. 257 ЦК України та відмову в позові внаслідок пропущеного строку позовної давності.

Представники третіх осіб обласного протитуберкульозного диспансеру Рівненського обласного управління охорони здоров’я, обласного територіально-медичного об’єднання «Фтизіатрія», виконавчого комітету Рівненської міської ради не з’явились.

Згідно письмової заяви виконавчого комітету Рівненської міської ради, ставиться питання про розгляд справи у відсутність представника та вказують, що за даними обліку та розподілу житла Рівненського міського виконавчого комітету ОСОБА_4 не знаходиться на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, у цьому зв’язку, відповідно ст. 42 ЖК України, жилі приміщення позивачу  не надаються.

Представники третьої особи Рівненської обласної санітарно-епідеміологічна станція, в судовому засіданні пояснили, що, висновок про можливість перебування ОСОБА_4 в колективі та гуртожитку надає ЛКК при ОТМО «Фтизіатрія», тільки у разі надходження із ОТМО «Фтизіатрія» висновку про захворювання ОСОБА_4 на бацилярну форму туберкульозу, закладами санепідслужби будуть вжиті заходи щодо відсторонення його від роботи або іншої діяльності, відповідно до ст.ст. 28,42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Оцінюючи пояснення, дослідженні надані в справі докази, встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 доведені, обгрунтовані, підлягають до часткового задоволення, а зустрічні позовні вимоги  НУВГП не підлягають до задоволення за наступних підстав.

 Встановлено на підставі досліджених доказів та пояснень сторін, в тому числі наказу ректора УІІВХ №334 від 28 листопада 1988 року «Про поселення співробітників в гуртожиток №7», Вказівки ректора УІІВХ №20 від 18 грудня 1990 року на підставі спільного рішення адміністрації та профкому №24 від 12.12.1990 року, що позивач ОСОБА_4, перебуваючи на посаді ст. інженера, у зв’язку із трудовими стосунками був поселений в листопаді 1988 року тимчасово на ліжко-місце гуртожитку інституту №7, в грудні 1990 року позивачу надана кімната в гуртожитку №7 по вул. Мануїльського /Студентській/ 6 в м. Рівне, що є гуртожитком  державної власності, переданим в експлуатацію та на баланс навчального закладу УІІВХ, на теперішній час НУВГП. Поселення позивача проведено на підставі ст. 127 ЖК України, якою передбачено використання гуртожитків для проживання робітників і службовців у період роботи, в порядку передбаченому ст.ст.128,129 ЖК України та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 року №208.  

В березні 1991 року ОСОБА_4 був включений в списки на квартирний облік УІІВХ для отримання жилої площі за її відсутністю. В послідуючому, розпорядженнями проректора навчального закладу 22.03.1996 року, 21.12.1998 року, 20.12.2000 року, 30.04.2004 року, 21.09.2005 року, та договором про найм житла в гуртожитку між сторонами від 05.10.2005 року продовжувались строки проживання ОСОБА_4 в гуртожитку №7, у зв’язку із його трудовими стосунками. Термін договору найму між сторонами визначений до 30.06.2006 року. На підставі наведеного договору та вказівок адміністрації відповідача НУВГП позивач по паспорту значиться зареєстрованим ІНФОРМАЦІЯ_1 в гуртожитку тимчасово до 30.06.2006 року.

Таким чином, фактично в 1988 році ОСОБА_4 був забезпечений ліжко-місцем, в 1990 році - кімнатою в гуртожитку №7 по вул. /Мануїльського/ Студентській 6 в м. Рівне, з цього часу позивач постійно проживає у вказаному гуртожитку, користується гуртожитком, вносить відповідну плату, іншого місця для проживання не має, весь цей період перебуває в трудових стосунках із відповідачем, із 29.01.2010 року визнаний інвалідом ІІІ групи довічно внаслідок загального захворювання із ураженням ЦНС.

Відповідно положень ст.3 Закону України №1382-ІУ від 11.12.2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місцем проживання особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а реєстрація – внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Ст. 6 цього Закону зобов’язує громадян України та осіб, які перебувають на законних підставах в Україні, протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання шляхом подачі письмової заяви.

Згідно ст. 7 цього Закону, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду, свідоцтва про смерть.

 Згідно ст.ст. 14,15 Закону №1382-ІУ, рішення дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань реєстрації місця проживання чи місця перебування можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, особи винні в порушення цього Закону несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно ч.2 ст. 16 Закону №1382-ІУ,  місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим законом підтверджується пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

Відтак, за змістом Закону України  №1382-ІУ від 11.12.2003 року відсутні положення тимчасової реєстрації.

Оскільки на момент набрання чинності Закону №1382-ІУ від 11.12.2003 року ОСОБА_4 був офіційно прописаний в гуртожитку №7 по вул. Студентській 6 в м. Рівне, отже вважався зареєстрованим, заяви і будь яких документів щодо зняття чи зміни місця реєстрації особисто не подавав, інших підстав для зняття із реєстрації /запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду про втрату права користування, визнання безвісно відсутнім, таке ін.., свідоцтва про смерть/ не встановлено, позивач ОСОБА_4 повинен бути зареєстрованим за вказаною вище адресою по місцю фактичного його проживання. Передбачені законом підстави позбавлення його права реєстрації за місцем проживання з боку адміністрації НУВГП відсутні.

На підставі викладеного, оцінюючи досліджені надані в справі докази у відповідності до чинного законодавства, суд вважає доведеними вимоги позивача первісного позову  ОСОБА_4 про визнання права на проживання в гуртожитку /користування гуртожитком/ та реєстрацію за місцем проживання в гуртожитку №7 по вул. Студентській 6 в м. Рівне.

При цьому заява представника відповідача-позивача НУВГП про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 у зв’язку із спливом встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності вважається безпідставною. В силу п. 1 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків встановлених законом. Саме таким порушенням особистих немайнових прав позивача ОСОБА_4 вважається відмова в реєстрації за місцем його постійного фактичного проживання.

Доводи представника відповідача про те, що позивач не надав належних документів для проведення реєстрації спростовуються наданими позивачем заявами на ім’я ректора про продовження реєстрації в гуртожитку від 07.10.2008 року, 24.11.2008 року 21.12.2009 року.

Вимоги первісного позову зобов’язання відповідача НУВГП до укладення із ОСОБА_4 договору найму житла на безстроковій основі не обґрунтовані, до задоволення не підлягають, оскільки чинним житловим законодавством ст. ст. 127-132 ЖК України та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 року №208 укладення договорів найму в гуртожитках не передбачено.

Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків №500-УІ від 04.09.2008 року, в ст.3 якого передбачено укладення договорів найму з мешканцями гуртожитків, не поширюється на громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв’язку з навчанням, яким є гуртожиток №7 по вул. Студентській 6 в м. Рівне. «Примірне положення  про студентський гуртожиток вищого навчального закладу», затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України №1004 від 13.11.2007 року, Положення про студентський гуртожиток НУВГП, затверджене Ректором НУВГП 15.01.2008 року, погоджене головою профкому студентів, які є локальними нормативними актами, передбачають поселення Студентів і укладення угоди саме на проживання для Студентів.

Таким чином, передбачених законом підстав для задоволення вказаної позовної вимоги судом не встановлено.

У відповідності до ч.2ч.3 ст. 132 ЖК України, працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв’язку із роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.  Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених в статті 125 ЖК України, може бути виселено лише з наданням іншого жилого приміщення.

Згідно положень ч.1 ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення,не менш як десять років.  

Таким чином, передбачених законом підстав для задоволення зустрічних позовних вимог  про виселення із гуртожитку ОСОБА_4, працюючого зав. лабораторією НУВГП,  без надання іншого житла не встановлено, оскільки  позивач-відповідач пропрацював в  установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, більше двадцяти років.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача-позивача про виселення ОСОБА_4 на підставі угоди від 05.10.2005 року, укладеної на виконання Примірного положення  про студентський гуртожиток вищого навчального закладу», затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України №1004 від 13.11.2007 року, Положення про студентський гуртожиток НУВГП, затверджене Ректором НУВГП 15.01.2008 року, приймаючи до уваги пояснення позивача про вимушене укладення угоди на вимогу адміністрації. Встановлено, що такі договори найму житла гуртожитку не передбачені чинним законодавством, не були передбачені станом на 05.10.2005 року, спірний договір не відповідає чинному законодавству. Доводи про поширення дії вищенаведеного Положення про студентський гуртожиток щодо ОСОБА_4 суперечать ст. 5 ЦК України, крім того положення таких локальних нормативних актів суперечать вищенаведеним нормативним актам, які мають вищу юридичну силу.

Доводи відповідача-позивача щодо виселення ОСОБА_4 на підставі ст. 116 ЖК України, як особи, що самоправно зайняла жиле приміщення і підлягає до виселення без надання іншого житла спростовані дослідженими в справі доказами  постійного безперервного проживання ОСОБА_4 в гуртожитку із 1990 року.

У відповідності до медичного висновку ЛКК Рівненського обласного протитуберкульозного диспансеру №117 від 05.03.2010 року, У позивача-відповідача ОСОБА_4 встановлений діагноз ВДТБЛ н/долей обох легень. Рекомендоване проти рецидивне лікування двічі на рік в амбулаторних та санаторних умовах, працювати в навчальному закладі може, в даний час епідеміологічно безпечний, підстав для отримання пільгового житла в даний час немає.    

Допитаний в якості свідка, завідувач диспансерним відділенням Рівненського обласного протитуберкульозного диспансеру ОСОБА_6 підтвердив висновки ЛКК зроблені на підставі обстеження ОСОБА_4, зокрема встановлено, що ОСОБА_4 може проживати в гуртожитку і працювати в колективі, будь-яких обмежень в місці і способі проживання і роботи, у зв’язку із вилікуванням від туберкульозу немає, він є епідеміологічно безпечним.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона покликається  як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Доводи відповідача-позивача щодо виселення з підстав захворювання ОСОБА_4 на туберкульоз, внесення його в список хворих заразними формами туберкульозу, потреби медичної допомоги, у зв’язку із захворюванням на туберкульоз, відповідно ст. 127 ЖК України, ст.1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» № 2586-111 від 05 липня 2001 року, не доведені стороною позивача зустрічного позову та спростовані вищезазначеним медичним висновком.

За наведених обставин, оцінюючи встановлені судом обставини у відповідності до положень чинного законодавства, суд вважає вимоги відповідача позивача  безпідставними,  такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, ст. ст. 526,530 ЦК України, ст.127 ЖК України, керуючись ст.ст.10,11,57-60,88,208,209,212-215,218,223,228,292,294 ЦПК України, суд –

                                                    вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Національного університету водного господарства задовольнити частково.

Визнати право ОСОБА_4 на користування жилою площею в гуртожитку №7 Національного університету водного господарства та природокористування по вулиці Студентській, 6 в місті Рівне і зобов’язати Національний університет водного господарства та природокористування надати дозвіл на реєстрацію ОСОБА_4 за місцем його проживання у встановленому законом порядку.

В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_4 про зобов’язання до укладення договору найму житла на безстроковій основі відмовити.

В задоволенні позовних вимог Національного університету водного господарства та природокористування до ОСОБА_4 про виселення із гуртожитку без надання іншого житла відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а для осіб які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні  під час проголошення рішення  - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 Суддя Рівненського міського суду                                                       Н.Ю.Музичук