Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2010 року                                                                                         м. Ужгород  

Колегія  суддів судової  палати з  цивільних  справ  апеляційного суду Закарпатської  області   в   с к л а д і   :

                                              головуючого   -   Дроботі В.В.

                                             с у д д і в         -   Мацунича М.В.,  Ігнатюка Б.Ю.

                                             при секретарі  -   Майор Г.М.

                                             участю представників сторін ОСОБА_3,                     ОСОБА_4,  ОСОБА_5  

розглянувши у відкритому судовому  засіданні справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_6  на  рішення   Іршавського районного суду  від            2 червня  2010 року,    -

                                                          в с т а н о в и л а  :

        У вересні 2007 року ОСОБА_6 пред’явив до товариства з обмеженою відповідальністю «Етра-Ір-Плюс» позов про стягнення грошової компенсації та моральної шкоди.

Позивач зазначав, що відповідач не виплатив йому при звільненні компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1200 грн. Згодом він уточнив вимоги, просив стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за затримку виплатити цієї компенсації в сумі 3258,88 грн. Окрім того, за порушення його трудових прав просив стягнути моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення його уточнених вимог. Вказує не те, що суд неправильно застосував матеріальний закон та зробив невірний висновок щодо даного трудового спору.

Колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 295, 303 та 309 ЦПК України апеляційний суд встановив нові обставини по даній справі, оскільки наявні докази судом першої інстанції неправомірно не були прийняті.

Позивач, який працював у відповідача за трудовим договором, був звільнений 11 січня 2007 року.

При звільнені він не отримав компенсацію за невикористані у 2005 та 2006 роках  відпустки.  

12 вересня 2007 року відповідач провів розрахунок з позивачем, виходячи з розміру середньомісячного заробітку у 450 грн.

В той час, є доведеним, що середньомісячний заробіток позивача на день звільнення становив  407, 36 грн.

Отже, з 11 січня по 12 вересня 2007 року, тобто з часу звільнення позивача по час проведення розрахунку відповідач повинен компенсувати позивачу  седньомісячний заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку в сумі 3258,88 грн. (407,36грн.х 8 місяців).

Відмовивши у її стягненні суд першої інстанції вважав доведеним, що у цей період позивач отримував доходи від підприємницької діяльності, які покривають розмір компенсації, що вимагає позивач.

 З таким висновком погодитись не можна.

До даних правовідносин слід застосувати норми ст. 117 КЗпП України, згідно ч. 3 якої розмір компенсації  за затримку розрахунку при звільнені зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Як встановлено, позивач у період з січня по вересень 2007 року не працював і  заробітну плату не одержував, а займався підприємницькою діяльністю, одержуючи від неї доходи.

Зарахуванням доходів від здійснення підприємницької діяльності у розмір компенсації за затримку розрахунку ч.3 ст. 117 КЗпП не передбачає. Отже, до відповідача за невиконання вимог ст. 116 КЗпП  слід застосувати санкції, передбачені ст. 117 КЗпП, стягнувши на користь позивача 3258,88 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то у їх задоволенні слід відмовити, оскільки порушенням положень ст 116 КЗпП позивачу не заподіяно моральних страждань, адже він у 2007 році одержував доходи значно вищі, ніж його заробітна плата на попередньому місці роботи у відповідача.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу. Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                              р  і  ш  и  л  а    :

        Апеляційну  скаргу   позивача ОСОБА_6  задовольнити частково.

        Рішення  Іршавського районного суду  від  2 червня 2010 року  змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Етра-Ір-Плюс»  (м. Іршава, пл. Народна, 4/8) на користь ОСОБА_6 компенсацію за затримку розрахунку в сумі 3258,88 грн. (три тисячі двісті п`ятдесят вісім грн. 88 коп.), а також витрати на правову допомогу в сумі 750 грн.

Рішення в частині відмови у вимогах про стягнення моральної шкоди залишити без змін.

        Рішення   набирає законної сили після його проголошення, але може  бути оскаржено до  Верховного Суду України  протягом  двох місяців шляхом  подачі  скарги  безпосередньо  до суду  касаційної  інстанції.

                                             Головуючий  -  Дроботя В.В.

                                             С у д д і         -   Ігнатюк Б.Ю., Мацунич М.В.

Згідно  з  оригіналом

Суддя  апеляційного суду

Закарпатської області    :                                                                                  В.В. Дроботя