Справа № 22 – 1140 Головуючий у І інстанції Бердій М.А.
Категорія: 22 Доповідач Собіна І.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
„1” жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді Собіни І.М.
суддів: Пашкевича О.О., Василевича В.С.
при секретарі Приходько Л.В.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 26 травня 2010 року позов задоволено.
Визнано договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 4 червня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Торкуновою Т.А., реєстраційний номер 1696 недійсним.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на його незаконність та необґрунтованість, ухвалення з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну каргу, зазначає, що наявні в матеріалах справи медичні довідки, на які покликався суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, не стосуються стану здоров’я ОСОБА_3 в момент укладання договору.
Вказує, що позивачка у встановленому законом порядку не довела, що ОСОБА_3 в момент укладання вказаного договору перебував у такому стані, що не міг усвідомлювати значення своїх дій.
Зазначає, що позивачка не надала суду першої інстанції жодного доказу про те, що саме вона являється спадкоємницею ОСОБА_3, а, отже, є належним позивачем.
Вказує, що, задовольняючи позов, місцевий суд прийшов до безпідставного висновку про те, що приватні нотаріуси на час укладання спірного договору, не мали повноважень щодо посвідчення договорів довічного утримання, оскільки перелік нотаріальних дій, що встановлюються ст. 36 Закону України «Про нотаріат», не є вичерпним.
Просив рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову.
У зв»язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивачки ОСОБА_2 до участі у справі було залучено її правонаступника-спадкоємця за заповітом ОСОБА_5, який просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до повторного свідоцтва про одруження, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану м. Рівне 9 липня 2002 року серії НОМЕР_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 одружились 6 грудня 1996 р. (а. с. 8).
Позивачка ОСОБА_2 в позові вказувала, що вона проживала разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 протягом останніх 9-ти років за адресою: АДРЕСА_1
Згідно із ст. 425 ЦК України в редакції 1963 р. за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
4 червня 2002 року ОСОБА_3 та відповідач по справі ОСОБА_1 уклали договір довічного утримання, посвідчений Торкуновою Т.А. - приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1696.
Відповідно до п. 1 цього договору довічного утримання ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 належний йому на праві приватної власності жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 730 кв. м., взамін чого ОСОБА_1 зобов’язувався надавати ОСОБА_3 (Відчужувачу) довічно матеріальне забезпечення (а. с. 59).
Згідно із свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану м. Рівне 9 липня 2002 року серії НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 помер (а. с. 7).
Відповідно до ст. 426 ЦК України в редакції 1963 р. договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 цього Кодексу).
Згідно із п. 5 ст. 36 Закону України «Про нотаріат», яка діяла на час укладання договору довічного утримання від 4 червня 2002 року, приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії, передбачені статтею 34 цього Закону, за винятком: посвідчення договорів довічного утримання.
Отже, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Торкунова Т.А. не мала права відповідно до п. 5 ст. 36 Закону України «Про нотаріат» посвідчувати договір довічного утримання від 4 червня 2002 року, укладений між ОСОБА_3 й ОСОБА_1, на це в законі існувала пряма заборона і, тому, даний договір вважається нотаріально не посвідченим, тобто таким, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК України в редакції 1963 р. нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Тому, місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що договір довічного утримання між ОСОБА_3 й ОСОБА_1, посвідчений 4 червня 2002 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Торкуновою Т.А. вчинено сторонами з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення цього договору і згідно з ч. 1 ст. 45 ЦК України в редакції 1963 р. такий договір є недійсним.
Суд першої інстанції, визнаючи цей договір недійсним, також врахував те, що відповідно до медичних довідок ОСОБА_3 страждав численними хворобами, 6 та 7 червня 2002 року до нього викликали лікарів для надання медичної допомоги, після чого, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, він помер, а договір довічного утримання укладений 4 червня 2002 року. Тому, у місцевого суду виникли обґрунтовані сумніви, що ОСОБА_3, укладаючи договір, розумів значення своїх дій, це відповідно до ст. 55 ЦК України в редакції 1963 р. також тягне за собою недійсність зазначеної угоди.
Покликання апелянта на те, що позивачка ОСОБА_2 є неналежним позивачем по даній справі спростовуються тим, що вона є відповідно до вимог ст. ст. 529, 549 ЦК України спадкоємцем першої черги за законом майна її чоловіка-спадкодавця ОСОБА_7, постійно проживала разом з ним, і на час відкриття спадщини, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, однак не була допущена до нього відповідачем ОСОБА_1, не заявляла про відмову від спадщини, а, тому, її дії свідчать, що вона прийняла спадщину померлого спадкодавця ОСОБА_7
Тому, місцевий суд правомірно застосував по спірному договору довічного утримання ч. 2 ст. 48 ЦК України в редакції 1963 р. про наслідки недійсності угоди, яка не відповідає вимогам закону, відповідно до якої по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Враховуючи це, місцевий суд обґрунтовано і правомірно визнав спірний договір недійсним.
Апеляційна скарга є необґрунтованою і не спростовує висновків суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає.
Виходячи з наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 315, ч.1 ст. 325 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Собіна І.М.
Судді: Пашкевич О.О.
Василевич В.С.