Справа № 2-1375/10    

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем        України

    09 вересня 2010 року                                 м. Синельникове

 Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі :

                      головуючого – судді Новік Л.М.

             при секретарі – Силкіній О.Г.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Синельниківському районі про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення щомісячної соціальної допомоги відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Синельниківському районі про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення щомісячної соціальної допомоги відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона відповідно до абз.2 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІУ від 18 листопада 2004 року є дитиною війни. Згідно ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

    Верховна Рада України ст.77 та ст.110 Закону України №3235-У від 20.12.2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п.12 ст.71 Закону України №489-У від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» призупинила дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак Конституційний Суд України своїм рішенням №6-рп/2007 від 09.07.2007 року по справі №1-29/2007, керуючись ст.ст.147,150,152 Конституції України та ст.ст.45,51,61,63,65 Закону України «Про Конституційний Суд України» вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України №489-У від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», п.3 ст.71 Закону України №89-У від 19.12.2006 року «Про держаний бюджет України на 2007 рік»  . Таким чином, відповідач повинен був поновити виплати позивачеві підвищення до пенсії в період 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.  Законом України №107-УІ від 28 грудня 2007 року „Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів” статтю 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” викладено в наступній редакції: „Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки , встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають права на отримання підвищення , проводиться за їх вибором згідно з одним із законів. Проте рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано неконституційними. Таким чином , положення ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” поновили свою дію з 22.05.2008 року. Будь-які обмеження щодо виплати підвищення до пенсії дітям війни у 2009-2010 роках Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, Законом України „про Державний бюджет на 2009 рік”, Законом України „Про Державний бюджет України на 2010 рік”  чи іншими законами або нормативними актами не передбачалися. Відповідач повинен був виплачувати позивачеві підвищення до пенсії у відповідності до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Але відповідач все одно продовжував виплачувати підвищення до пенсії , керуючись нормативними актами, які втратили чинність або були визнані неконституційними. Заборгованість по виплатам підвищення до пенсії за 2007 - 2009 рік, за січень-липень 2010 року – 5086,90 грн. Позивач просить визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду в м. Синельникове по невиконанню з 09.07.2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 липня 2010 року приписів статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”; визнати за нею право на отримання невиплаченої соціальної допомоги, встановленої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” на відповідний період часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.07.2010 року; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Синельникове провести перерахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 5086,90 грн.; зобов`язати відповідача виконувати начислення та виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у 2010 році; визнати за позивачем право на отримання невиплаченої соціальної допомоги в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб довічно, починаючи з 1 серпня 2010 року.

    Позивач у судове засідання не з’явилася, але до його початку надала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала повністю та просить їх задовольнити, справу розглянути без її участі.

    Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України у Синельниківському районі Кривонос Н.О. в судове засідання не з’явилася, але надала суду заяву в якій проти позову заперечувала, посилаючись при цьому на відсутність порядку перерахунку та виплати  зазначеного довічного грошового утримання та відсутність відповідного фінансування, просить справу розглянути беї ї участі.

    Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

    Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абз.2 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції до 28.12.2007 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога , що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була призупинена п.12 ст.71 і ст. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”.

    Рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 9 липня 2007 року положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” щодо призупинення дії положення ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” визнані неконституційними.

    Законом України від 28 грудня 2007 року №107-УІ  «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на які поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів» . Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.

    Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту Закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

    Таким чином, з 01 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів».

    Враховуючи положення Конституції України щодо нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року поновили свою дію з 22 травня 2008 року. Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

Нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України „Про Державний бюджет України на 2010 рік” не передбачено обмежень щодо застосування положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та крім цього ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.  

При цьому необхідно зазначити, що розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус «дитини війни», передбачений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік.

З матеріалів  справи вбачається, що позивач перебуває на обліку у відповідача,  яким позивачу, як особі з статусом «дитини війни», у  2007,2008,2009 та 2010 роках не призначалося, не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», яке повинно було бути розраховано виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, а з 2008 року вказаний вид підвищення до пенсії призначався позивачу та виплачувався частково у розмірі 10%, при цьому необхідно зазначити, що ці обставини не заперечувались відповідачем у справі.  

Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Аналіз норм ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 15 Положення «Про Пенсійний фонд України», ст. ст. 21, 22, 87 Бюджетного кодексу України дають можливість зробити висновок про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ст.6 Закону України  Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу (який має статус дитини війни) –покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.  

Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач у справі, заперечуючи проти  позову, повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності щодо своєчасного не нарахування та несплаті позивачу надбавки до пенсії, яка передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але таких доказів відповідачем під час розгляду справи суду не було надано.

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної  захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб що втратили працездатність.  

Відповідно до ст. 2 ч.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.  

Доводи представника відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це суперечить вимогам статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - суд вважає безпідставними з огляду на наступне.  

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 01 січня 2005 року мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.

Виходячи з змісту  ч. 3 ст. 150 Конституції України - рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, у тому числі є обов’язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів.

Оскільки вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду, а тому його бездіяльність є протиправною, тому суд встановив необхідність захисту прав позивача шляхом визнання бездіяльності відповідача неправомірною. Щодо нарахування позивачу соціальної державної допомоги, то це є компетенцією управління Пенсійного фонду України і суд не може виконувати функції цього органу в частині нарахування конкретної суми соціальної допомоги. Також суд приходить до висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та забезпечення виплати позивачу надбавки до пенсії, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 27.07.2007 року ( трирічний строк від дати звернення позивача до суду з даним позовом) по 09.09.2010 року. (дата розгляду справи в суді першої інстанції) в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням раніше сплачених сум за ці періоди. Але суд вважає, що не можуть бути задоволені вимоги щодо зобов`язання відповідача виконувати начислення та виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у 2010 році та визнання за позивачем права на отримання невиплаченої соціальної допомоги в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб довічно, починаючи з 1 серпня 2010 року, оскільки на момент розгляду даної справи у суду відсутні підстави вважати, що право позивача буде порушено в подальшому.

    Доводи відповідача про відсутність порядку перерахунку та виплати  зазначеного довічного грошового утримання та відсутність відповідного фінансування не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, так як жодним нормативним актом держави України  не передбачено того, що право позивача на отримання підвищення до пенсії виникає лише після належного та своєчасного фінансування і встановлення порядку обчислення підвищення пенсії.

    Таким чином, з урахуванням викладених обставин, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити частково та зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії у відповідності до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 27.07.2007 року по 31.12.2007 року  та  з 22.05.2008 року по 09.09.2010  року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд застосовує ст.88 ЦПК України та присуджує всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати в розмірі 171 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст.8,22,55,95 Конституції України, ст.ст.10,11,60,88,212-214 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Синельниківському районі Дніпропетровської області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за періоди з 27.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 09.09.2010 року протиправними.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Синельниківському районі Дніпропетровської області   перерахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавки до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 27.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 09.09.2010 року з урахуванням раніше проведених підвищень до пенсії «Дітям війни» за відповідні періоди.

Стягнути з Державного бюджету України судові витрати на користь ОСОБА_1 в розмірі 171 (сто сімдесят одну) грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

На рішення суду протягом десяти днів для його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний може бути подана апеляційна скарга на рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий :                                                                                             Л.М.Новік

Ў