РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року червня місяця 14 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого судді :  Горбань В.В.

                                                       суддів :  Терент`євої Н.М., Адаменко О.Г.,

                                            при секретарі :  Войциховський Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Центральної районної ради м. Сімферополя, виконкому Центральної районної ради м. Сімферополя, Першої Сімферопольської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5, ОП ТФ «Книжковий світ» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс»), про визнання права власності,

за апеляційними скаргами голови Центральної районної ради м. Сімферополя та представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010  року,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати свідоцтво про право на спадщину, видане на ім’я Держави, скасувати рішення Виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя від 08 квітня 1997 року № 94/2, скасувати рішення Виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя від 08 липня 1997 року № 201 та визнати за ним право власності на домоволодіння АДРЕСА_1.

Вимоги мотивовані тим, що 26 березня 1993 року між ним та ОСОБА_7 був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Першої Сімферопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, реєстр № 3-71-738, за яким ОСОБА_7 передала у власність ОСОБА_4 належний їй на праві власності будинок з дворовими будівлями АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до умов договору позивач ОСОБА_4 набув право власності на будинок, а тому свідоцтво про право на спадщину на ім'я Держави в особі фінансового відділу Центральної районної ради м. Сімферополя, та прийняті на його основі рішення Виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя є незаконними.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі голова Центральної районної ради м. Сімферополя та представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 просять скасувати рішення суду і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з'явились у судове засідання,  дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право власності на спірний будинок за договором довічного утримання, тому після смерті відчужувача за цим договором – ОСОБА_7 свідоцтвом про право на спадщину на ім’я Держави в особі фінансового відділу Центральної районної ради народних депутатів м. Сімферополя видано незаконно і підлягає скасуванню.

Оскаржувані до суду рішення Виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя суд першої інстанції визнав такими, що порушують права позивача як власника спірного домоволодіння, з цих підстав також суд скасував державну реєстрацію права власності за Державою та визнав це право за ОСОБА_4

Колегія суддів Апеляційного суду АР Крим не може повною мірою погодитись з зазначеним оскаржуваним судовим рішенням, вважає, що є підстави для його скасування в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4, відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що 26 березня 1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Першої сімферопольської державної нотаріальної контори Султановою А.В., реєстр № 3-71-738, за яким ОСОБА_7 передала у власність ОСОБА_4 належний їй на праві власності будинок з дворовими будівлями АДРЕСА_1.  

Відповідно до статті 425 Цивільного кодексу Української РСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у  вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач набув у встановленому порядку право власності на спірний будинок за договором довічного утримання, який не був оспорений або визнаний недійсним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що визнання права власності за позивачем на зазначений житловий будинок у суді є зайвим та не є способом захисту його порушеного права, відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України.

Зазначеною нормою передбачено, що власник майна може пред'явити  позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що ОСОБА_7 до своєї смерті розпорядилася належним їй житловим будинком, то відповідно до статті 524 Цивільного кодексу Української РСР він не міг відноситься до складу її спадщини і відповідно до положень частини 3 статті 524, статті 555 Цивільного кодексу Української РСР спірний житловий будинок не міг переходити по праву спадкування до Держави.

Переглядаючи справу, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що способи захисту цивільних прав встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України таким способом може бути визнання правочину недійсним, а не скасування правовстановлюючого документа.

Відповідно до статті 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не  мала  права  на  спадкування,  а  також  в   інших   випадках, встановлених законом .    

  Враховуючи, що свідоцтво про право на спадщину, після смерті ОСОБА_7, видано на ім’я Держави незаконно, його слід визнати недійсним.

Із матеріалів справи вбачається, що з 25 березня 2005 року право власності на спірний будинок зареєстрований за ОСОБА_5 на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 23 грудня 2004 року, яке було скасовано цим судом у зв’язку з нововиявлиними обставинами ухвалою від 30 березня 2009 року.

Враховуючи зазначений факт, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності на спірний будинок за Державою у особі фінансового відділу Центральної районної ради народних депутатів м. Сімферополя не можуть бути задоволені.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги голови Центральної районної ради м. Сімферополя колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині скасування оскаржуваних рішень оскаржуваних рішень виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя, прийняті відносно спірного житлового будинку, які порушують право позивача як його власника.

Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що все майно ОСОБА_4 підлягає конфіскації, а тому спірний житловий будинок не може йому належати на праві власності, і позивач не має права вимоги відносно спірного майна, колегія суддів не приймає до уваги у зв’язку з наступним.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 березня 2000 року засуджений за статтею 86 Кримінального кодексу України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто йому належного майна.

При розгляді цивільної справи не встановлено, що при виконанні вироку суду в частині конфіскації майна позивач ОСОБА_4 був позбавлений права на зазначене майно, і спірний будинок перейшов у власність Держави.

Із матеріалів справи також вбачається, що примусове виконання вироку суду у частині конфіскації майна закінчено, про що мається відмітка у виконавчому листі.

Вирок у цій частині не може бути знову звернений до виконання з урахуванням положень статті 49 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року, який діяв на час засудження ОСОБА_4 і звернення вироку до виконання. Вказаною нормою для зазначеного виду покарання було встановлено давність виконання обвинувального вироку з дня набрання ним законної сили в один рік.

На підставі викладеного, колегія суддів Апеляційного суду АР Крим дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції.      

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги голови Центральної районної ради м. Сімферополя та представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010  року задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 про  скасування свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння АДРЕСА_1 від 26.03.1997 року реєстровий № 3Н-952, видане після смерті ОСОБА_7 на ім'я Держави у особі фінансового відділу Центральної районної ради народних депутатів м. Сімферополя, скасування держаної реєстрації домоволодіння АДРЕСА_1 за Державою у особі фінансового відділу Центральної районної ради народних депутатів м. Сімферополя, визнання права власності за ОСОБА_4 на  домоволодіння АДРЕСА_1, припинивши право власності за ОСОБА_5 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Першої сімферопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 26.03.1997 року реєстровий № 3Н-952, після смерті ОСОБА_7 на ім'я Держави у особі фінансового відділу Центральної районної ради народних депутатів м. Сімферополя на домоволодіння АДРЕСА_1.

В задоволені позову ОСОБА_4 про скасування держаної реєстрації домоволодіння АДРЕСА_1 за Державою у особі фінансового відділу Центральної районної ради народних депутатів м. Сімферополя та визнання за ним права власності на  домоволодіння АДРЕСА_1 АР Крим відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.

Судді: