У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«27» вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Ісаєва Г.А.
Суддів: Підлісної І.А.
Белинчук Т.Г.
При секретарі: Фінійкіній І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Кримського Республіканського підприємства «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторії» про тлумачення договору дарування та про спонуку вчинити певні дії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Чорноморського районного суду АР Крим від 13 липня 2010 року, -
В с т а н о в и л а :
06 травня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до КРП «БРТІ м. Євпаторії» про тлумачення договору дарування та про спонуку вчинити певні дії.
Свої вимоги мотивує тим, що 14 грудня 1971 року між нею та її батьком ОСОБА_6 був укладений договір дарування будинку АДРЕСА_1. Зазначений договір був засвідчений виконкомом Новосільської сільради. В будинку вона проживає з 1953 року і до теперішнього часу. 22 лютого 2010 року за її заявою був виготовлений технічний паспорт на будинок № 27-27 «а» тому, що з 01 січня 1986 року особистий рахунок по будинку був розділений між нею та її батьком. Однак в теперішній час вона не може зареєструвати право власності на будинок, оскільки у договорі дарування відсутня адреса будинку та його технічна характеристика. У зв'язку з чим, просить на підставі ст. 213 ЦК України здійснити тлумачення договору дарування від 14 грудня 1971 року та зазначить, що по договору дарування ОСОБА_6 передав їй у власність житловий будинок АДРЕСА_1, який складається із літеру «А», прибудов під літерами «А1, а2, а3», літній кухні літеру «Б», сараю літеру «М», погребу літеру «Р», огорож № 1,10,2,6,8, воріт № 3, хвіртки №5, №7, колодязя № 9, а також зобов'язати відповідача здійснити реєстрацію права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 за нею.
Рішенням Чорноморського районного суду АР Крим від 13 липня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент укладання угоди дарування будинку, сторонами були дотримані усі умови щодо його складання і відповідно до вимог матеріального права його тлумачення можливе в співвідношенні до типового договору дарування. Також вказує, що висновок суду проте, що вона не зверталася до відповідача із заявою про реєстрацію права власності не відповідає дійсності, оскільки вона неодноразово зверталася з такими вимогами, проте жодного разу дана вимога не була задоволена.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постановляючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що правових підстав для тлумачення договору дарування від 1412.1971 року не існує, оскільки значення термінів, слів і понять в ньому зрозуміли.
З даними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону і підтверджені зібраними по справі доказами.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що за договором дарування від 14.12.1971року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_5, а остання прийняла в дар будинок, якій складається з двох житлових кімнат на веранди. Вказаний будинок належить дарувальнику на підставі запису у господарської книги № 3. Договір було засвідчено секретарем виконкому Новосільської ради.
Відповідно до положень статті 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення сів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочинну зі змістом інший його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Колегія суддів вважає, що звертаючись до суду з позовом позивачка фактично намагається отримати правовстановлювальні документи на будинок , якій вона зазначає, як будинок АДРЕСА_1, який складається із літеру «А», прибудов під літерами «А1», «а2», «а3», літній кухні літеру «Б», сараю літеру «М», погребу літеру «Р», огорож № 1,10,2,6,8, воріт № 3, хвіртки №5, №7, колодязя № 9.
Згідно технічного паспорту літ «А», складається з приміщень 1-1 прихожая , 1-2 кладова, 1-3 жила, 1-4 кухня, 1-5 жила, 2-1 коридор, 2-2 кухня, 2-3 жила, 3-1 коридор, 3-2 коридор, 3-3 жила, 3-4 кухня.
У зв’язку з наведеним суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що підстав для тлумачення договору дарування не має
Доводи апеляційної скарги про те, що тлумачення спірного договору дарування можливе в співвідношенні до типового договору дарування, колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, а саме положень статті 213 ЦК України.
Доводи про те що позивачка неодноразово зверталася до відповідача із заявою про реєстрацію права власності, а останній відмовляє у здійсненні вказаних дій є безпідставним, оскільки позивачем не надано суду письмової відмови БТІ у здійснені державної реєстрації.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникло право, або уповноважених ними (нею) осіб. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав, та документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Відповідно до п.1.4, 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України № 7\5 від 07.02.2002 року державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць на підставі відповідних рішень виконавчих органів місцевого самоврядування. Для реєстрації виникнення, існування, припинення права власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію права власності подаються правовстановлювальні документи їх копію, а також документи, зо визначені цим Положенням.
Колегія суддів звертає увагу на те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 має самочинні споруди, які відповідно до положень Закону України «Про основи градобудівництва» як закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Чорноморського районного суду АР Крим від 13 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Ісаєв Г.А. Підлісна І.А. Белинчук Т.Г.