У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«20» вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Ісаєва Г.А.
Суддів: Підлісної І.А.
Белинчук Т.Г.
При секретарі: Фінійкіній І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання кредитного договору недійсним,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 червня 2010 року, -
В с т а н о в и л а :
09 березня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Альфа-банк» про визнання кредитного договору недійсним.
Свої вимоги мотивує тим, що укладений кредитний договір № 700006048 від 22 квітня 2008 року, порушує її права та законі інтереси, оскільки Банк на момент укладання угоди, не мав ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, у зв’язку із чим даний договір є недійсним.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 червня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постановляючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що підстав передбачених статтею 215 ЦК України для визнання вказаного договору недійним немає.
З даними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону і підтверджені зібраними по справі доказами.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додерження яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та інше.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами 22 квітня 2008 року було укладено кредитний договір № 700006048 у розмірі 33280,25 доларів США, 01.09.2008 року процентна ставка по якому змінилася та встановлена на рівні 16,5%. Вказані кошти були надані банком та отримані позивачкою в іноземній валюті, а саме у доларах США.
Як пояснив колегії суддів представник позивача ОСОБА_5 – ОСОБА_6, на даний час у провадженні суду перебуває справа за позовом банка до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги про те, що положення договору не відповідають вимогам законодавства, оскільки договір укладено в іноземній валюті, колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги , як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права. Як вбачається з договору, кредит було надано в іноземній валюті. Відповідно до ч. 3 статті 533 ЦК України використання іноземній валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Пункт 1.3 Положення про валютний контроль, якій затверджено постановою Правління НБУ від 07.02.2000 року, визначає, що використання іноземної валюти як засобу платежу – це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об’єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що правовий підстав для визнання кредитного договору недійним немає, оскільки сторонами договору додержано усі необхідні вимоги для його чинності.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Ісаєв Г.А. Підлісна І.А. Белинчук Т.Г.