ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  У Х В А Л А

 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 "21" вересня 2010 р.                               м. Київ                                        К-26653/10

 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого           Панченка О.Н. (доповідача),

суддів:                          Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Мороз Л.Л.,

 розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві касаційну скаргу  ОСОБА_4 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня                2010 року

  у справі №2-а-817/10/2070  

за позовом  ОСОБА_4

до  прокуратури Харківської області

про  зобов’язання вчинити певні дії,

  встановила :

  В лютому   2010 року ОСОБА_4 (далі –              ОСОБА_4, позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до прокуратури Харківської області (далі –прокуратура, відповідач), про зобов’язання відповідача винести одне з процесуальних рішень, передбачених частиною 2 статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від                 24 лютого 2010 року, залишеною без змін  ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_4 закрито. Роз’яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку кримінально-процесуального судочинства.

В касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 13 січня                2010 року направив до прокуратури заяву в якій просив провести перевірку відомостей, які містять ознаки злочину, передбаченого частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України та протягом десяти днів прийняти рішення про порушення або відмову у порушенні кримінальної справи. Проте, всупереч вимогам статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України, відповідачем так і не було винесено відповідного процесуального рішення, чим, на думку скаржника, порушено його права.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, оскільки прокуратура не приймала щодо ОСОБА_4 обов’язкових для виконання рішень, а її повноваження щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочин та їх розгляду регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.

Частиною 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України                        № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року (справа щодо конституційності статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України) врегульована Кримінально-процесуальним кодексом України діяльність посадових осіб прокуратури має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

Згідно частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Отже, дані правовідносини є кримінально-правовими, а тому не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства, оскільки між сторонами не склалися публічно-правові відносини. Крім того, дані правовідносини не можуть бути віднесені до категорії публічно-правових і з тих підстав, що їх виникнення не пов’язано з будь-якими рішеннями, діяльністю або бездіяльністю органів владних повноважень в сфері управлінської діяльності.

Доводи касаційної скарги позивача не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 року ґрунтуються на об’єктивно встановлених обставинах у даній справі і постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому скасуванню або зміні не підлягають.

 На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

  ухвалила :

  Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від                      24 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала  вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

  Головуючий                     О.Н. Панченко

Судді:                                                         Т.Ф. Весельська

С.А. Горбатюк

О.В. Мироненко

Л.Л. Мороз