ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" вересня 2010 р. Справа № 8/15-10
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської Г.А.
суддів: Гулової А.Г.
Пасічник С.С.
при секретарі Феськовій М.Ю. ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю №25/09 від 23.12.2010р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м.Вінниця
на рішення Господарського суду Вінницької області
від "01" липня 2010 р. у справі № 8/15-10 (суддя Білоус В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грей-Центр", м.Київ
до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м.Вінниця
про стягнення 17 276,76 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 01.07.2010р. у справі №8/15-10 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грей-Центр" до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення 17 276,76 грн. задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 16524,73 грн. боргу за товар, 644,46 грн. інфляційних, 406,46 грн. витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судові витрати відповідача на послуги адвоката в сумі 3000,00 грн. покладено на відповідача.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням відповідач звернувся до Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову (а.с. 138 - 142).
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, зокрема, наступне:
- суд в оскаржуваному рішенні посилається на накладні, які є невід'ємними частинами договору купівлі - продажу, при цьому, не звертає уваги на те, що у накладних відсутнє посилання на договір. Таким чином, суд порушив приписи ст.43 ГПК України та безпідставно прийняв як доказ виконання договору купівлі - продажу №372 від 05.08.2008р. накладні;
- суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що поставка товару мала здійснюватися за заявками покупця (відповідача), однак, всупереч зазначеному, позивач не надав суду жодної заявки покупця (відповідача) на поставку товару;
- надані позивачем накладні на поставку товару не мають юридичної сили, оскільки складені з порушенням вимог п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністрества фінансів України від 24.05.1995р. №88;
- надана позивачем квитанція 100869.356.1 від 15.10.2009р. не являється належним доказом у розумінні ст.ст. 32,34 ГПК України, оскільки зазначені у ній реквізити не відповідають дійсності;
- суд за наявності заперечень відповідача дійшов до висновку про доведеність позовних вимог, безпідставно прийняв подані позивачем документи як належні докази по справі, неправомірно врахував пояснення лише позивача, безпідставно вирішив доведеним факт поставки товару за договором купівлі - продажу за поданими накладними.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, зазначивши, що факт отримання товару відповідачем підтверджується його підписом на накладних, які є первинним документом, що містить відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Поставка товару здійснювалася на виконання договору №372 від 05.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем (а.с. 153 - 156).
Відповідач або його представник в засідання суду не з'явилися, однак 23.09.2010р. на адресу суду від підприємця ОСОБА_3 надійшли телеграми, в яких останній просить відкласти розгляд апеляційної скарги у зв'язку з його хворобою (а.с. 150 -151).
Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що відповідач, який належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не був позбавлений права уповноважити представляти його інтереси в судовому засіданні інших осіб, а також зважаючи на те, що клопотання відповідача належними доказами не підтверджене, судова колегія відхилила заявлене клопотання відповідача та розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.08.2008р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 372 (далі - договір), у відповідності до п.1.1 якого, продавець зобов"язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору товар (портію товару) у кількості, асортименті та за цінами, що визначені у накладних на товар, які є невід"ємною частиною даного договору (а.с. 9 - 11).
Сторони за даним договором домовилися, що накладна, яка підписана сторонами, є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід"ємним додатком до даного договору (п.1.2 договору).
Поставка товару проводиться у відповідності до заявок, які подаються покупцем. Заявка обов"язково повинна містити дані щодо асортименту та кількості товару. Заявка може бути надана продавцю по факсу, електронною поштою, кур"єром або іншим погодженим сторонами способом (п.1.4 договору).
У відповідності до п.4.4 договору, загальна сума договору складається з сум, зазначених у накладних на кожну партію товару.
Пунктом 5.2 договору сторони погодили умови оплати за товар: відстрочення платежу 21 (двадцять один) календарних днів з моменту передачі товару.
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.10.1 договору (з моменту підписання сторонами договору) та закінчується 31.12.2008р. У випадку, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору не заявить в письмовій формі про своє рішення припинити або змінити даний договір, він вважається продовженим на один рік ( п.10.2 договору).
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 26591,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № 02-5248/02 Р від 27.02.2009р., № 02-096/03Р від 04.03.2009р., № 02-1611/03 Р від 09.03.2009р., № 02-2601/03 Р від 12.03.2009р. (а.с. 12 - 15).
Згідно банківської квитанції №100869.356.1 від 15.10.2009 р., відповідач оплатив товар частково в сумі 10000 грн. (а.с. 17).
У зв'язку з тим, що решту вартості отриманого товару відповідач не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього заборгованості в сумі 17276,76грн., з яких 16295,67грн. - сума основного боргу, 345,56грн. 3% річних, 635,53грн. інфляційних втрат (а.с. 2 - 4).
Обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 26362,14грн. Відповідач, у свою чергу, повернув позивачу товар на суму 66,47грн. та частково провів розрахунки у сумі 10000,00грн. Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар становить 16295,67грн.
В заяві, поданій до суду першої інстанції 10.03.2010р., позивач зменшив позовні вимоги із суми 17276,76 грн. до суми 17160,26 грн. , з яких 16524,73грн. - борг за товар, 644, 46 грн. - сума інфляційних втрат за період з квітня по жовтень 2009 р. (а.с. 51 - 52).
Як вже було зазначено, розглянувши заявлені позовні вимоги, господарський суд задовольнив їх та стягнув з відповідача на користь позивача 16524,73 грн. боргу за товар, 644,46 грн. інфляційних втрат.
Колегія суддів погоджується з даним рішенням господарського суду з огляду на наступне:
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Проаналізувавши відносини, які склалися між сторонами під час отримання відповідачем від позивача згідно договору №372 від 05.08.2008р. за накладними № 02-5248/02 Р від 27.02.2009р., № 02-096/03Р від 04.03.2009р., № 02-1611/03 Р від 09.03.2009р., № 02-2801/03 Р від 12.03.2009р. товару, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу.
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.2 договору визначено строк, згідно з яким покупець розраховується за товар - відстрочення платежу 21 (двадцять один) календарних днів з моменту передачі товару.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.34,43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не подав до суду жодного належного доказу на підтвердження того, що ним було сплачено позивачу решту боргу в сумі 16524,73грн.
За таких обставин господарський суд першої інстанції цілком правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 16524,73грн. боргу за поставлений товар (гречку).
Суд не вважає належним доказом і не бере до уваги накладну № 02-212/08 Р від 06.04.2009 р. про повернення відповідачем позивачеві товару на суму 66, 47 грн., оскільки вона не підписана відповідачем (а.с. 18). Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість у сумі 16591,20грн., але оскільки позивач заявив до стягнення тільки 16524,73 грн. боргу і не заявив клопотання про збільшення цієї суми позовних вимог, то судом першої інстанції правильно задоволено вимоги, які заявлені позивачем в заяві від 10.03.2010 року.
Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не встановлено факт поставки товару позивачем відповідачу спростовується наявними в матеріалах справи накладними, які підписані відповідачем. Саме накладі, як первинні документи, підтверджують факт здійснення господарської операції, наявність чи відсутність зобов'язань сторін. У даному випадку накладні свідчать про поставку товару відповідачу та зобов'язання останнього провести розрахунок за здійснену господарську операцію.
Відповідач в апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у накладних відсутнє посилання на договір, на що колегія суддів відмічає наступне:
- поставка товару здійснювалася в період дії договору №372 від 05.08.2008р. (договір пролонговано, згідно п.10.2 договору, до 31.12.2009р.);
- у кожній накладній зазначено дату оплати товару, що відповідає умовам п.5.2 договору;
- згідно пояснень, наданих суду першої інстанції, інших договорів, окрім № 372 від 05.08.2008 року, сторони не укладали.
Зазначене дає підстави вважати, що товар по накладним було поставлено на виконання умов договору №372 від 05.08.2008р.
У відповідності до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.
Керуючись даною нормою законодавства, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 644, 46 грн. інфляційних втрат за період з квітня по жовтень 2009 р. (згідно наданого розрахунку, а.с.54).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 644, 46 грн. інфляційних втрат за період з квітня по жовтень 2009р.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та не є підставою для скасування оскарженого рішення.
За наведених обставин, рішення господарського суду Вінницької області від 01.07.2010р. у справі №8/15-10 слід залишити без змін як таке, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права і обставинам справи, а подану відповідачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 01 липня 2010 року у справі №8/15-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м.Вінниця - без задоволення.
2. Справу №8/15-10 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Щепанська Г.А.
судді:
Гулова А.Г.
Пасічник С.С.
віддрук. 4 прим.:
1 - до справи,
2,3 - сторонам,
4 - в наряд.