Справа №22ц-841 2007 р.                        Головуючий у 1 інстанції Слива Ю.М.

Категорія 30                                                  Доповідач Антоненко В.І.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області

в складі: головуючого Антоненко В.І., суддів: Тракало В.В., Поліщука М.А., при секретарі Чабанюк Т.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, Ворзельської селищної ради про виселення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів

встановила:

У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що спільним рішенням адміністрації та профкому РБУ „Укркурортрембуд" від 20.12.1983 року йому на сім"ю було надано кімнату у сімейному гуртожитку по АДРЕСА_1 31.07.1984 року йому було видано ордер на вселення в надане жиле приміщення. 20.06.1999 року спільним рішенням профкому та ради орендарів Київського БМУ „Укрпрофбуд" йому додатково було надано дві кімнати у вказаному гуртожитку та внесено відповідні зміни до ордера на жиле приміщення. У грудні 2003 року він дозволив відповідачу ОСОБА_2 тимчасово поселитися у кімнату пл. 17 кв.м на строк шість місяців. Оскільки відповідач відмовився добровільно звільнити вказану кімнату, позивач просив його виселити без надання іншого жилого приміщення.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Ірпінського міського суду від 19 грудня 2006 року у задоволенні  позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до положень ст.202 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

По справі встановлено, що спільним рішенням адміністрації та профкому РБУ „Укркурортрембуд" від 20.12.1983 року позивачу на сім"ю було надано кімнату у сімейному гуртожитку по АДРЕСА_1 31.07.1984 року йому було видано ордер на вселення в надане жиле приміщення. 20.06.1999 року спільним рішенням профкому та ради орендарів Київського БМУ „Укрпрофбуд" йому додатково було надано дві кімнати у вказаному гуртожитку та внесено відповідні зміни до ордера на жиле приміщення. У грудні 2003 року позивач дозволив відповідачу ОСОБА_2 тимчасово поселитися у кімнату пл. 17 кв.м на строк шість місяців. Рішенням виконавчого комітету Ворзельської селищної ради від 11.03.2005 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі тимчасового ордера для заселення кімнати площею 17 кв.м у сімейному гуртожитку по АДРЕСА_1, оскільки дана кімната згідно ордера належить ОСОБА_1

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що ст. 132 ЖК України містить вичерпний перелік підстав для виселення із жилих приміщень у гуртожитках, а ст. 98 ЖК України поширюється тільки на жилі приміщення у державному чи громадському житловому фонді.

З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він суперечить вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до положень ст.ст. 128, 129 ЖК України жилі приміщення у гуртожитках надаються за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету відповідного підприємства, установи чи організації. На підставі такого рішення адміністрація підприємства, установи чи організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив виселити відповідача із спірного жилого приміщення з тих підстав, що ОСОБА_2 поселився у спірну кімнату з порушенням встановленого порядку для вселення у гуртожитки і проживає там без жодних правових підстав.

По справі безспірно встановлено, що спірне жиле приміщення у гуртожитку відповідачу у встановленому законом порядку не надавалось, ордер на вселення йому не видавався. Дозвіл позивача на вселення відповідача у спірну кімнату не може бути визнаний як належна правова підстава для вселення.

За таких обставин колегія судців прийшла до висновку про те, що відповідач вселився у спірне жиле приміщення з порушенням встановленого законом порядку для вселення у гуртожитки, у зв"язку з чим не набув права користування цим жилим приміщенням і підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Керуючись 128, 129 ЖК України, ст.ст.309, 316 ЦПК України,    колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду від 19 грудня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 із кімнати розміром 17 кв.м у АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.