ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

Справа 2-а-8/10  

  07 вересня 2010 року Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді В.В.Чаплицького, при секретарі О.С.Дікал, за участю позивача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Орджонікідзе адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату та головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення завданої матеріальної шкоди, -  

  ВСТАНОВИВ:  

  Позивач звернувся до суду із позовом до Дніпропетровського обласного військового комісаріату та головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення завданої матеріальної шкоди посилаючись на викладене в позовній заяві.  

У якості співвідповідача судом залучено головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області  

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, давав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, посилаючись на положення ЗУ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», Постанови КМУ № 393 від 17 липня 1992 року, Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про порядок призначення та виплати в Міністерстві оборони України державних пенсій і допомог військовослужбовцям та членам їх сімей» № 205 від 08 серпня 1994 року, вважаючи, що відповідачем1 в період з 06 листопада 1999 року по 01 липня 2005 року здійснювалось їх неправильне застосування, що призвело до заподіяння йому матеріальних збитків в зазначеному періоді в розмірі 36 739,87 грн.  

Відповідач – Дніпропетровський обласний комісаріат (Відповідач1) у судове засідання не з’явився, надавши заяву про розгляд справи без участі їх представника (а.с.116).  

Представник відповідача – головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відповідач2) надав до суду заперечення проти позову, які підтримав у судовому засіданні.  

Вислухавши позивача, представника відповідача2 та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Справу вирішено на підставі наявних в справі доказів наданих сторонами, а також витребуваних судом. Інших доказів по справі не надано.  

Судом встановлено та прийнято сторонами без заперечень, що позивача наказом Головнокомандуючого Сухопутних військ Збройних Сил України № 266 від 18 жовтня 1999 року з 06 листопада 1999 року звільнено у запас з посади помічника міського військового комісара з призову (а.с.7), та позивач є інвалідом 3 групи (а.с.81).  

Підставою для звернення до суду стало те, що позивач вважає, що при призначенні йому пенсії та при подальшому нарахуванні пенсії відповідачем - Дніпропетровським обласним військовим комісаріатом неправильно було застосовано норми діючого пенсійного законодавства.  

Щодо посилань позивача на неправильне визначення розміру пенсії при звільненні з лав Збройних Сил України, та не врахуванні при визначенні пенсії премії, як додаткового виду грошового забезпечення, суд зазначає наступне.  

05 листопада 1999 року позивача було звільнено у запас з посади помічника міського військового комісара з призову наказом Головнокомандуючого Сухопутних військ Збройних Сил України № 266 від 18 жовтня 1999 року.  

Відповідно до положень ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року, які діяли на час звільнення позивача, тобто на 05 листопада 1999 року, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей обчислюється з грошового забезпечення цих військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу. При цьому для обчислення їм пенсій враховуються відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчену ступінь, кваліфікацію і умови служби.  

Законом України «Про внесення змін до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 15 червня 2004 року № 1769-IV, який набрав чинності з 01 січня 2005 року, було викладено ч.3 ст.43 вказаного Закону в новій редакції, відповідно до якої пенсії особам офіцерського складу,  прапорщикам і  мічманам, військовослужбовцям  надстрокової  служби  та військової служби за контрактом,  особам,  які мають право на пенсію за цим Законом, та членам  їх  сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади  за  посадою,  військовим (спеціальним) званням,  процентну надбавку за вислугу  років,  щомісячні  додаткові  види  грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.  

Враховуючи такі зміни до ч.3 ст.43 Закону України № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року, суд зазначає, що дійсно починаючи з 01 січня 2005 року при визначенні пенсії військовослужбовцям в склад пенсії входять премії, однак які не є окремим видом щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, якими є надбавки, доплати та підвищення, встановленні законодавством.  

Таким чином, суд вважає, що при призначенні позивачу пенсії з 06 листопада 1999 року відповідачем1 не було порушено положення ч.3 ст.43 Закону України № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року, які діяли на момент призначення пенсії позивачу, та у суду не має правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача1 при призначенні пенсії позивачу.  

Щодо посилань позивача на Указ Президента України № 173 від 23 лютого 2002 року «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та Указ Президента України № 389 від 05 травня 2003 року «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та управління державної охорони України за безперервну службу», суд зазначає наступне.  

Пунктом 1 Указу Президента України № 173 від 23 лютого 2002 року «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» установлено військовослужбовцям (крім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління  державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів та військовослужбовців строкової військової служби) щомісячні надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років).  

Так, суд зазначає, Указом Президента України № 173 від 23 лютого 2002 року дійсно встановлено щомісячні надбавки до грошового забезпечення, однак такі надбавки встановлені для військовослужбовців, які проходять службу в лавах Збройних Сил України та не звільнені в запас. Зазначеним Указом Президента України не передбачено встановлення таких надбавок пенсіонерам.  

Пунктом 1 Указу Президента України № 389 від 05 травня 2003 року «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та управління державної охорони України за безперервну службу» встановлено щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх військах, у Державній прикордонній службі та Управлінні державної охорони України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 25 років - до 90 відсотків.  

Так суд зазначає, що Указом Президента України № 389 від 05 травня 2003 року надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення встановлено не для всіх осіб які перебувають на службі, а вихідним критерієм є високі результати у службовій діяльності.  

Крім того, позивач посилається на вимоги ч.3 ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» 3946-ХІІ від 04 лютого 1994 року.  

Щодо посилань позивача на вимоги ч.3 ст.63 Закону України № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року, суд зазначає наступне.  

Відповідно до п.2 розд. II «Прикінцеві  положення» Закону України № 1769-IV особи, яким раніше було  призначено пенсії згідно із Законом № 2262-XII, з 01 січня 2005 року мають право на перерахунок цих пенсій та виплату їм 50 відсотків від суми перерахованої пенсії, а з 01 січня 2006 року - 100 відсотків цієї суми.  

Відповідно до ст.63 Закону № 2262-XII та п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям та особам, котрі мають право на пенсію згідно із цим Законом,  провадиться у зв’язку зі зміною (що сталася після звільнення їх зі служби) розмірів грошового забезпечення, виходячи з якого обчислюються пенсії.  

Законодавством з питань пенсійного забезпечення, яке діяло до 01 січня 2005 року, не було передбачено можливості перерахунку  раніше  призначених  пенсій у зв’язку із запровадженням після звільнення військовослужбовців та осіб, котрі мають право на пенсію згідно із Законом № 2262-XII,   нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, яких вони не отримували під час служби, а  також премій. Закон № 1769-IV, який набув чинності 01 січня 2005 року, не має зворотної сили.  

Таким чином, суд вважає, що у відповідача1 не було підстав, щодо застосування:  

- щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення, передбаченої п.1 Указу Президента України № 173 від 23 лютого 2002 року «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» при перерахунку пенсії позивачу з 01 січня 2003 року;  

- щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України в розмірі 90 відсотків, передбаченої Указом Президента України № 389 від 05 травня 2003 року, при перерахунку пенсії позивачу з 01 травня 2003 року.  

Враховуючи викладене, у суду не має правових підстав для задоволення позову в частині визнання неправомірними дій відповідача1 щодо перерахунку пенсії з 01 січня 2003 року та з 01 травня 2003 року, та вважає, що вимоги щодо перерахунку пенсії з урахуванням запроваджених після звільнення зі служби нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за минулий час, тобто до 01 січня 2005 року, задоволенню не підлягають.  

Крім того, суд зазначає, що з 26 травня 2005 року відповідно до розрахунку пенсії по інвалідності позивачу виплачується пенсія з урахуванням безперервної служби - 90 відсотків та премії – 42 відсотки (а.с.154, 155).  

Щодо вимог позивача про виплату щомісячної грошової допомоги для інвалідів 3 групи в розмірі 50 гривень, суд зазначає наступне.  

В судовому засіданні сам позивач не заперечував той факт, що така допомога йому виплачується, що підтверджується розрахунками пенсії (а.с.154, 155). Відповідно до перерахунку пенсії позивачу надбавка в розмірі 50 гривень була перерахована з 01.01.2005 року.  

Щодо посилань позивача на неповну виплату грошової допомоги при звільненні та завдання у зв’язку із цим йому матеріальної шкоди в розмірі 2 208,87 грн.. суд зазначає, що в судовому засіданні позивач не пояснив з якого критерію ним було зроблено розрахунок щодо призначення йому такої допомоги саме в розмірі 6 329,07 грн. Таким чином у суду немає правових підстав для задоволення позову в цій частині.  

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача-2 наполягав на пропущенні позивачем строку звернення до адміністративного суду, який встановлено ч.2 ст.99 КАС України.  

В своєму позові, поданому до суду 26 березня 2007 року, позивач не ставив питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, тому у суду не було правових підстав для розгляду питання про встановлення пропущеного строку відповідно до вимог ст.102 КАС України.  

За змістом ст.100 КАС України пропущення встановленого законом строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за наслідками розгляду адміністративної справи.  

Таким чином, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог щодо визнання дій неправомірними та стягнення матеріальної шкоди за період з 06 листопада 1999 року по 01 липня 2005 року позивачу треба відмовити і з підстав пропущення строку звернення до адміністративного суду.  

Керуючись Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року із змінами та доповненнями, п.п.6, 7 Постанови КМУ № 393 від 17 липня 1992 року із змінами та доповненнями станом на 14 квітня 1999 року, Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про порядок призначення та виплати в Міністерстві оборони України державних пенсій і допомог військовослужбовцям та членам їх сімей» № 205 від 08 серпня 1994 року із змінами та доповненнями, ст. 6, 10, 11, 86, 99, 100, 158, 161, 162, 163, 256 КАС України, суд –  

  ВИРІШИВ:  

  В задоволенні адміністративного позову     ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату та головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення завданої матеріальної шкоди – відмовити.  

  Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.  

  Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 13 вересня 2010 року.  

  Суддя                                                                               (підпис)                                                 В.В.Чаплицький  

  Копія вірно:  

Суддя Орджонікідзевського  

міського суду Дніпропетровської області                                                                                  В.В.Чаплицький