Судове рішення 2-422-1/10 від 06.10.2010

Судове рішення #11135534

Справа № 2-422-1/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді Кізюн Л.І.

при секретарі: Голдицькій К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу та позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та застави, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з відповідачів за кредитним договором № СL-006/819/2006 від 17.04.2006 року в сумі 170737,71 грн. та з відповідача ОСОБА_1 просив стягнути суму боргу за кредитним договором №РL3-006/805/2006 від 12.04.2006 року в розмірі 11757,14 грн., посилаючись на те, що з відповідачем ОСОБА_1 17.04.2006 року був укладений кредитний договір № СL-006/819/2006 та кредитний договір на споживчі цілі №РL3-006/805/2006 від 12.04.2006 року, згідно з умовами яких відповідач отримала кредит в іноземній валюті в сумі 26611,00 доларів США, строком до 17.04.2012 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 12,0 % річних та 13700,00 грн., строком до 12.04.2011 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 22,0 % річних. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором № СL-006/819/2006 від 17.04.2006 року , між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-006/819/2006 від 17.04.2006 року, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 зобов’язувався відповідати за повне та своєчасне виконання усіх зобов’язань ОСОБА_1 перед позивачем, що виникли з кредитного договору. Також, позивач просив розірвати кредитний договір на споживчі цілі №РL3-006/805/2006 від 12.04.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та позивачем. Оскільки відповідачі порушують умови договорів, не сплачують заборгованість по кредитам, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Також, позивач просив стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою Солом'янського районного суду від 17.02.2010 року було об’єднано в одне провадження позовну заяву ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ЗАТ «ОТП Банк» про визнання договору недійсним, в якому вони просять визнати недійсним кредитний договір № CL-006/819/2006 від 17.04.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», визнати недійсним договір поруки № SR-006/819/2006 від 17.04.2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», визнати недійсним договір застави транспортного засобу № РCL-006/819/2006 від 17.04.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та зобов’язати ПАТ «ОТП Банк» прийняти у ОСОБА_1 суму у розмірі 90563 грн. 86 коп. з розстрочкою платежів до 12.04.2012 року з щомісячним платежем 3234 грн. 43 коп.

Пізніше позивач ПАТ «ОТП Банк» уточнив позовні вимоги, просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором № СL-006/819/2006 від 17.04.2006 року у розмірі 20709,62 доларів США, що еквівалентно 165726,66 грн. за офіційним курсом НБУ на 17.02.2010 року та 16 326,72 грн. штрафних санкцій, сплачені судові витрати, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором № PL3-006/805/2006 року від 12.04.2006 року в розмірі 12 898,23 грн. та розірвати Кредитний договір № PL3-006/805/2006 від 12.04.2006 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна».

Представник позивача в судовому засіданні позов ПАТ „ОТП Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі, а проти позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та застави заперечувала та просила відмовити в позові.

Відповідачі в судове засідання не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ПАТ „ОТП Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу підлягає задоволенню, а в позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та застави необхідно відмовити, з таких підстав.

Судом встановлено, що 17 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого було Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» був укладений Кредитний договір № СL-006/819/2006, згідно умов якого відповідач ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 26611,00 доларів США, строком до 17.04.2012 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 12,0 % річних.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором № СL-006/819/2006 від 17.04.2006 року , між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-006/819/2006 від 17.04.2006 року, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 зобов’язувався відповідати за повне та своєчасне виконання усіх зобов’язань ОСОБА_1 перед позивачем, що виникли з кредитного договору.

Пунктом 1.2. договору поруки передбачено, що відповідачі відповідають як солідарні боржники, і банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов’язань як до боржника так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Статтями 553, 554 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Також, судом встановлено, що додатково до кредитного договору на купівлю автомобіля, 12.04.2006 року між ОСОБА_1 та позивачем був укладений кредитний договір на споживчі цілі № PL3-006/805/2006, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 13700,00 грн., строком до 12.04.2011 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 22,0 % річних.

Відповідно до ч. 2. ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Але позичальником умови договору не виконуються, кредит та відсотки за його користування не повертаються.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов’язання не допускається. Банк свої зобов’язання по договору щодо надання кредиту виконав.

Згідно зі ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно п. 3.1.1. частини № 2 кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов’язань за кредитним договором, ОСОБА_1 зобов’язана сплатити позивачу пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання, за кожен день прострочки, пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Згідно з п. 3.1.2. частини № 2 кредитного договору, за прострочення зобов’язань за кредитним договором понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів, ОСОБА_1 додатково сплачує на користь позивача штраф у розмірі 0,01 % від суми прострочених зобов’язань, але не менше ніж 25 (двадцять п’ять) гривень.

Згідно з п. 3.1.3. частини № 2 кредитного договору, за прострочення зобов’язань за кредитним договором понад 30 (тридцять) календарних днів, ОСОБА_1 крім пені та штрафу, передбаченого п.п. 3.1.1., 3.1.2. частини № 2 кредитного договору, додатково сплачує на користь позивача штраф у розмірі 0,02 % від суми прострочених зобов’язань, але не менше ніж 50 (п’ятдесят) гривень.

Наявність заборгованості підтверджується даними розрахунків заборгованості по кредиту, наданим позивачем.

Статтею 524 ЦК України передбачено право сторін визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, що не суперечить вимогам кредитного договору.

Відповідно до даних розрахунку заборгованості сума заборгованості за кредитним договором № СL-006/819/2006 від 17.04.2006 року станом на 17.02.2010 року складає 20709,62 доларів США та 16326,72 грн., з яких: заборгованість за кредитом 17827,53 доларів США; несплачені відсотки за користування кредитом за період з 17.11.2008 року по 26.03.2009 року – 2882,09 доларів США.; сума пені за прострочення виконання зобов’язань за період з 17.11.2008 року по 26.03.2009 року – 16251,72 грн.; штрафні санкції – 75 грн.

Заборгованість за кредитним договором № СL-006/819/2006 від 17.04.2006 року складає 20709,62 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 19.07.2010 року становить 163601,86 грн. та 16326,72 грн. штрафних санкцій, що підлягає стягненню солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача.

Відповідно до даних розрахунку заборгованості сума заборгованості за кредитним договором №РL3-006/805/2006 від 12.04.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та позивачем, станом на 17.02.2010 року складає 12898,23 грн., з яких: заборгованість за кредитом 8686,07 грн.; несплачені відсотки за користування кредитом за період з 12.11.2008 року по 17.02.2010 року – 2575,71 грн.; сума пені за прострочення виконання зобов’язань за період з 12.11.2008 року по 26.03.2009 року – 1561,45 грн.; штрафні санкції – 75 грн., яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.

Судом встановлено, що твердження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про незаконність здійснення валютних операцій банком без індивідуальної ліцензії є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визначаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року № 679-XIV (із змінами та доповненнями) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону про НБУ зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до норм п.п. «г» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Статтею ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) визначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Акціонерний комерційний банк «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» діяло на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому 02.03.2001 року АТ «ОТП Банк» отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати кредитування юридичних і фізичних осіб та фінансовий лізинг.

Невід’ємною частиною цієї ліцензії є додаток від 02.03.2001 року за № 191, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати банк з валютними цінностями.

При цьому, Національний банк України в листі від 07.12.2009 р. N 13-210/7871-22612 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті», зокрема, щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляє: «На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії».

Також, безпідставними є твердження позичальників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зміну істотних обставин, якими сторони керувались при укладенні кредитного договору та вимога на цій підставі зобов’язати ПАТ «ОТП Банк» прийняти у ОСОБА_1 суму у розмірі 90563, 86 грн. з розстрочкою платежів до 12.04.012 року з щомісячним платежем 3234, 43 грн., оскільки розрахунки наведеної суми взагалі не обґрунтовані.

При зверненні за кредитом позичальнику була надана можливість обрати валюту кредиту: гривна, долар, Євро, він обрав валютний кредит в доларах США зі сплатою меншої процентної ставки, що підтверджує, що вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки сплачували кредит за запропонованими та погодженими обома сторонами умовами (біля двох років).

Кредитний договір є двостороннім правочином. Це добровільне і належним чином оформлене волевиявлення обох сторін, які дійшли згоди стосовно всіх істотних умов, наслідком чого стало підписання кредитного договору, який містить баланс інтересів, як позичальника так і банку, і чітко визначає умови його виконання. Позичальник за власним волевиявленням отримав кредитні кошти на тих умовах, які визначені в кредитному договорі та відповідають вимогам ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачі не виконують умови договорів, у них є заборгованість перед банком, суд вважає, що позов Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу підлягає задоволенню, а в позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та застави необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати в розмірі 1730,00 грн. підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 27, 31, 88, 214, 215, 224 ЦПК України, на підставі ст. ст. 10, 203, 524, 525, 526, 530, 533, 536, 549, 553, 554, 651, 1050, 1054 ЦК України, -

в и р і ш и в :

Позов Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” суму боргу за кредитним договором № СL-006/819/2006 від 17.04.2006 року у розмірі 20709,62 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 19.07.2010 року еквівалентно 163601,86 грн. та 16326,72 грн. штрафних санкцій, а всього – 179 928 (сто сімдесят дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять вісім) грн. 58 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” суму боргу за кредитним договором №РL3-006/805/2006 від 12.04.2006 року у розмірі 12898 (дванадцять тисяч вісімсот дев’яносто вісім) грн. 23 коп.

Розірвати кредитний договір №РL3-006/805/2006 від 12.04.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк».

Стягнути частково, в рівних долях, з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” судові витрати у розмірі 1730 (одна тисяча сімсот тридцять) грн.

У позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та застави – відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у визначений вище строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.І.Кізюн

Ў Справа № 2-422-1/10