копія Справа № 2а-835/10/1111
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2010 року. Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Іванова Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді про зобов’язання здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді про зобов’язання здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, зазначивши в обґрунтування позовних вимог, що відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” він має статус „дитина війни” та відповідно до ст.6 зазначеного Закону має право, як дитина війни, з 01 січня 2006 року на отримання щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% відсотків від мінімальної пенсії за віком. Крім того, позивач зазначив, що ст.ст.77, 110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” та ст.71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було зупинено, разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 зазначене положення закону було визнано неконституційним, у зв’язку з чим нарахування, передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” повинні проводитися з 01 січня 2006 року у вигляді підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком. Пунктом 41 Розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”, ст.6 зазначеного вище Закону було змінено, а саме: розмір надбавки було встановлено на рівні 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційним, у зв’язку з чим нарахування у виді підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком повинні проводитися з 22 травня 2008 року. З огляду на викладене, позивач вважає, що дії відповідача по невиплатi визначеного у Законі України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії є такими, що порушують норми Конституції та безпосередньо самого Закону, а також порушують права та законні інтереси пенсіонера – дитини війни, а тому просив визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Кіровограді, стягнути з управління Пенсійного фонду України в м.Кіровограді на його користь невиплачену щомісячну надбавку до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30% відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2006 року по 01 січня 2008 року та 20% мінімальної пенсії за віком за період 2008 та 2009 років, а також зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Кіровограді здійснювати нарахування та виплату надбавки до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 20% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2009 року. Крім того, просив поновити пропущений строк позовної давності для захисту порушеного права, який було пропущено з поважних причин.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з’явилися, надали клопотання про можливість розгляду справи за їх відсутності.
Згідно з ухвалою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 19 квітня 2010 року подальший розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Представник відповідача надав до суду письмові заперечення, з яких вбачається, що позовні вимоги не визнаються в повному обсязі, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, зокрема, нормою ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок виключно коштів Державного бюджету України, кошти для забезпечення виплати соціальної гарантії в розмірі 30% відсотків мінімальної пенсії за віком Державним бюджетом не були передбачені і на даний час жодних змін до перерозподілу до частини видатків Державного бюджету не було внесено. Крім того, представник відповідача зазначила, що управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді як територіальне управління не має жодного відношення до коштів державного бюджету, та здійснює всі виплати на підставі Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який є спеціальною нормою, при цьому Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах передбачено, що до функцій управлінь Пенсійного фонду входить призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати, позивач же просить зобов’язати проводити нарахування щомісячної соціальної державної допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в той час як дана виплата не входить до компетенції органів Пенсійного фонду, і положенням ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не передбачено, що дану виплату дітям війни повинні проводити органи Пенсійного фонду. Крім того, відсутній і механізм реалізації положень ст.6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни”, у зв’язку з чим управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді як територіальний орган Пенсійного фонду України, який є органом виконавчої влади, не може проводити виплати без покладення на нього таких функцій та приведення нормативно-правових актів у відповідність та без безпосереднього фінансування з Державного бюджету України. З огляду на зазначене, а також у зв’язку з пропуском позивачем річного строку для звернення за захистом порушених прав до суду, просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, зваживши доводи, викладені в позові, враховуючи письмові заперечення проти позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.1 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року №2195-IV, дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення НОМЕР_1 (а.с.8), відноситься до категорії осіб із статусом „Дитина війни”, і, відповідно до вимог ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, набув статусу „Дитина війни”.
Таким чином, виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, на підставі чого на позивача повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України ”Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року №2195-IV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі ст.7 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому, статтею 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, суд вважає за можливе застосувати саме ч.1 cт.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що, на думку суду, не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни, тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
В той же час, відповідно до ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії, - засновані на принципі юридичної визначеності, який не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, що визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на підвищення до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Пунктом 17 статті 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005р. №3235-IV, дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2006 рік.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19 січня 2006 року №3367-IV п.17 ст.77 вказаного Закону виключено, а ст.110 цього ж Закону викладено в новій редакції, згідно з якою пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, разом з тим, протягом 2006 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів відповідних нормативно-правових актів не видавалось і положення ст.110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” в зазначеній частині не реалізовані.
Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” рішеннями Конституційного Суду України неконституційними не визнавались, а відтак у 2006 році позивач не мав правових підстав для нарахування йому підвищення пенсії на 30% відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, на підставі чого управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді не зобов’язане було здійснювати відповідне підвищення до пенсії, у зв”язку з чим у задоволенні позовних вимог в частині нарахування підвищення пенсії на 30% відсотків мінімальної пенсії за віком за період 2006 року позивачу слід відмовити.
Відповідно до п.12 ст.71 та ст.111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року №489-V, дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 р. №6-рп/07 у справі №1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.12 ст.71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо призупинення дії положення статті 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням статті 111 цього Закону.
Відповідно до п.5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, зазначене рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Таким чином, враховуючи норми ч.2 ст.152 Конституції України, відповідно до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, і на період до 09 липня 2007 року не поширюється, при цьому з 09 липня 2007 року – дати ухвалення рішення Конституційним судом України №6-рп/2007, вищевказані норми Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” втратили чинність, а отже, з цього часу повністю відновлено дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Судом встановлено, що всупереч рішенню Конституційного Суду України управлінням Пенсійного фонду України в м. Кіровограді вказане підвищення до пенсії позивачеві за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року не перераховано (не розраховано) і не виплачено, в той час як позивач має правові підстави для нарахування йому підвищення пенсії на 30% відсотків мінімальної пенсії за віком з 09 липня 2007 року, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, при цьому, суд вважає, що за період з 01 січня 2007 року по 08 липня 2007 року позивач також не мав правових підстав для отримання зазначеної соціальної допомоги.
Крім того, Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року №107-VІ підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ внесено зміни до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відповідно до яких “дітям війни” (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а отже з 22 травня 2008 року позивач має право на отримання підвищення пенсії, не на 10% відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а на 30% відсотків мінімальної пенсії за віком, у зв’язку з чим відповідач має провести перерахунок пенсії, починаючи з 22 травня 2008 року.
Судом встановлено, що з 01 січня 2008 року позивачу підвищено пенсію на 10% відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на підставі ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що підтверджується довідкою по особовому рахунку №146441 від 23 грудня 2009 року та інформацією управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді від 23 грудня 2009 року №448/Т-100, відповідно до якої, починаючи з 01 січня 2008 року позивач отримував надбавку як дитина війни за період з 01 січня 2008 року в розмірі 47 грн. 00 коп., з 01 квітня 2008 року в розмірі 48 грн. 10 коп., з 01 липня 2008 року в розмірі 48 грн. 20 коп., з 01 жовтня 2008 року в розмірі 49 грн. 80 коп. З 22 травня 2008 року на підставі рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 перерахунок пенсії з урахуванням ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” позивачу управлінням Пенсійного фонду України в м. Кіровограді не проводився.
З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року позивачу правомірно управлінням Пенсійного фонду України в м.Кіровограді нараховано підвищення до пенсії на 10% відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі чого у задоволенні позовних вимог в частині зобов’язання Пенсійний фонд України в м.Кіровограді здійснити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 20% за період з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року позивачу слід відмовити.
Разом з тим, з 22 травня 2098 року позивач має право на отримання підвищення до пенсії не на 10% відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а на 30% відсотків мінімальної пенсії за віком, на підставі чого відповідачу належить здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу, починаючи з 22 травня 2008 року, з урахуванням фактичних виплат за вказаний період.
Статтею 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, нарахування у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, оскільки зверненню позивача до суду за межами визначеного Законом річного строку також сприяла і бездіяльність самого відповідача по справі, яким не було вжито будь-яких дій, направлених на надання належної соціальної підтримки та відповідної інформації у період, коли були відновлені права позивача на отримання законодавчо встановлених сум доплати до пенсії, більш того, враховуючи похилий вік позивача та встановлені у 2007 та 2008 роках на законодавчому рівні обмеження його прав, а також позицію відповідача щодо предмету спору, проявлену відповідачем бездіяльність у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року , з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а також незаконні дії у 2009 році, пов’язані з відмовою у відновленні порушеного права, суд визнає наведені у позові обґрунтування причин пропуску строку звернення позивача до суду поважними, що є підставою для поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ст.73 Закону України “Про Конституційний Суд України” в разі, якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.1 ст.9 КАС України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний Бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно з п.п. 3, 4 ст.22 Бюджетного кодексу України Управління пенсійного фонду, як головний розпорядник коштів місцевого бюджету отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет.
Статтею 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що управління пенсійного фонду може здійснювати з бюджету будь-які бюджетні зобов’язання та платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет.
Не приймається судом до уваги посилання відповідача на неврегульованість питання обчислення розміру пенсії дітям війни чинним законодавством, оскільки ст.6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% відсотків мінімальної пенсії за віком. З огляду на викладене, дане питання цілком врегульоване чинним законодавством України.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для нездійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Відповідно до п.1, п.3, п.15 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007р. №1261 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики, одним з основних завдань якого є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.
Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, суд вважає, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача, на підставі чого бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Кіровограді щодо нездійснення нарахування щомісячної надбавки до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та відмови в проведенні перерахунку щомісячної надбавки до пенсії позивачу, який має статус “дитина війни” за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а також за період 2009 року слід визнати неправомірною.
Разом з тим, суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача нараховувати та виплачувати на користь позивача передбачену Законом України „Про соціальний захист дітей війни” щомісячну допомогу в розмірі 20% відсотків мінімальної пенсії за віком, так як 10% відсотків він отримує, оскільки вирішувати спори на майбутній час суд не вправі.
Враховуючи те, що суд не вправі виконувати функції суб’єкта владних повноважень, покладені на нього законом, та питання щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії відносяться до компетенції органів Пенсійного фонду України, суд визнав необхідним, з урахуванням, що дія Закону про бюджет закінчується 31 грудня поточного року, зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді, здійснити перерахунок щомісячного підвищення до пенсії позивачу, як особі, що має статус “дитина війни”, починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням фактичних виплат за вказаний період, а також з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 86, 94, 100, 102, 159-163, 167 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року №2195-IV, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, п.17 ст.77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року №3235-VI (з наступними змінами), ст.58, п.12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року №489-V, п.п2 п.41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року №107-6, Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді про зобов’язання здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, - задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Кіровограді щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а також у відмові перерахунку щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Кіровограді здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як особі, що має статус “Дитина війни”, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а також з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з урахуванням фактичних виплат, які були виплачені в зазначені періоди.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп. віднести за рахунок держави.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через Ленінський районний суд м. Кіровограда.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: підпис Л.А. Іванова
Згідно з оригіналом:
Суддя
Ленінського районного
суду м. Кіровограда Л.А.Іванова