Справа № 2 - 1613/ 10 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М            У К Р А Ї Н И

          1 вересня 2010 року                                                                                                        м.  Лебедин

Суддя Лебединського районного суду Сумської області Чхайло О.В., розглянувши справу за позовом   ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області про зобов’язання нарахування та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за 2009-2010 роки;

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що він має статус дитини війни і відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 р. щомісячно, починаючи із січня 2006 року, має право на отримання соціальної грошової допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на вказані обставини, позивач  зазначає, що всупереч вимогам чинного законодавства управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області виплачувало дану допомогу у меншому розмірі, ніж встановлено законом. Тому він просив поновити пропущений строк звернення до суду, визнати бездіяльність відповідача незаконною, нарахувати і виплатити на його користь недоплачену державну соціальну допомогу за 2009-2010 р.р.

Позивач та представник відповідача  заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності. В зв’язку з цим в порядку ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснюється.

При цьому позивач в наданій заяві свої вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в наданому запереченні вказав, що дійсно дітям війни пенсії мають підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком, проте відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який передбачає механізм цих виплат, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, законами України про Державний бюджет на відповідні роки такі виплати не передбачені, та відповідно до листа Міністерства юстиції України від 31.08.2007 року питання щодо вказаного підвищення у зазначеному порядку не урегульоване,  а тому в управління Пенсійного  фонду не має будь-яких підстав проводити зазначені виплати. 28 травня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 530, якою було визначено розміри щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується «дітям війни» у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Таким чином УПФУ у Лебединському районі в належних розмірах виплачувало позивачеві допомогу, передбачену Законом України «Про соціальний захист дітей війни» і підстав для її перерахунку немає. Враховуючи вищевикладене, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, пов’язані із соціальними виплатами, а позовні вимоги підлягають до задоволення частково, так як в судовому засіданні встановлено, що позивач відноситься до соціальної категорії громадян України, які законодавством визнані дітьми війни, що  підтверджується посвідченням „Дитина війни” (а.с. 7). В зв’язку з цим має право на пільги встановлені чинним законодавством.

Так, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

В 2009 -2010 роках законами України про Державний бюджет на відповідні роки чи іншими нормативно - правовими актами не було встановлено обмежень щодо застосування ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Отже, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію за вказані роки є обґрунтованими.

Відповідним Законом, який встановлює доплату до пенсії дітям війни є Закон України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги за 2009-2010 роки, органи Пенсійного фонду  України повинні були діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», а не відповідно до постанови КМУ за № 530 від 28.05. 2008 року.

Статтею  64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина  не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно пунктів 1 та  9 ст. 8 ЦПК України звернення до  суду для захисту прав і свобод людини і громадянина  безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді  справи з мотивів відсутності,  неповноти, нечіткості, суперечливості  законодавства, що  регулює спірні правовідносини.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України суд вважає, що відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в 2009-2010 роках в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Ухвалюючи рішення, суд також приймає до уваги те, що Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 вказаного Закону, покладено саме на управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області.

Суд не може погодитись з запереченнями представника відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни є мінімальна пенсія за віком. На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.

Посилання відповідача на те, що він не мав права застосувати до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на відсутність механізму, умов призначення та порядку фінансування спірної соціальної допомоги є необґрунтованими, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність механізму та коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, встановлених ст. 46 Конституції України та законами України.

Відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Доводи відповідача про те, що розмір державної соціальної допомоги, що виплачується дітям війни, відповідає вимогам чинного законодавства, суд також не може взяти до уваги, оскільки згідно з ч. 2 ст. З Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ч. 6 Прикінцевих положень вказаного Закону, до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ж з ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на підставі якого призначено пенсію позивачу, суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Отже, позивачем не порушений строк звернення до суду.

        Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що відповідно до ст. 1 ч 2 ЦК України до майнових відносин, застосованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні  однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Ураховуючи вищенаведене  та відповідні спеціальні законодавчі акти, які підлягають  застосуванню у справах із соціальних  правовідносинах, що носять публічно - правових характер, суд може визнати дії відповідача  незаконними та у разі незаконності їхніх дій - зобов’язати  провести  нарахування (перерахування) та виплату належних сум відповідно до закону. Виходячи з цього суд вважає,  що вимоги про стягнення з УПФУ  в Лебединському районі  Сумської області   доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому  нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

   На підставі викладеного, керуючись ст. 8, 64, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 4, 10,15,60, 109, 209, 213-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 1, 15,16 ЦК України,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області про зобов’язання нарахування та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за 2009-2010 роки задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області щодо невиплати позивачеві  допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» у належному розмірі в періоди: з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 01.09.2010 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2009 рік, а саме в період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та за 2010 рік з 01.01.2010 року по 01.09.2010 року за виключенням суми фактично проведених виплат.

Стягнути з  управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області на користь  позивача судові витрати: зі сплати судового збору в розмірі 8,50 грн. та  витрат на  інформаційно-технічне  забезпечення   розгляду  справи  в суді в розмірі 37 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

            Рішення може бути оскаржене  в апеляційному порядку до  апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня  проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні підчас проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                     О.В. Чхайло