Справа №2-2975/10  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И  

    24 вересня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва  

  у складі : головуючого судді – Оксюти Т.Г.  

  при секретарі  -                       Уваровій Ю.С.  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, -  

В С Т А Н О В И В :  

    Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати споживчий кредитний договір №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року, який укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 у м. Києві та іпотечний договір, який укладений щодо його забезпечення недійсними.  

  Зобов’язати ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» провести перерахунок тіла кредиту у національну валюту кредитного договору №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року на момент його підписання та прийняти новий варіант погашення заборгованості за вказаним кредитним договором з безпроцентною відстрочкою на 18 років.  

  Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16.07.2008 року між ним та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір №2707/0708/71-041, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти 120000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 11,9%.  

  У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року між ним та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» був укладений іпотечний договір №2707/0708/71-041-Z-1 від 16.07.2008 року, відповідно до умов якого позивач передав банку в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно – двокімнатну квартиру №6, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.  

  Зазначив, що вищевказаний кредитний договір був укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми запропонованої банком для будь – яких клієнтів фізичних осіб.  

  Однак, чинний ЦК України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання.  

  Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.  

  Ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.  

  Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь – яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.  

  Таким чином, єдиним законним способом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами а території України є гривня.  

  Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні відповідачем ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».  

  Крім того, позивач не міг передбачити того, що офіційний курс іноземної валюти у відношенні до гривні може так різко зрости.  

  Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, в зв’язку з чим значно погіршився фінансовий стан позивача.  

  Позивач є некомпетентним в аудиті банку, який вчасно не застеріг його, як позичальника, від негативних наслідків зростання курсу іноземної валюти, внаслідок чого ним було допущено помилку при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення.  

  Крім того, банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови  укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.  

  На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.  

  Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.  

  В судовому засіданні було проведено заміну відповідача ВАТ «Сведбанк» на належного ПАТ «Сведбанк».  

  Представник відповідача ПАТ «Сведбанк» у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував посилаючись на те, що здійснюючи кредитування в іноземній валюті за кредитним договором №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року відповідач керувався нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року N2121-III та іншими нормативно-правовими актами України.  

  Ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» розміщення залучених коштів визнано кредитною операцією. Відповідно до ст. 42 Закону України «Про Національний Банк України» від 20.05.1999 року №679-ХІV до функцій Національного банку України  віднесено надання кредитів лише комерційним банкам. Що ж до видачі кредитів фізичним особам, підприємствам, установам і організаціям, то ця функція віднесена до компетенції комерційних банків.  

  До компетенції комерційних банків також віднесено надання надання кредитів резидентами в іноземній валюті за ліцензією Національного Банку України згідно із п. 4ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».  

  Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.  

  Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим  установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії  режиму валютного регулювання.  

  В той же час, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.  

  Отже, посилання позивача на необхідність отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції, відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є помилковим.  

  На підставі вищевикладеного просив у позові відмовити у повному обсязі.  

  Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.  

  Судом встановлено, що 16.07.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір №2707/0708/71-041, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти 120000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 11,9%.  

  У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» був укладений іпотечний договір №2707/0708/71-041-Z-1 від 16.07.2008 року, відповідно до умов якого позивач передав банку в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно – двокімнатну квартиру №6, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.  

  Позивач просив визнати споживчий кредитний договір №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року, який укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 у м. Києві та іпотечний договір, який укладений щодо його забезпечення недійсними, на що слід зазначити наступне.  

В обґрунтування позовних вимог щодо визнання недійсними договорів позивач посилався на положення законодавства, за якими враховуються лише положення щодо виконання грошових зобов'язань у гривнях, і не враховуються інші положення законодавства, зокрема ч. 3 ст. 533 ЦК України, яка допускає можливість виконання зобов'язань у іноземній валюті.  

Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.  

Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці країни, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.  

Крім того, законодавчі акти, зокрема ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак й не містять заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.  

Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» також встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.  

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.  

Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.  

Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про Національний банк України» і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.  

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що здійснюючи кредитування в іноземній валюті за договором про надання споживчого кредиту №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року ПАТ «Сведбанк» керувався нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року N2121-III та іншими нормативно-правовими актами України з огляду на наступне.  

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року N2121-III : банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;  

банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;  

банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.  

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року N2121-III на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном "кошти" відповідно до ст. 2 даного закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.  

Частиною 1 ст. 49 цього ж Закону передбачено, що розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.  

Також, згідно п.1 ч. 2 ст. 47 цього Закону, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.  

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про Національний Банк України» від 20.05.1999 року №679-ХІV до функцій Національного Банку України віднесено надання кредитів лише комерційним банкам. Що ж до видачі кредитів фізичним особам, підприємствам, установам і організаціям, то ця функція віднесена до компетенції комерційних банків.  

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.  

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.  

Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.  

Отже, наявність у банку генеральної ліцензії надає йому права на здійснення валютних операцій, за винятком тих, які згідно із п.4 ст. 5 Декрету мають проводитись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.  

Згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.  

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.  

П. 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року N200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923 передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.  

У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року N275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 року за №730/5921 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 за N 15-93.  

Отже, п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», передбачено право ПАТ «Сведбанк» на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в т.ч. надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам, зокрема позивачу та відповідно вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.  

Таким чином, посилання позивача на необхідність отримання ПАТ «Сведбанк» індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції, відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є необґрунтованими.  

Відповідно до п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.  

Встановлено, що на момент укладення договору про надання споживчого кредиту №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року та надання (одержання) кредиту законодавством України не було встановлено меж щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті, перевищення яких зобов'язувало отримувати індивідуальні ліцензії на здійснення такої валютної операції.  

Згідно зі ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.    

Вищевикладене свідчить про відсутність підстав для отримання ПАТ «Сведбанк» індивідуальної ліцензії відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».  

Вищевказане підтверджується також листом Національного банку України від 29.05.2001 року № 28-313/2178 та від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612.  

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.04 №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 року за №1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).  

Відповідно до п.1.4 цього Положення, ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», уповноважений банк - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.  

Таким чином, при укладенні та виконанні договору про надання споживчого кредиту №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року не було порушено чинне законодавство, зокрема положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та Цивільного Кодексу України, а твердження позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України з підстав так чи інакше пов'язаних з тим, що валютою кредитування є долари США, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.  

Позивач також посилався на те, що він не міг передбачити того, що офіційний курс іноземної валюти у відношенні до гривні може так різко зрости, внаслідок чого сталася істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, в зв’язку з чим значно погіршився фінансовий стан позивача, на що слід зазначити наступне.  

Згідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.  

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.  

Враховуючи те, що 16.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» (ПАТ «Сведбанк») та  
ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №2707/0708/71-041, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов’язання щодо виконання даного договору.  

Згідно п. 10.1 вищевказаного договору, укладаючи цей договір, позивальник усвідомлював та підтверджував, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними і справедливими.  

Підписанням цього договору позичальник свідчив, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» (ПАТ «Сведбанк») здійснює кредитування фізичних осіб на цілі, не пов’язані з підприємницькою діяльністю (у тому числі з умовами типових кредитних договорів банку), та загальною сукупню вартістю всіх витрат, пов’язаних з отриманням кредиту в ВАТ «Сведбанк» (ПАТ «Сведбанк»), та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі.  

Таким чином вищевказані посилання позивача є надуманими та необґрунтованими.  

Безпідставними є також посилання ОСОБА_1 на те, що помилка є результатом навмисних дій іншого учасника правочину, тобто введення його в оману зі сторони банку, що також призвело до істотної зміни обставин.  

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 наявність умислу в діях, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.  

Згідно п. 10.1 договору про надання споживчого кредиту №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року укладаючи цей договір, позичальник свідчив, що під час укладання та виконання цього договору позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких обставин.  

Позичальник гарантує, що на момент укладання цього договору він не є жодним чином обмеженим законом, іншим нормативним актом, судовим рішенням або іншим, передбаченим чинним законодавством, способом в своєму праві укладати цей договір та виконувати усі умови, визначені у ньому.  

Отже, суд не погоджується з таким твердженням позивача, оскільки вони є надуманими та необґрунтованими.  

Що стосується посилань позивача на те, що ПАТ «Сведбанк» всупереч нормам діючого законодавства, а саме ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ст. 1056 ЦК України, порушив умови договору про надання споживчого кредиту №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року та в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки, то слід зазначити наступне.  

Згідно ст. 1056-1 ЦК України УК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.  

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.  

Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.  

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.  

Встановлено, що договір про надання споживчого кредиту №2707/0708/71-041 було укладено 16.07.2008 року.  

Статтю 1056-1 ЦК України доповнено згідно із Законом України від 12.12.2008 року №661-VІ та статтю 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» було доповнено згідно із Законом України №661- VІ від 12.12.2008 року.  

Таким чином, вищевказані норми закону, на які посилався позивач як на підставу свого позову, набрали законної сили після укладання спірного договору, а тому вони не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору  

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги вищевказані посилання позивача.  

В зв'язку з відсутністю підстав для визнання недійсним кредитного договору, відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 548 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, та визнання недійсним іпотечного договору від 16.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В.  

Згідно ч. 1 ст.215 ЦПК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  

Вказані кредитний договір та іпотечний договір відповідають усім вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановленим ст. 203 ЦК України, зокрема зміст договору в частині визначення валюти зобов'язань, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, отже підстави для визнання його, а відповідно і іпотечного договору недійсними відсутні  

  Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року та іпотечного договору №2707/0708/71-041-Z-1 від 16.07.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», приходить до висновку про необґрунтованість та необхідність відмови і у задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» провести перерахунок тіла кредиту у національну валюту кредитного договору №2707/0708/71-041 від 16.07.2008 року на момент його підписання та прийняти новий варіант погашення заборгованості за вказаним кредитним договором з безпроцентною відстрочкою на 18 років.  

  Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

  За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довела ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх позовних вимог.  

  Керуючись Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року N2121-III, Законом України «Про Національний банк України», Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року N200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923, Положеннями про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.04 №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 року за №1429/10028, ст.ст. 71, 192, 533, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 27-30, 57-58, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України суд,  -  

  В И Р І Ш И В :  

    Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.  

  Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом’янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

    Суддя