АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 серпня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого судді: Сопруна В.В..
суддів: Денишенко Т.О., Медяного В.М.,
при секретарі: Топольській В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації; позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 будинковолодіння та розподіл його в натурі , -
в с т а н о в и л а :
У квітні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації. Мотивувала позов тим, що з 1993 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розділили спільне майно подружжя та рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06.07.2006 року з ОСОБА_3 на користь позивачки стягнуто грошову компенсацію вартості 1/2 частки житлового будинку в сумі 37725 грн.
16.08.2006 року, за кошти які позивач отримала від колишнього чоловіка, внаслідок поділу майна, вона придбала будинок АДРЕСА_1. Після придбання будинку і проведення ремонту в ньому, позивач разом зі своїм сином поселилася там та стала проживати.
В 2007 році в будинок позивача поселився ОСОБА_1 та з 10.07.2007 року був зареєстрований в ньому.
Після реєстрації в будинку, поведінка відповідача змінилася: він пізно приходив додому, без будь – яких підстав влаштовував конфлікти, бійки.
В спірному будинку ОСОБА_1 не проживає, однак періодично приїзджає, до будинку позивачки, вчиняє сварки, мотивуючи своє право приїзджати до будинку фактом своєї реєстрації в ньому, тим самим чинить перешкоди позивачу у користуванні власністю.
У своєму позові ОСОБА_1 зазначає, що 16.08.2006 року, для спільного проживання, за кошти відповідача, сторони придбали будинок АДРЕСА_1. Оскільки будинок перебував у непридатному для проживання стані, в травні 2007 року позивач за свої кошти розпочав ремонт будинку, його перепланування. Він за свої кошти, своїми зусиллями, з допомогою друзів та найманих працівників змонтував опалення в будинку, побудував перестінок, замінив вікна на пластикові, оштукатурив та ошпаклював будинок, підшив стелю гіпсокартоном, замінив електропроводку, викопав колодязь, провів газ, замінив паркан та виготовив браму з металу. Для збільшення корисного об`єму в будинку та виготовлення підлоги, позивач виніс з кімнат біля 10 м.куб. землі, ним також були виконані інші роботи, пов`язані з ремонтом будинку, а всього на суму 55452 грн.
З 1-го вересня 2007 року позивач проживав в спірному будинку, продовжуючи здійснювати у ньому ремонтні роботи разом із сином відповідачки, який пішов у школу в с. Некрасово, а відповідачка тим часом залишилася проживати в м. Вінниці. У відремонтований позивачем будинок ОСОБА_2 приїхала жити 20.11.2007 року. Однак, з незрозумілих причин, остання почала писати на нього скарги у різні інстанції, провокувати його з метою недопущення до користування будинком та проживання в ньому, оскільки іншого житла у нього немає.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22 червня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації – відмовлено.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 будинковолодіння та розподіл його в натурі - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати як незаконне, постановлене з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши доповідача, пояснення і заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне з’ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.
Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору купівлі – продажу від 16.08.2006 року (а.с.5), посвідченого державним нотаріусом Вінницької районної державної контори ОСОБА_4 та зареєстрованому в реєстрі за №2-1310, ОСОБА_2 являється власником цілого жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1.
Даний факт також підтверджується довідкою Некрасівської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 194 від 27.03.2008 року (а.с. 34), технічним паспортом на житловий будинок (а.с. 117).
Згідно витягу з місця прописки /реєстрації/ в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_5 – син позивачки та ОСОБА_1 (а.с.8 - 9).
Проте, як вбачається із довідки Некрасівської сільської ради Вінницького району Вінницької області №286 від 23.05.2008 року ОСОБА_1 проживає без реєстрації в будинку АДРЕСА_2 (а.с. 56).
Згідно висновку судової будівельної експертизи № 184 від 02.02.2010 року при візуальному огляді житлового будинку виявлено проведені ремонтно – будівельні роботи та у присутності сторін з їх погодженням був складений перелік робіт проведених у приміщеннях спірного будинку, вартість яких з урахуванням вартості матеріалів складає 31 370 гривень, вартість житлового будинку АДРЕСА_1 складає 107 128 грн., з технічної точки зору його розподіл не є можливий (а.с. 145).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, зняття з реєстрації, заборони перебувати у спірному будинку суд першої інстанції виходив з того, що у спірному будинку з 10.07.2007 року зареєстрований ОСОБА_1 і оскільки останній разом із позивачкою проживали, вели спільне господарство, то відповідно до вимог ст. 64 ЖК України, він користується правами члена сім’ї власника будинку.
Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім’ї власник жилого будинку (квартири) має, відповідно до ст.157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу.
Стаття 116 Житлового кодексу України встановлює як умову виселення осіб, винних у руйнуванні або псуванні жилого приміщення наявність фактів, які свідчать, що зазначені дії мали систематичний характер, а заходи попередження і громадського впливу щодо таких осіб виявилися безрезультатними. Відсутність хоча б одного з цих фактів є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
В судовому засіданні не знайшли підтвердження посилання позивача на систематичне порушення відповідачем правил співжиття. Крім того, до відповідача не були застосовані заходи запобігання і громадського впливу. ОСОБА_2 не навела переконливих доводів на обґрунтування обставин, які б стали підставою для виселення відповідача зі спірного будинку, оскільки в судовому засіданні не встановлено фактів порушення правил співжиття, а встановлено, що між сторонами по справі виникли неприязні взаємини, які самі по собі не можуть бути підставою для виселення.
Посилання позивача на те, що вона є власником будинку, а отже, має охоронюване законом право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, саме по собі не може бути підставою для виселення ОСОБА_1, який там правомірно проживає, оскільки його право користування жилим приміщенням врегульоване житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у користуванні ним інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом, що передбачено ч.3 ст.9 ЖК України.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд виходить з того, що судом встановлено той факт, що спірний будинок придбаний за кошти ОСОБА_2 Даний факт вона підтвердила рішенням Вінницького райсуду від 06.07.2006 року про поділ майна між колишнім подружжям ОСОБА_2, згідно якого на її користь стягнуто 37 725 грн. До проживання в спірному будинку ОСОБА_1 власного житла не мав, а тому проживав і ночував в робочому вагончику.
Доводи ОСОБА_1, що за період сумісного проживання із відповідачкою ним і за його кошти проведено ремонтні роботи, в результаті яких збільшилась вартість спірного будинку не знайшли свого підтвердження, а викликані за його клопотанням до суду свідки, обставин, за наявності яких можливо було б визнати право власності на 1/2 спірного будинку не підтвердили. Крім того, з технічної точки зору розподіл в натурі спірного будинку не можливий.
Відповідно до висновку судової будівельно- технічної експертизи №184 від 02.02.2010 року , з технічної точки зору, будинок АДРЕСА_1, розподілу не підлягає. Можливі варіанти встановлення порядку користування жилим приміщенням, або компенсація вартості частини будинку. Однак, таких вимог сторона по справі не заявляла і суд першої інстанції правильно прийшов до висновку щодо відмови в задоволенні позову.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі 20 днів з дня її проголошення до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом вірно: