Справа №2-1092/2010 р.                                         Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 червня 2010 року                         м.Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого судді – Герцова О.М.

за участю секретаря: Бобриш М.С.

судового розпорядника: Гребенюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні   в м. Ізюмі в залі суду справу за позовом

ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій та бездіяльності, відновлення порушеного права, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення шкоди,-    

                                                            ВСТАНОВИВ:   

В квітні 2010 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив зобов’язати відповідача виконати перерахунок та виплату належних йому щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007-2009 рік з законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком на день фактичного виконання виплати, нарахувавши суму перерахунку  за 2007-2009 роки з яких,  за 2007р. допомога на оздоровлення – 1670 грн. та  разова грошова допомога  – 2570,42 грн., за 2008р. допомога на оздоровлення-2090грн. та разова грошова допомога – 3050,67 грн., за 2009р. допомога на оздоровлення – 2510 грн. та разова грошова допомога – 3140,86 грн. моральну шкоду 500грн.      

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС першої категорії  та має статус інваліда війни  ІІІ групи. Відповідно до ст.48 Закону України “Про статус  і соціальний захист  громадян, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат та відповідно до ст. 13 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на отримання щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Разом з тим, на даний час  він  отримав зазначені соціальні виплати  не в повному обсязі, а саме в розмірі  за 2007р. 90грн. та 300грн., за 2008р. 90грн. та 350грн., за 2009р- 90грн. та 380 грн. відповідно.  

Недоотримані суми просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради та зобов'язати провести нарахування щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі чотирьох  мінімальних заробітних плат, за виключенням здійснених за цей період таких виплат.      

В жовтні 2009 року позивач звернувся з заявою до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради, однак отримав відмову.

   Позивач  в судове засідання не з’явився, просив про розгляд справи за його відсутності в зв’зку з тяжким станом здоров’я,  позовні вимоги підтримує.

Відповідач позов не визнав, зазначивши в своїх письмових запереченнях та в поясненнях,  що Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради проводить нарахування  та виплату щорічної допомоги на оздоровлення та щорічну разову грошову допомогу як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС I категорії,інваліду війни 3 групи відповідно до ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, вважає, що його дії при виплаті вказаної допомоги є цілком законними, оскільки він проводив нарахування та виплату допомоги в межах бюджетних асигнувань на ці цілі, передбачених Законом України “Про Державний бюджет” на відповідний рік та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, якими було визначено розміри вказаних виплат та порядок їх проведення,тому просить в задоволенні позовних вимог  відмовити  у повному обсязі.    

Дослідивши матеріали справи,  суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:  

      Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.  

В ході судового розгляду було встановлено,що позивач є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС 1 категорії інвалідом 3 групи, що підтверджується відповідним посвідченням серії А №НОМЕР_1 від 16.06.1997р та  інвалідом війни  «3» групи, що відповідно підтверджує посвідчення серія Б №НОМЕР_2.  Перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради у зв'язку з чим, користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та є інвалідом війни ІІІ групи і має  право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.  

На підставі зазначеного суд вважає, що позивач дійсно є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та є інвалідом війни ІІІ групи, що є підставою для виплати йому передбачених Законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” виплат щорічної до 5 травня разової грошової допомоги. Згідно ч.5. ст.13, ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виплата разової грошової допомоги встановлена щорічно до 5 травня. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.  

Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради виплатило позивачу грошову допомогу до 5 травня в таких розмірах: 2007р - 300грн., 2008р - 350грн., 2009р – 380 грн., та допомогу на оздоровлення  в 2007-2009 році по 90 грн.                

Відповідно, вищевказане суперечить нормам Конституції України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

У 2007 році діяли нормативно – правові акти, які мають однакову юридичну силу, а саме Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими встановлено розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни.  

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.  

Водночас пунктом 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням  щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституції України) від 03 жовтня 1997 року № 4-зп зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.  

Згідно зі статтею 58  Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії в часі. Тому, на момент виплати позивачу грошової допомоги в квітні 2007 року,  що сторонами не оспорюється, були чинними ст. 29 та п. 13 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими відповідно встановлено, що у 2007 році виплата вищезгаданої допомоги інваліду війни 3 групи здійснюється у розмірі 300 грн. та було зупинено дію ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».  

У зв’язку з цим позовні вимоги за 2007 рік щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня є безпідставними.  

Щодо позовних вимог в частині виплати одноразової щорічної грошової допомоги інваліду  війни 3 групи у 2008-2009 році, судом враховується наступне.    

Згідно з Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI внесено зміни до ч. 5 ст. 13 щодо надання права Кабінету Міністрів України визначати в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, розмір щорічної до 5 травня разової грошової допомоги інвалідам війни ІІІ групи. Зміни, внесені Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008. Таким чином, суд вважає неправомірним застосування при обчисленні розміру разової допомоги, постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року № 183, якою встановлювався розмір допомоги для інваліда 3 групи на 2008 рік в сумі 380 гривень. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційним п. 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін  до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни в Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 

Конституційний суд дійшов до висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.          

Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.  

Разом з тим, судом враховується, що Постанова КМУ від 12.03.2008р. №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протягом 2008 року також була чинною.      

При цьому, порівнюючи вищенаведені чинні нормативно-правові акти, а саме – Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постанову КМУ №183, які регулюють порядок обчислення та виплати щорічної разової грошової допомоги учасникам війни, суд зазначає, що в данному випадку існує суперечливість законодавства. При цьому судом враховується, що відповідно до ст.8 ЦПК України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.    

Тому, виходячи із засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, суд вважає, що для врегулювання спірних правовідносин у 2008 року підлягає застосуванню ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не Постанова КМУ Постанова КМУ від 12.03.2008р. №183.    

Оскільки відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, про що також вказано і в пункті 5 зазначеного рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, то відповідно з 22 травня 2008 року діє редакція Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року, якою визначено розмір грошової допомоги інвалідам війни першої групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.    Тобто, станом на теперішній час позивачу фактично виплачена щорічна грошова допомога в такому розмірі, який не відповідає Конституції України. Таким чином, вищезазначені обставини є безумовною підставою для здійснення позивачу відповідної доплати з метою приведення суми фактично отриманої позивачем щорічної разової грошової допомоги у відповідність до Конституції України і Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».      

Фактично позивач отримав від Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради  грошову допомогу до п’ятого травня у 2008 році в розмірі 350 грн.,  в 2009 році – 380 грн. При цьому відповідач керувався Постановою КМУ від 12.03.2008 року № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» у відповідності з положеннями пункту 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, а також Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань».  

В силу ст. 28  Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 23.12.2004р. № 2291-IV, мінімальний   розмір  пенсії  за  віком  встановлюється у розмірі   прожиткового  мінімуму  для   осіб,  які  втратили працездатність, визначеного законом.  

Згідно зі ст. 2 ч.1 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної  пенсії за віком.  

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлено на 2008 рік в 481 гр., на 2009 рік – 498 грн.  

При цьому судом враховується те, що розмір мінімальної пенсії за віком відповідно до ст..58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» , на день виплати, складав 481 грн., у зв’язку з чим суд вважає, що відповідач повинен був сплатити позивачу у 2008 році разову грошову допомогу у розмірі 481х7= 3367. Таким чином сума недоплати складає   3367- 400=2967рн., яка  підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.  

Мінімальна пенсія за віком  на 01.04.2009 року складала 498 грн. відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 ріку", тому відповідач повинен був до 5-го травня 2009 року сплатити позивачу  щорічну разову грошову допомогу у  розмірі  498 х 7 = 3468 грн. Тому враховуючі те, що позивачу була фактично виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 380 грн., суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача  за 2009 рік недоплачену допомогу у розмірі 3106 грн.         ( 3468 – 380).  

Таким чином, загальна сума недоотриманої одноразової грошової допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради на користь позивача складає   :  2967  + 3106 = 6073 грн.      

Щодо позовних вимог в частині виплати допомоги на оздоровлення за 2007-2009рр. та вище зазначених рішень Конституційного Суду України, судом враховується наступне.  

Ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії,інвалідам 3 групи (4 мінімальних заробітних плат), а статтею 62 даного закону встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.  

Тобто в даному випадку мова йде саме про роз'яснення порядку застосування закону, а не про визначення такого порядку. Під застосуванням суд розуміє механізм здійснення передбачених даною статтею сум виплат. Таким чином, на Кабінет Міністрів України статтею 62 покладена функція роз'яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових сум щорічної допомоги на оздоровлення.  

Зважаючи на це, суд вважає необґрунтованими посилання представників відповідачів на те, що стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлює лише право відповідним категоріям громадян на щорічну допомогу на оздоровлення, а стаття 62 Закону - регламентує, що порядок застосування цього закону визначається КМ України, рішення якого є обов'язковими для виконання, а тому застосуванню підлягає, як вважає відповідач, Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, на  захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров’я та активного довголіття; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.  

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.  

Як учасник ліквідації наслідків на ЧАЕС позивач  має право відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.   Законом    України    «Про    державний    бюджет  на   2007   рік»    було  зупинено дію ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».    

Рішенням Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року були визначені такими, що не відповідають  Конституції України (є неконституційними)  окремі  положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», зокрема ті, що стосуються ст. 48 Закону України «Про  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».    

Згідно підпункту 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року N 107-VI, ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було викладено у новій редакції, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.    

Проте згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N 10-рп/2008 внесені до вказаної статті зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому з 22.05.2008 року  дія статті 48 Закону була відновлена у попередній редакції.    

Ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що рішення суду набирає чинності з моменту його проголошення, а визнані неконституційними закони втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.    

Отже, з набранням чинності вказаними рішеннями відповідно – з 09.07.2007 року та  з 22.05.2008 року у позивача з’явилось право на щорічну допомогу на оздоровлення у встановленому Законом розмірі.    

За 2007 рік щорічна допомога в розмірі, встановленому постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року, позивачу виплачена в серпні, за 2008 рік - в листопаді та за 2009 рік - у жовтні, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішень 09.07.2007 року та   22.05.2008 року. Дані рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.  

Конституційний Суд України відзначив, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.  

Таким чином, суд вважає, що виплати щорічної допомоги позивачеві на оздоровлення за 2007-2009 рік, які здійснювались після визнання неконституційними відповідних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких  законодавчих актів України", якими була змінена ст.48 Закону  України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", мають здійснюватись відповідно до ч.4 ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у встановленому нею розмірі, зокрема у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, чинних на момент виплати допомоги.    

Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачів в судовому засіданні з обґрунтуванням  своєї позиції посиланням на норми закону та підзаконних нормативних актів, в т.ч. Конституцію України, виходячи з наступного.    

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» КМУ не уповноважений на свій розсуд змінювати, в т.ч. зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, встановлені цим законом, в т.ч. на оздоровлення.    

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України  виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент-Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - нормативно-правовими актами змінювати положення законів.    

Такої ж точки зору притримується в своїй практиці і Верховний Суд України, а саме: щодо розмірів нарахування щорічної допомоги на оздоровлення в порядку, визначеному саме Законом України ««Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не будь-якими іншими нормативними актами.    

Крім того, суд не може взяти до уваги визначенні Постановою Кабінету Міністрів  № 562 від 12.07.2005 року розміри  щорічної допомоги, оскільки питання розміру  щорічної допомоги вирішені Законом України, а тому з огляду на загальні засади пріоритету законів над  підзаконними актами при розрахунку застосуванню підлягає саме Закон, а не постанова.    

Так, у період, коли діяли два однопредметні нормативно-правові акти, які по-різному регулюють встановлення розміру одноразової щорічної допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідачем було необґрунтовано  застосовано той акт, що має нижчу юридичну силу – Постанову КМ України №562 від 12.07.2005 року, а Закон України, який має вищу юридичну силу, відповідачем не застосовано.    

Таким чином, хоча розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одночасно і був врегульований по-різному і різними нормативними актами, проте за загальних умов у випадку правової колізії застосуванню підлягають норми нормативного акту, який є вищим за юридичною силою, тобто – в даному випадку – норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

Таким чином,  що з урахуванням виплат  позивачу  за 2007 - 2009 р. у розмірі по 90 грн., з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплат, який складав у 2007р. – 440грн., у 2008р. - 545грн., у 2009р. – 650 грн., йому недоплачена допомога на оздоровлення: в 2007р.-1670,00 грн.  (440*4)-90 грн.(виплачено в серпні), 2008р. – 2090,00 грн.  (545*4)-90грн. (виплачено в листопаді), 2009р. - 2510,00грн.(650*4) -90 грн.   (виплачено в жовтні), а всього 6270 грн. недоплаченої допомоги необхідно виплатити  відповідачу на користь позивача.    

Встановлено, що нарахування та виплата щорічної одноразової допомоги на оздоровлення відноситься до  компетенції Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає, що вимогу позивача про стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення в 2007-2009 році у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат обґрунтованою, а тому такою, що підлягає задоволенню. з урахуванням раніше здійснених  виплат.      

Відповідно до вимог ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.  

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року       № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.  

Враховуючи те, що Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та є інвалідом війни ІІІ групи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі та право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.  

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ветеранів війни, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.  

Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи  

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.    

Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.    

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.  

Відповідно до положень статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.  

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.    

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення (в даному випадку це стосується можливості реалізації встановленої державою гарантії для інвалідів, ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як складової їхнього правового статусу) засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щорічної разової до 5 травня грошової допомоги та допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті  нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, є безпідставним.  

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009роки відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.1991, в редакції закону від 09.07.2007 року,  у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а також щорічної разової допомоги за 2008-2010 роки відповідно до ч.5 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”  № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

       Що стосується позовних вимог про стягнення 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Проте, в ході судового розгляду справи не підтвердився факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача та відсутній будь-який причинно-наслідковий зв’язок між шкодою та діяннями відповідачів, а тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Оскільки при подачі позову до суду позивачем були оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., то відповідно до ст. 88 ЦПК України вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

      На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10-11, 15, 60, 88, 208-223 ЦПК України, ст. 1  Цивільного кодексу України, ст.ст.8, 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551–ХІІ від 22.10.1993 року, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007р. та від 22.05.2008р. №10-рп/2008р.,  ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  суд –  

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради –  задовольнити частково.

       Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради  щодо перерахунку недоотриманої щорічної разової грошової допомогу до 5 травня згідно ч.5 ст.13 ЗУ « Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» за 2008-2010 рік з законодавчо встановлених розмірів  мінімальної пенсії за віком, а саме  в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, як інваліду війни 3 групи   на день фактичного виконання виплати.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 недоотриманої щорічної разової грошової допомогу до 5 травня згідно ч.5 ст.13 ЗУ « Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» за 2008-2010 рік з законодавчо встановлених розмірів  мінімальної пенсії за віком, а саме в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, як інваліду війни 3 групи   на день фактичного виконання виплати за виключенням здійснених відповідачем за цей період таких виплат.

Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради  щодо перерахунку за 2007- 2009 роки щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі чотирьох  мінімальних заробітних плат, за виключенням здійснених за цей період таких виплат.    

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 за 2007- 2009 роки щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі чотирьох  мінімальних заробітних плат, за виключенням здійснених за цей період таких виплат.    

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області на користь ОСОБА_2 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.  

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області шляхом подання через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або ж шляхом подання апеляційної скарги без заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя                                                                         О.М. Герцов