Головуючий у 1-ій інст.Скрипчук О.С. Рядок статзвіту №34
Госп.суд Тернопільської обл.№12\208-3176 Справа №22а-360/07 Доповідач: Кушнерик М.П.
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 вересня 2007р. колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі: головуючого - судді: КУШНЕРИКА М.П.
суддів: ШАВЕЛЬ Р.М., ОЛЕНДЕРА І.Я.
при секретарі: ГІДЕЙ К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської області від 05 лютого 2007р. у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішеннь № 0000741704\0\43671 від 20.07.2006р. та № 0000731704\1\43670, -
в с т а н о в и в :
Постановою господарського суду Тернопільської області від 05.02.2007р. задоволено позов приватного підприємця ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ за № 0000741704/0/43671 від 20.07.2006р., яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в розмірі 391 317 грн., в тому числі 258 838 грн. за основним платежем та 132 479 грн. за штрафними санкціями, та за № 0000731704/1/43670 від 20.07.2006р., яким позивачу визначено податкове зобов”язання з податку з доходів від підприємницької діяльності на суму 251 194, 43 грн.
Постанова мотивована тим, що податковим органом зроблено безпідставний висновок про порушення позивачем ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» щодо порядку обліку виручки від реалізації при спрощеній системі оподаткування.
З врахуванням того, що позивач не перевущував ліміту виручки, визначеної вищевказаним Указом, тому і не було правових підстав для переходу на загальну систему оподаткування відповідно до ст. 5 цього ж Указу. Відповідно, і безпідставне донарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій за період 3-4 квартали 2003 року та 2004 рік та висновок податкового органу про обов'язок позивача перейти на загальну систему оподаткування.
Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю з підстав неповного з”ясування судом обставин, що мають значення для справи? та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що судом безпідставно не взято до уваги докази по справі, які підтверджують розмір виручки, яка надійшла під час виконання позивачем будівельно-монтажних робіт за договорами у вигляді будівельних матеріалів та коштів від фізичних осіб.
У зв'язку з тим, що в період з січня-червня 2003 року фактичний обсяг виручки перевищив встановлений ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»- 500 000 грн., тому позивач зобов'язаний перейти на загальну систему оподаткування - з третього кварталу 2003 року, що позивачем зроблено не було.
Відповідно до ст. 5 цього ж Указу при переході на загальну систему оподаткування сплата податку з доходів фізичних осіб проводиться за правилами, встановленими ІУ розділом Декрету КМ України від 26.12.1992 року за № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».
Оскільки протягом 3-4 кварталів 2003 року валовий дохід позивача склав 1 202 811 грн., де 41 334 грн. -дохід від торгівельної діяльності, 1161477 грн. - від здійснення будівельно-монтажних робіт; протягом 2004 року валовий доход - 91 374 грн., де 70138 грн. - від торгівельної діяльності, 21236 грн. - від здійснення будівельно-монтажних робіт та витрати не підтверджені документально, а тому податковим органом підставно нараховано податкові зобов'язання за нормами встановлених витрат: 25 % для торгівельної діяльності та 50 % - для будівельно-монтажних робіт. Податок з доходів фізичних осіб відповідно до вимог п.7.1. ст. 7 згаданого Декрету за 3-4- квартали 2003 року складе 242 975, 70 грн. та за 2004 рік - 8 218, 73 грн.
Апелянт також покликається на порушення позивачем вимог п.9.3. ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість», за вимогами яких позивач зобов'язаний був зареєструватися платником податку на додану вартість, подавати декларації, що ним зроблено не було. Оскільки обсяг оподатковуваних операцій позивача з 01.07.2003 року по 31.12.2004 року склав 1 294 190 грн., то йому податковим органом донараховано 258 838 грн. податку на додану вартість та штрафні санкції.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що він, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, за спірний період виконував будівельні роботи згідно укладеного договору між ним та ВАТ «Тернопільавтотранс» від 4 червня 2002 року, який на час проведення перевірки ще виконаний не був, не підписані складені акти виконаних робіт та кошти, по-якому ним ще не одержані.
За умовами цього договору він одержував від юридичних осіб - кошти та від фізичних - будівельні матеріали, що підтверджено копіями накладних, які проходили через нього як транзит та використовувалися при будівництві, та на які він права власності не набував. З цих підстав кошти та будівельні матеріали, які проходили через нього, не є виручкою та не можуть бути базою оподаткування, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції. У зв'язку з тим, що він ліміту виручки не перевищив, а тому підстав для переходу на загальну систему оподаткування у нього теж не було.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За результатами проведеної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства відповідачем складено акт за номером 10292/17-326/2541502112 від 16.05.2006 року за період з 01.06.2002 року по 28.02.2006 року (а.с. 8-25, т.1), яким зафіксовано, що позивач в порушення вимог ч.А, п.19.1. ст. 19, п.7.1. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 7., ст. 13, ч.А п.19.1. ст. 19 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян» занизив податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на загальну суму 251194,43 грн., в тому числі за 2003 рік - 242975.7 грн., за 2004 - 8218,73 грн., коли в першому півріччі 2003 року отримав обсяг виручки в сумі 604 131 грн., замість встановленого обсягу - 500 000 грн., передбаченого ст. 1 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». У зв'язку з чим позивач зобов'язаний перейти на загальну систему оподаткування та відповідно до ст. 5 цього ж Указу, при переході на загальну систему оподаткування, сплата податку з доходів фізичних осіб проводиться за правилами, встановленими ІУ розділом Декрету КМ України від 26.12.1992 року за № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян». Оскільки протягом 3-4 кварталів 2003 року валовий дохід позивача склав 1 202 811 грн., де 41 334 грн. - дохід від торгівельної діяльності, 1161477 грн.- від здійснення будівельно-монтажних робіт; протягом 2004 року валовий доход - 91 374 грн., де 70138 грн. - від торгівельної діяльності, 21236грн. - від здійснення будівельно-монтажних робіт та витрати не підтверджені документально, тому податковим органом визначені податкові зобов»язання за нормами, встановлених витрат: 25 % - для торгівельної діяльності та 50 % - для будівельно-монтажних робіт.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення за номером 0000741704/0/30117 від 24.05.2006 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем з податку з доходів від підприємницької діяльності на суму 251194,43 грн. за порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
За результатами скарги позивача відповідачем було прийняте нове податкове повідомлення-рішення за №0000741704/0/43671 від 20.07.2006 року (а.с. 7, т. 1), яким визначено таку ж суму податкового зобов'язання за платежем з податку з доходів від підприємницької діяльності, що і є предметом оскарження.
В акті перевірки податкового органу зазначено, що позивач також в порушення вимог п.2.3. ст. 2, п.4.1. ст. 4 п.п.6.1.1., п.6.1., ст. 6, п.п.7.3.1., п.7.3. ст. 7, п.9.3., п.9.4. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» занизив податок на додану вартість в сумі 258 838 грн., а також порушив п.п.7.7.2. п.7.7. ст. 7 цього ж Закону, коли неподав декларацій з податку на додану вартість за період з липня 2003 року по грудень 2004 року.
На підставі цього податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення за номером 0000741704/0/30116 від 24.05.2006 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на суму 391 317 грн., в тому числі 258 838 грн. за основним платежем і 132 479 грн. за штрафними санкціями за порушення вимог п.2.3 ст. 2, п.4.1. ст. 4, п.п.6.1.1., п.6.1. ст. 6, п.п.7.3.1, п.7.3., п.п.7.7.2, п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.4.1.1. п.4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами».
За результатами скарги позивача відповідачем було прийняте нове податкове повідомлення-рішення за номером 0000741704/0/43670 від 20.07.2006 року (а.с. 6, т. 1), яким визначено таку ж суму податкового зобов'язання за платежем з податку з доходів від підприємницької діяльності, що і є предметом оскарження.
Проте, ці висновки податкового органу не відповідають встановленим обставинам по справі та вимогам діючого законодавства.
У відповідності до вимог ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не оспорюється, що між позивачем та ВАТ «Тернопільавтотранс» укладено договір від 4 червня 2002 року (а.с. 63-65, т. 1) на виконання будівельно-монтажних робіт торгово-побутового комплексу в АДРЕСА_1. За умовами якого позивач брав на себе обов'язки виконати будівельно-монтажні роботи згідно затвердженої проектно-кошторисної документації, графіка виконання робіт та здати роботи у визначений час. За правовим змістом даний договір є договором -підряду, що відповідає правилам, встановленим ст. 332, 334 ЦК УРСР, закону, що діяв на час виникнення правовідносин, та змісту ст. 837 ЦК України, (оскільки правовідносини не припинили своєї дії) на час початку дії Цивільного Кодексу України. Згідно договору від 9.07.2002 року (а.с. 66, т. 1) вбачається, що позивач уклав угоду на виконання будівельно-монтажних робіт з ТОВ «Інко-Центр», де він бере на себе обовэязки по здачі робіт, який буде виконувати субпідрядник по реконтсрукції приміщень і будівель на території міського автовокзалу згідно із затвердженою проектно-кошторисною документацією. За рішенням Тернопільського господарського суду від 06.03.2006 року по справі за № 1/15-198 (а.с. 67-70, т. 1), яке постановою Львівського апеляційного господарського суду від 220.07.2006 року залишено без змін, визнано право власності на незавершені будівництвом об'єкти за ВАТ «Тернопільавтотранс» приміщень і будівель на території міського автовокзалу (АДРЕСА_1). Доказів, які би свідчили про виконання умов договору позивачем та проведення розрахунків за даним договором, податковим органом не зазначено та судом не встановлено.
Згідно пояснень позивача та письмових пояснень фізичних осіб(т. 2), учасників дольової участі, вбачається, що ними для здійснення будівництва торгово-побутового комплексу в АДРЕСА_1, (як учасниками дольової участі) передавалися кошти через приватного підприємця ОСОБА_1 для здійснення будівництва. Висновок податкового органу про те, що ці кошти є виручкою позивача, базуються на припущенні та жодними доказами по справі не підтверджені.
Оскільки за змістом Указу Президента від 03.07.98 року за № 727/98 оподаткуванню підлягає виручка, яка належить такому суб'єкту підприємницької діяльності від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), що в даному випадку не встановлено. Доказів, які би свідчили про те, що позивач стає власником одержаних коштів чи результатів виконаних робіт податковим органом не надано та судом не встановлено. З цих підстав, висновок суду першої інстанції, що дані кошти не відносяться до бази оподаткування - є правильним та відповідає встановленим обставинам по справі та змісту Указу.
З аналізу наведених договорів та судових рішень апеляційний суд приходить до висновку, що отримання позивачем будматеріалів згідно наявних накладних на виконання підрядних робіт за умовами договору не розцінюється як проведення позивачем розрахунку за виконанні роботи в інший спосіб, ніж готівковий та безготівковий (про застосування позивачем бартерної форми розрахунку), та звідси і не встановлено порушення вимог Указу Президента, щоби стало підставою для переходу на загальну систему оподаткування.
З наявних пояснень фізичних осіб як учасників дольової участі вбачається, що ними вкладалися кошти для будівництва торгово-побутового комплексу, які транзитом йшли через позивача. Доказів, які би свідчили про домовленість між ними та позивачем, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, судом не встановлено.
Оскільки судом встановлено, що в період з січня-червня 2003 року фактичний обсяг виручки не перевищив встановлений ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» - 500 000 грн., тому позивач не зобов'язаний переходити на загальну систему оподаткування - з третього кварталу 2003 року, як стверджує відповідач. Відповідно, до позивача не повинні бути застосовані правила сплати податку з доходів фізичних осіб, встановленими ІУ розділом Декрету КМ України від 26.12.1992 року за № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (ст. 5 Указу).
З другого боку, судом встановлено, що податковим органом неправильно визначено і суму валового доходу від залучених матеріалів та коштів для будівництва, що мотивувалося вище.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позивачу неправомірно визначено суму податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на суму 391 317 грн., в т.ч. 258 838 грн. за основним платежем та 132 479 грн. за штрафними санкціями, та суму податкового зобов'язання за платежем з податку з доходів на суму 251 194, 43 грн.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування оскаржуваної постанови суду є безпідставними.
Постанова суду першої інстанції прийнята у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для її скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 160 ч.3, 198 ч.1 п.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову господарського суду Тернопільської області від 05 лютого 2007р. у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішеннь № 0000741704\0\43671 від 20.07.2006р. та № 0000731704\1\43670, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця.
Головуючий: М.П.КУШНЕРИК
ї: Р.М.ШАВЕЛЬ
І.Я.ОЛЕНДЕР