2-477/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2 вересня 2010 року Селидівський міський суд Донецької області  у складі:

- головуючого суддя Моцного О.С.

- при секретарі Відоновій О.О.

- за участю позивача ОСОБА_1

- представника позивача ОСОБА_2

- відповідача ОСОБА_3

- представника відповідача ОСОБА_4

- представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Селидове цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Відділу громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Селидівського МУМВС про виселення із домоволодіння та позбавлення права користування земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2010 року позивач звернулась до суду з позовом, вказавши, що згідно з договором купівлі-продажу від 10 листопада 2009 року вона є власником будинку за адресою: Донецька область, АДРЕСА_1 і земельних ділянок за цією адресою площею 0,10 га і 0,0680 га, але не може вселитися у цей будинок оскільки у флігелі мешкає відповідач ОСОБА_3 який відмовляється виселитися. Просила усунути перешкоду у користуванні належний їй житловим будинком і земельними ділянками, зобов’язати відповідача виселитися з будинку і позбавити його права користування земельними ділянками.

В судовому засідання позивач та її представник підтвердили позовні вимоги, пояснивши, що згідно договору купівлі-продажу від 10.11.2009 р. позивачці належить будинок з двома земельними ділянками. Відповідач ОСОБА_3  колишній чоловік її матері, який ніколи не був членом її сім’ї, мешкає у флігелі (літній кухні), користується земельними ділянками та відмовляється виселятися. Просили задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача судові витрати і витрати на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_3, його представник, позов не визнали. Вважаючи, що відповідач набув права користування спірним будинком, що підтверджено судовими рішеннями і не може бути виселений без надання іншого житлового приміщення. Просили відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Селидівського МУМВС не заперечував проти задоволення позову, просив розглянути справу без їх участі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, згідно договору купівлі-продажу від 10.11.2009 р. належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 з двома земельними ділянками площею 0,10 га і 0,0680 га, ці данні підтверджуються витягом з Державного реєстру правочинів № 7933837 від 10.11.2009 р. та свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.12.2009 р.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року і її батьками є ОСОБА_6. і ОСОБА_7

Згідно свідоцтва про зміну прізвища від 23.05.1995 р. ОСОБА_1 перемінила ім’я на ОСОБА_1

Відповідно до свідоцтва про укладання шлюбу від 07.03.2003 р. ОСОБА_1 уклала шлюб і змінила прізвище на ОСОБА_1.

З 21.03.2003 р. позивач зареєстрована в АДРЕСА_2

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 21 червня 2006 року шлюб між ОСОБА_3 (відповідачем) і ОСОБА_11 розрізаний 21.06.2006 р.

Наведені дані підтверджують, що позивач не є і не був членом сім’ї відповідача.

Відповідно до довідки КП «Коммунсервіс» відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 10.09.1999 р. по теперішній час, тобто набув право користування ще як член сім’ї попереднього власника ОСОБА_11

Відповідно до договору дарування від 20.07.2004 р. спірна будівля і земельні ділянки були подаровані ОСОБА_3 ОСОБА_11 – ОСОБА_1

Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до якої Україна приєдналась 17.07.1997 р. відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону «Про власність»)

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об’єктом власності особи може бути зокрема житло – житловий будинок, садиба, квартира ( ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК члени сім’ї власника житла, які проживали разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім’ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на це будинок, а відтак – припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім’ї на користування цим будинком. Тобто права членів сім’ї власника будинку на об’єкт власності є  похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об’єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім’ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла – ст. ст. 810, 814 ЦК).

Частина 4 ст. 156 ЖК передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна. Це не суперечить нормам ст. 47 Конституції, ст. 9 ЖК, ст. 311 ЦК оскільки право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи тому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача про наявність судових рішень на користь відповідача, підтверджуючих збереження його права на житло, тому що вони стосуються права за попереднього власника, який був членом сім’ї відповідача. Крім того ст. 64 ЖК, на яку вказує представник відповідача, не може бути поширена на дані правовідносини, оскільки правове положення членів сім’ї власника будинку визначене ст. 156 ЖК, на них не поширена ст. 64 ЖК, тому члени сім’ї власника будинку не можуть користуватися тими ж правами, які надаються сім’ї наймача. Відповідач не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера), тощо ст. 810 ЦК, ст. ст. 61, 64 ЖК України.

З припинення прав власності особи на жиле приміщення члени його сім’ї також втрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника без надання іншого жилого приміщення.

Ураховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 316, 317, 319, 321, 379, 382, 383, 405, 810, 814 ЦК України, ст. ст. 9, 64, 150, 156 ЖК України, ст. 48 Закону «Про власність», ст. ст. 41, 47 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. ст. 212-216, 218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Відділу громадянства імміграції та реєстрації  фізичних осіб Селидівського МУМВС про виселення із домоволодіння та позбавлення права користування земельною ділянкою задовольнити у повному обсязі.

Зобов’язати ОСОБА_3 виселитися з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Позбавити ОСОБА_3 права користування земельними ділянками площею 0,10 га і 0,0680 га за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язати Відділ громадянства імміграції та реєстрації  фізичних осіб Селидівського МУМВС України в Донецькій області зняти ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат 45 (сорок п’ять) грн. 50 коп. і в рахунок відшкодування правової допомоги 1390 (одна тисяча триста дев’яносто) грн. 40 коп. Загальна сума 1435 (одна тисяча чотириста тридцять п’ять) грн. 90 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя