УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого: Сопруна В.В..
Суддів: Медяного В.М., Денишенко Т.О.,
При секретарі: Топольській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України у Калинівському районі про перерахунок пенсії,-
за апеляційною скаргою управління пенсійного фонду України у Калинівському районі на рішення Калинівського районного суду від 05 серпня 2010 року, винесеного по даній справі,
ВСТАНОВИЛА:
В липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом до управління пенсійного фонду України у Калинівському районі, мотивуючи свої позовні вимоги на тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії інвалідом 3-ї групи по захворюванню, пов’язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом третьої групи. Крім того, його віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. В зв’язку з цим йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров’ю. Вказував, що статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі – Закон) встановлено, що він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне перерахування цих пенсій. Крім того, не проводить їх перерахунок після встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому він звернувся до відповідача щодо проведення відповідного перерахунку зазначених пенсій, однак отримав відмову.
Просив зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії з 01.01.2010 року.
Рішенням Калинівського районного суду від 05 серпня 2010 року позов задоволено. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі провести ОСОБА_1, як інваліду ІІІ групи, перерахунок пенсії відповідно до ст. 50,54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі просить рішення суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.
Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
За змістом ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен здійснити перерахунок пенсії позивачу виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, сторонами не заперечується та підтверджено матеріалами, що позивач є постраждалим від Чорнобильської катастрофи. Внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом третьої групи. Положеннями ст.14 Закону її віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Нормами ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено пенсії особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За змістом ч. 1 ст. 50 Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 3-ї групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів 3-ї групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 46 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Зі статей 50 та 54 Закону випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону.
Безпідставними є посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 50 та 54 Закону, щодо визначення розміру та виплати пенсій.
Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Виходячи з наведеного, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Питання про нарахування, здійснення перерахунку пенсії відноситься до компетенції управління Пенсійного фонду.
Викладене свідчить, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсії позивачу.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –
ухвалила:
Апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України у Калинівському районі - відхилити.
Рішення Калинівського районного суду від 05 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: підпис
Судді: підпис
З оригіналом вірно: