Справа № 2-3693/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2010 року                             Солом’янський районний суд м. Києва

в складі:  головуючого судді     -  Букіної О.М.

                 при секретарі              -  Дімаковій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору нікчемним та стягнення коштів , -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просив суд визнати недійсним попередній договір від 02 квітня 2009 року укладений між позивачем та відповідачами; стягнути з відповідачів кошти в розмірі 12 450, 00 грн. з кожного,  отриманих за договором від 02 квітня 2009 року та судові витрати.  

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02 квітня 2009 року між позивачем та відповідачами було укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди у строк до 25 квітня 2009 року підписати основний договір у відповідності з яким відповідачі зобов’язуються продати, а позивач зобов’язується купити однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.

Зазначає, що попередній договір від 02 квітня 2009 року мав бути посвідчено нотаріально, проте, даної вимоги закону не було дотримано.

В судовому засіданні позивач посилався, що основний договір купівлі-продажу квартири не було укладено, проте відповідачі відмовляються повернути отримані кошти в розмірі 24 900, 00 грн.

Позивач посилається що попередній договір від 02.04.2009 року має бути визнано недійсним, а відповідачі зобов’язані повернути сплачені позивачем відповідно до умов п.3.4 попереднього договору грошові кошти у розмірі 24 900, 00 гривень.

У судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та  просив суд  визнати нікчемним договір від 02 квітня 2009 року укладений між позивачем та відповідачами, стягнути з відповідачів  12 450, 00 гривень з кожного та понесені судові витрати по сплаті держмита в розмірі 249,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи-120, 00 грн.

Враховуючи вищенаведене позивач позов підтримав та просив його задовольнити.

Відповідачі у судовому засіданні проти позову заперечували, свої заперечення мотивували наступним.

Посилаються на ту обставину, що законом не встановлено вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, а лише зазначено, що він повинен бути укладений у формі, встановленій для основного договору, а отже у письмовій формі.

Зазначають, що Державною податковою адміністрацією України в листі № 2119/К/17-0315, 8727/7/17-0317 від 28 квітня 2007 року зазначено, згідно аналізу норм ЦК України обов’язкове нотаріальне посвідчення попереднього договору законодавством не передбачено і проводиться лише за згодою сторін.

Враховуючи вищенаведене просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 02 квітня 2009 року між позивачем та відповідачами було укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди у строк до 25 квітня 2009 року підписати основний договір у відповідності з яким відповідачі зобов’язуються продати, а позивач зобов’язується купити однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.5).

Судом встановлено та сторонами у судовому засіданні не заперечувалося, що вищенаведений договір було укладено в письмовій формі, без його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім  є  договір,   сторони   якого   зобов'язуються протягом  певного  строку  (у  певний  термін)  укласти  договір в майбутньому (основний договір) на умовах,  встановлених попереднім договором. Законом може   бути   встановлено   обмеження   щодо   строку (терміну),  в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови   основного   договору,  що   не   встановлені попереднім  договором,  погоджуються  у   порядку,   встановленому сторонами   у   попередньому   договорі,  якщо  такий  порядок  не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір  укладається  у  формі,  встановленій  для основного   договору,   а   якщо   форма   основного  договору  не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно положень ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу   земельної   ділянки,   єдиного майнового  комплексу,  житлового  будинку  (квартири)  або  іншого нерухомого  майна  укладається  у  письмовій  формі   і   підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.  

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у  разі   недодержання   сторонами   вимоги   закону   про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам роз'яснено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати  види  недійсності правочинів :  нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина  перша  статті  220,  частина  перша статті 224 тощо),  та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна   із  сторін  або  інша  заінтересована  особа  заперечує  їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є  недійсним  через  невідповідність  його вимогам   закону   та  не  потребує  визнання  його  таким  судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України  від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що якщо позивач посилається  на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги положення вимог закону, суд вважає, що в даному випадку попередній договір від 02 квітня 2009 року щодо наміру сторін укласти договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, мав бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений, оскільки для даного виду договорів передбачене обов’язкове їх нотаріальне посвідчення.

Проте, вимоги закону зазначені вище, сторонами виконано не було.

За таких обставин, попередній договір від 02 квітня 2009 року в силу закону є нікчемним з моменту його укладання та додаткового визнання його в судовому порядку не потребує, оскільки сторонами не оспорюється спірний правочин.

В судовому засіданні позивач посилався на те, що питання про визнання спірного правочину нікчемним ним заявлено в обґрунтування позовної вимоги про стягнення сплачених відповідачам коштів.

В той же час , відповідачі заперечували проти позову про стягнення коштів з тих підстав, що основний договір не було укладено з вини позивача.

 Таким чином,  посилання позивача на нікчемність укладеного попереднього договору від 02 квітня 2009 року оцінюється судом щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідачів сплачених коштів в розмірі 24 900, 00 грн.

За таких обставин, позовна вимога позивача про визнання попереднього договору від 02.04.2009 року нікчемним задоволенню не підлягає.

Посилання відповідачів щодо відсутності підстав для нотаріального посвідчення попереднього договору купівлі-продажу квартири не приймає до уваги, оскільки дані твердження суперечать вимогам ч. 1 ст. 635 та ст. 657 ЦК України.

Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення сплачених відповідачам коштів в розмірі 24 900, 00 грн. слід зазначити.

Судом встановлено та сторонами в судовому засіданні не заперечувалося, що відповідно до вимог п. 3.4 Договору позивач передав відповідачам 02 квітня 2009 року грошові кошти у розмірі 3 000, 00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ на день оплати складало еквівалент 24 900, 00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все те, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку, що попередній  договір від 02.04.2009 року є нікчемним, оскільки даний правочин не був нотаріально посвідчений, а тому не може породжувати для сторін прав та обов’язків з моменту його укладання.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів сплачених на виконання попереднього договору коштів у розмірі 24 900, 00 гривень підлягають задоволенню.

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню по 12 450, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено  рішення , суд присуджує з другої сторони  понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, з відповідачів підлягає стягненню державне мито у розмірі 124, 50 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 60, 00 гривень,  з кожного.

Керуючись ст.ст.203, 205, 209, 215, 216, 220,  635 , 657 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В  :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору нікчемним та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  грошові кошти у розмірі   12 450, 00 гривень , державне мито у розмірі 124, 50 гривень та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 60, 00 гривень , а всього 12 634, 50 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1  суму грошові кошти у розмірі   12 450, 00 гривень , державне мито у розмірі 124, 50 гривень та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 60, 00 гривень , а всього 12 634, 50 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з моменту проголошення рішення.

Суддя: