Дело №2-2033/10

   Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 серпня 2010 року  Авдіївський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Компанієць І.Д.,

секретаря судового засідання Сильчевої Ю.С.,

з участю позивачки ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Авдіївка із застосуванням технічних засобів “Оберіг” цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною, стягнення судових витрат по справі, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка просила визнати угоду недійсною, яка була укладена за біржовим договором купівлі-продажу  транспортного засобу ЗИЛ ММ 3 555 д/н НОМЕР_1 від 11.08.2009р. між відповідачами, стягнути з відповідача судові витрати по справі, у тому числі на правову допомогу у розмірі 1500 гривень. Вимоги мотивувала тим, що вказаний автомобіль був придбаний у період шлюбу з відповідачем ОСОБА_4 та є спільною сумісною власністю. Після розлучення звернулася до суду з позовом про розділ сумісного майна, серед якого вказала й автомобіль. Провадження за її позовом про розділ майна було відкрито 20.07.2009р., при слуханні справи виявилося, що 11.08.2009р. відповідач  продав  автомобіль ОСОБА_5, хоча фактично залишається його власником, користується автомобілем. На думку позивачки, відповідач уклав договір купівлі-продажу автомобіля з матір'ю, щоб уникнути розділа майна подружжя   - вказаного автомобіля.

В судовому засіданні позивачка, її представник -адвокат ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги у повному обсязі. Суду пояснили, що сторони перебували у шлюбі з 1985 року по 2006 рік. В період шлюбу ОСОБА_4 був придбаний автомобіль  ЗИЛ ММ3 555 д/н НОМЕР_1. Майно, придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя, тому й вказаний автомобіль належить позивачці та відповідачу на праві власності у рівних частках.  Добровільно не змогли домовитися про розділ майна, тому звернулася до суду з позовом про розділ майна подружжя, предметом якого, зокрема, був вказаний автомобіль. 20.07.2009 року судом було відкрито провадження по справі, а в ході слухання справи було виявлено, що відповідач продав автомобіль своїй матері ОСОБА_5 при цьому  автомобіль ЗИЛ відповідно до договору купівлі-продажу був проданий за 10тис.грн, тоді, як відповідно до висновку експерта вартість а/м ЗИЛ складає 16868 грн. В своїх поясненнях при розгляді справи про розділ майна подружжя відповідачка ОСОБА_5 вказувала, що автомобілем користується її син, сама вона тільки по документам є власником автомобілю. Де зараз знаходиться а/м ЗИЛ не знає. Проте вважає, що відповідач для уникнення розділу майна подружжя уклав біржевий договір купівлі-продажу автомобілю з матір'ю, хоча фактично залишається його власником, тому цей договір на підставі ст.ст.70,72 СК України, ст.ст.368,369,203,215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Відповідач ОСОБА_4, його представник ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали, відповідач суду пояснив, що дійсно автомобіль придбавав у шлюбі, але особисто для себе. Позивачка ніякого права власності на а/м ЗИЛ не має, оскільки в цей період не мала свого заробітку, автомобілем не керувала, прав на управління на ЗИЛ не має. Навесні 2009 року взяв у матері ОСОБА_5 у борг 10000 гривень, про що надав їй розписку. Потім матері терміново знадобилися гроші, тому був вимушений в рахунок погашення боргу ОСОБА_5  віддати їй автомобіль ЗИЛ, оформивши договір його  купівлі-продажу через біржу, оскільки грошей, щоб повернути матері борг, у нього не було. Автомобіль було продано 11.08.2009 року, при оформленні угоди був присутній він та його матір, яка оплачувала послуги з оформлення договору. На цей час не знав про наявність позову до нього про розділ майна подружжя, позивачці про продаж автомобілю не казав. При оформленні договору купівлі-продажу автомобілю йому не задавали питання про наявність спору про поділ автомобілю,його  арешту тощо. Крім оформлення купівлі-продажу авто через біржу, іншого спосібу його продажу не знає.  Вартість автомобілю в договорі визначили 10000 гривень, бо стільки заборгував матері. При цьому ЗИЛ не коштує стільки, бо автомобілю більш 20 років, він піддавався капітальному ремонту. При розгляді справи про поділ майна подружжя та призначенні експертизи для визначення вартості автомобілю, яке проводили в його присутності, не зазначав суду про те, що не є власником автомобілю, хоча на час призначення експертизи ЗИЛ  вже був проданий.  Мати -  пенсіонерка, не має прав на керування автомобілем ЗИЛ, на спірному автомобілі працює відповідач, користується ним, а ОСОБА_5 залишається власником автомобілю. Проте мати може у будь-який момент продати автомобіль, якщо їй знадобляться гроші.

Представник відповідача ОСОБА_3 зазначив, що у суда не має підстав задовольняти позов, оскільки автомобіль належить тільки ОСОБА_4, оскільки він використовував його у роботі, а позивачка навіть не має прав на керування автомобілем. На час укладення договору ОСОБА_4 не знав про наявність  спору про розділ майна подружжя., а біржа не має зобов'язання перевіряти наявність арешту, залогу та спору при купівлі-продажу автомобілю. ОСОБА_4 взяв у борг у своєї матері 10000 гривень, та в рахунок боргу віддав їй автомобіль.

Відповідач ОСОБА_5 до суду не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги не визнала.

Судом були оголошені  пояснення ОСОБА_5 як третьої особи, які вона давала в судовому засіданні від 15.03.2010 року при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розділ майна подружжя (а.с.55-57), відповідно до яких 04.04.2009 року її син ОСОБА_4 Позичив у неї гроші у сумі 10000 гривень, про що надав розписку. Син пообіцяв повернути гроші через три місяці. Оскільки у вказаний строк не зміг повернути позичені гроші, щоб у неї не виникало сумнівів, в рахунок боргу оформив машину ЗИЛ на неї, хоча гроші на теперішній час (15.03.2010 року) так ще  і не повернув. Прав на керування транспортних засобів відповідної категорії не має, автомобілем керувати не може, автомобіль знаходиться в гаражі на автобазі, де працює ОСОБА_4   Син продовжує користуватися автомобілем, їздить на ньому, ремонтує його. Автомобіль їй потрібен як гарантія повернення грошей сином. Про продаж автомобілю ОСОБА_1 не казали, оскільки їй про це знати не обов'язково.

Представник третьої особи ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності, суду пояснила, що 11.08.2009 року до біржі звернулися ОСОБА_4 та ОСОБА_5  про купівлю-продаж автомобілю ЗИЛ, надали технічний паспорт на нього, в якому стояла печатка про зняття автомобілю з обліку в МРЕВ. З цього вбачається, що заборони на автомобіль не має й біржа має право його реалізувати. За правилами продажу автомобілів на біржі згода на продаж другого подружжя, наявність грошей у покупля та продавця не перевіряються, також не встановлюються питання наявності заборони відчудження автомобілю.    

Судом були досліджені письмові докази по справі, а саме:

Висновок судової — автотоварознавчої експертизи (а.с.7-12), відповідно до якого ринкова вартість автомобілю ЗИЛ ММЗ 555 д/н НОМЕР_2 на час проведення дослідження (15.01.2010 року) складав 16868,62 гривні.

Біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу від 11.08.2009р. (а.с.13), відповідно до якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 купила  автомобіль ЗИЛ ММЗ 555 1986 року випуску.

Свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.16), копія паспорту позивачки (а.с.15), з яких вбачається що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розлучилися 21.08.2008 року, перебували у шлюбі з 28.09.1985 року по 21.08.2008 року.

Витрати ОСОБА_1 на правову допомогу склали 1500 гривень (а.с.30)

Розписка(а.с.41), відповідно до якої 21.04.2009р. ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_5 10000 грн. зі строком повернення через три місяці, тобто 21.07.2009 року.

Розписка (а.с.40), відповідно до якої 12.10.2009р. ОСОБА_7 позичив у ОСОБА_4 20500 гривень з зобов'язанням повернути борг протягом року з дати підписання розписки.

Ухвала про відкриття провадження від 20.07.2009 року (а.с.39) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розділ майна подружжя.

Довідка від 15.04.2009 року (а.с.52-53), відповідно до якої у ОСОБА_4 у власності з 26.09.2000 року перебував автомобіль ЗИЛ ММЗ 555 (1986) синій, № двигуна НОМЕР_3, № шасі НОМЕР_4.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, третьої особи, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивачка, оспорюючи дійсність угоди купівлі-продажу автомобілю ЗИЛ ММЗ 555 д/н НОМЕР_2, укладеної 11.08.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, виходить з того, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя та належить кожному з подружжя на праві власності у рівних частках.

Відповідно до п.1 розділу УІІ  "Прикінцевих положень" Сімейного Кодексу України зазначений кодекс набрав чинності одночасно з Цивільним Кодексом України, тобто з 01.01.2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ст.58 Конституції України) норми Сімейного Кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше ніж 01.01.2004 року.

До сімейних відносин, які уже існували на зазначену дату норми сімейного Кодексу України застосовуються в частині лише тих прав та обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, що позивачка та відповідач ОСОБА_4  перебували у шлюбі з 1985 року по 2006 рік. Згідно зі змісту позовних вимог предметом спору є  автомобіль ЗИЛ ММЗ 555 д/н НОМЕР_2, придбаний під час спільного проживання в період зареєстрованого шлюбу.

Оскільки спірний автомобіль придбано відповідно до довідки Ясинуватського МРЕВ в 2000 році (а.с.52-53), правовий статус цього майна повинен визначатися за нормами чинного на той час Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Відповідно до ст.22 КпШС України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно    і у тому випадку, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У цій частині норми ст.22 КпШС України не протиречать нормам ст.70 СК України.

Таким чином, придбання майна в період шлюбу встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 28.09.1985 року по 21.08.2008 року, спірний автомобіль було придбано у період шлюбу 26.09.2000 року з оформленням реєстрації права власності на відповідача ОСОБА_4, тому суд приходить до висновку, що автомобіль ЗИЛ ММЗ 555 д/н НОМЕР_2 (1986) синій, № двигуна НОМЕР_3, № шасі НОМЕР_4. –  на час його продажу по біржовому договору ОСОБА_5 був спільною сумісною власністю подружжя.

Наведене підтверджується сукупністю досліджених судом доказів: поясненнями сторін, їх представників, письмовими доказами: свідоцтвами про укладення та розірвання шлюбу, довідкою та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Оскільки договір купівлі-продажу автомобілю  ЗИЛ ММЗ 555 д/н НОМЕР_2 був укладений в 2009 році, тому правовий статус цього договору повинен визначатися за нормами діючого Цивільного Кодексу України.

Відповідно до вимог ч.ч.2,4 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, відбувається за згодою усіх співвласників. Угода відносно разпорядження спільним майном, укладена одним з співвласників, може бути визнана судом недійсною за позовом іншого співвласника у випадку відсутності у співвласника, що укладав угоду, необхідних повноважень.

Правила проведення торгів на товарних біржах не передбачають отримання згоди другого подружжя при продажі транспортного засобу через біржу, також Правила не визначають обов'язковість нотаріального посвідчення згоди другого подружжя на продаж транспортних засобів.

Тобто, при продажі транспортних засобів, які є спільною сумісною власністю подружжя має місце презумція згоди іншого подружжя  на їх продаж.

Позивачка, її адвокат, оспорюючи угоду купівлі-продажу спірного автомобілю, зазначають на недобросовістні дії відповідача ОСОБА_4, який знав або повинен був знати про відсутність згоди  ОСОБА_1 на укладення цієї угоди, а також договір купівлі-продажу є недійсним з підстав, передбачених ст.ст.203,215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його укладання сторонами вимог, встановлених ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

На підставі ч.5 ст.203 ЦК України правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.655, ст.662, ст.691 ЦК України за договором  купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну  грошову суму. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу,  одночасно з документами на нього. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Проте судом встановлено, що автомобіль  ЗИЛ ММЗ 555 д/н НОМЕР_2 фактично не передавався відповідачці ОСОБА_5, яка є пенсіонеркою, автомобілем не користується, прав на керування транспортним засобом відповідної категорії не має, спірний автомобіль використовується у роботі відповідачем ОСОБА_4, який здійсною його експлуатацію та поточний ремонт, гроші ОСОБА_4 за автомобіль відповідачка ОСОБА_5  при укладенні договору не передавала, автомобіль був проданий на біржі відповідачу ОСОБА_4 як забезпечення його грошового зобов'язання перед ОСОБА_5.

Наведене підтверджується доказами по справі: поясненнями як відповідача ОСОБА_4, так і поясненнями відповідачки ОСОБА_5 в судовому засіданні при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розділ майна подружжя, розпискою про грошовий борг ОСОБА_4 перед ОСОБА_5

Оцініючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений 11.08.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором купівлі-продажу, тому він є недійсним з моменту його укладаня.

На підставі зазначеного, з врахуванням наявності цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розділ майна подружжя, предметом якого є, зокрема спірний автомобіль, провадження по цій справі  було відкрито до укладення договору купівлі-продажу від 11.08.2009 року, при цьому відповідач не повідомив суд при призначенні судової товарознавчої експертизи про наявність договору купівлі-продажу автомобілю, суд приходить до висновку що відповідач ОСОБА_4 діяв недобросовісно, знав про наявність позову ОСОБА_1 до нього про розділ  майна подружжя, та уклав фіктивну угоду з ОСОБА_5 про купівлю-продаж автомобілю від 11.08.2009р., щоб уникнути його розділу з позивачкою.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача,що автомобіль є тільки його власністю, що заборгував гроші матері ОСОБА_5 та в рахунок боргу передав їй у власність автомобіль, що не знав про наявність позову ОСОБА_1 до нього про поділ майна подружжя, в тому числі й автомобіль, оскільки відповідач не надав суду з цього приводу ніяких переконливих, належних доказів відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України.

Надані відповідачем докази в підвердження своїх доводів не спростовують висновків суду щодо недійсності оспорюваємої угоди.  

На підставі ст.88 ЦПК підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку на користь позивачки державне мито у розмірі 100 гривен, витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120 гривень, а також витрати на правову допомогу, розмір яких розраховується судом наступним чином.

 Постановою КМ України №590 від 27.04.2006 року  “Про гранічні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”, відповідно до ст.84-88 і пункту 2 розділу Х1 “Прикінцевих та перехідних положень” ЦПК України пунктом першим затверджені гранічні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ згідно з додатком.

Згідно п.1 ч.1 вказаного Додатка до Постанови КМ України граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Відповідно до ст.53 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” мінімальна заробітна плата  з 01 квітня станоивть 884 гривні, з 01 липня 2010 року - 888 гривень.

40% від 884 грн складає 353,60 гривень за годину роботи адвоката в судовому процесі.

40% від 888 грн. складає 355,20 гривень за годину роботи адвоката в судовому процесі, або 5,92 грн/хвил.

Судові засідання по цій справі проводилися: 15.06.2010р. (9.00-09.30=30хвилин), 20.07.2010р. (10.25-10.43=18 хвилин), 05.08.2010р. (10.24-11.24=60 хвилин), 12.08.2010р. (13.08-13.39=31 хвилина), 19.08.2010р. (12.30-12.47=17 хвилин).

15.06.2010р. - 176,80 грн (353,60:2)

20.07.2010р.,05.08.2010р., 12.08.2010р., 19.08.2010р. — 745,92 грн. (126хв. х 5,92 грн.)

таким чином підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку на користь позивачки витрати на правову допомогу у розмірі 922,72 грн., в іншій частині вимог до відповідачів про стягнення правової допомоги позивачці  треба відмовити.

Керуючись  ст.22 КпШС України,  ч.ч.2,4 ст. 369,  ч.1 ст.215, ч.5 ст.203, ст.655, ст.662, ст.691 ЦК України, ст.ст.10,11,57-60,88,208-209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною, стягнення судових витрат по справі   — задовольнити частково.

Визнати біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу — автомобіля ЗИЛ-ММЗ 555 б/н (рік випуску 1986, двигун V 6000 куб.см, шасі №НОМЕР_4, колір синій), укладений 11 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, реєстраційний №01-000135, зареєстрований на товарній біржі “Авто-Інформ” - недійсним.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 в солідарному порядку державне мито у розмірі 100 гривен, витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 922,72 гривні, а всього стягнути 1142,72 гривні.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 к ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення витрат на правову допомогу — відмовити.

Вступна та резолютивна частини проголошені 19 серпня 2010 року, повний текст рішення  виготовлено 25 серпня 2010 року

 Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Авдіївський міський суд.

Апеляційна  скарга може бути подана в  строк десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо  апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: