Справа №2а-415/10/04
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2010 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого – судді Донець О.В.
при секретарі Муленко К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Харкова, Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення у Київському районі м.Харкова про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 22.12.2009 р. звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському району м.Харкова, Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення у Київському районі м.Харкова, яким просив:
- визнати неправомірними дії відповідачів щодо нарахування та здійснення перерахування раніше призначеної основної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю та нарахуванні і виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, котра постраждала внаслідок ЧАЕС;
- зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Київському району м. Харкова здійснити з 01.01.2006 року по момент винесення рішення перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст..50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському району м.Харкова провести з 01.01.2006 року по момент винесення рішення перерахунок та виплату недотриманої суми державної пенсії, в розмірі не менше 6 мінімальних пенсій за віком, згідно ст..49, ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ;
- зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення у Київському районі м.Харкова усунути порушення і провести перерахунок згідно ст..48 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991р. щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат за 2006-2009 роки;
- зобов’язати Харківський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації усунути порушення і провести перерахунок згідно ст..48 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991р. щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат за 2006-2009 роки;
- зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова виплачувати основну пенсію, як інваліду 3 групи 1 категорії осіб, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, виходячи з фактичного розміру мінімальної пенсії за віком та щомісячну додаткову пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст..50 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991р.;
- зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в місті Харкові ради в подальшому виплачувати щорічну разову допомогу на оздоровлення як інваліду 3 групи 1 категорії осіб, щодо яких встановлено зв’язок в Чорнобильською катастрофою, щорічну допомогу на оздоровлення згідно зі ст..48 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991р.;
- стягнути з відповідачів витрати по оплаті послуг на правову допомогу в розмірі 500 грн. в рівних частинах.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова. Згідно довідки МСЕК серії НОМЕР_1 від 06.11.2008 року, встановлена третя група інвалідності. Також має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, яке видано 1 жовтня 1996 року.
Позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 1986 року, а тепер особі, яка постраждала внаслідок ЧАЕС, повинні були робити перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-ХІІ, в якому зазначено, що позивач має право на державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, згідно абз. б ст..49 Закону.
Згідно ст.50 Закону, особам, віднесеним до категорії 1 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров»ю у розмірі інвалідам 3 групи – 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
УПФУ в Київському районі м.Харкова, керуючись ст..ст.19,46 Конституції України, постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року №1261 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України та відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ повинно було призначити позивачу додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров»ю в розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Також, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів 1 категорії осіб, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою згідно ст..49, ч.4 ст.54 Закону про ЧАЕС не можуть бути нижчими по 3 групі інвалідності – 6-ми мінімальних пенсій за віком. Пенсії у вказаному розмірі позивач не отримує, тому вважає що вказаними діями УПФУ в Київському районі м.Харкова порушуються його Конституційні права.
Згідно ст. 48 Закону від 28.02.1991 р. №796-XII щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 3 групи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 1 категорії в розмірі 4-х мінімальних заробітних плат, але цю допомогу він отримує в заниженому розмірі, тому вважає що Управління соціального захисту населення своїми діями та бездіяльністю порушує його Конституційні права та чинне законодавство.
Позивач вважає, що дії відповідачів щодо перерахунку йому підвищення пенсії, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 03 січня 2002 року № 1, в значно меншому розмірі ніж це передбачено статтями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» є такими, що суперечать вимогам зазначеного Закону України та Конституції України, та порушують його право, гарантоване Конституцією України та Законами України тому, що Конституція України та Закон України гарантують розрахунок підвищення його пенсії, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім цього, позивач зазначив, що він звернувся до суду з вимогою про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, а відповідно до вимог визначених ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Оскільки при зверненні до суду він був змушений користуватися послугами адвокатів з метою належного забезпечення захисту його прав, просив стягнути витрати на правову допомогу, сплачені Філії ТОВ «Надія» в м.Харкові.
В судове засідання позивач не з’явився, будучи належним чином оповіщеним про день та час розгляду справи. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова у судове засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника та письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного. Пенсія по інвалідності, яка настала у зв’язку з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи призначається на підставі ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 від 28.02.91 р., а не за нормами ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.03 р.
Відповідно до ч.7 ст.54 Закону № 796 – порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання визначається Кабінетом Міністрів України.
На підставі цієї норми управління при нарахуванні основної та додаткової пенсії позивачу застосовувало норми Постанови КМУ «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1, п.б ч.1 якої визначає, що розрахунок розміру пенсії проводиться із розміру 19 грн. 91 коп.
Із положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Відповідно до ч.5 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-120) порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності, а саме:
- Станом на 01.01.08 р. постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1;
- Починаючи з 28.05.08 р. постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28 травня 2008 року № 530;
- Починаючи з 16.07.08 р. постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654.
01.01.08 року Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік» були внесені зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, якими ст. 54 викладена наступним чином – у всіх випадках розмір пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках:
по 1 групі інвалідності – 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по 2 групі інвалідності – 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по 3 групі інвалідності – 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08р. № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 28 розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Таким чином, до 22.05.08р. управління діяло на підставі діючої ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Після винесення рішення Конституційним Судом України від 22.05.2008 р. управління керувалося діючими Постановами Кабінету Міністрів, що регулювали питання призначення та виплати пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, вважав, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки управління не завдавало шкоди позивачу, предметом спору є перерахунок пенсії, а не відшкодування шкоди. Відповідно до ст.100 КАСУ пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови в задоволенні позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представник відповідача – Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації у судове засідання свого представника не направив, проте надав заперечення, згідно якого просив справу розглянути без участі його представника, позовні вимоги не визнав, просив залишити позов без задоволення. В запереченнях на позов відповідач посилається на те, що Центр підпорядковується Головному управлінні праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, яке є головним розпорядником коштів. Районні управління праці та соціального захисту населення здійснюють призначення та встановлюють суми належних соціальних виплат відповідно до діючого законодавства. Таким чином, на підставі розпоряджень Управління праці і соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради ОСОБА_1 була нараховані та виплачені відповідні соціальні виплати. Центр не має права вносити зміни до будь-яких нормативно-правових актів або самостійно визначати розміри соціальних виплат і тому просив в задоволенні позову ОСОБА_1 до Центру відмовити, оскільки Центр не може бути належним відповідачем по справі.
Представник відповідача – Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, просив розглядати справу за відсутності його представника та надав заперечення на позов, у яких вважав позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню, при цьому, посилався на наступне.
Позивач перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є інвалідом 3-ої групи.
До 2008 року, на підставі ч.4 ст.48 Закону України №796-XII від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 було передбачено право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в залежності від мінімальної заробітної плати, яка для інвалідів 3-ої групи передбачена у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати, за цим Законом, визначається на момент виплати.
Відповідно до ст.62 вказаного Закону, застосування цього закону провадиться порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковим для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Ст. 63 зазначеного Закону закріплено, що фінансування витрат, пов’язаних його реалізацією, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Виконання цього Закону залежить від фінансових ресурсів доходної частини Державного бюджету України.
У 2006 році ОСОБА_1 отримав щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 90 грн. у червні місяці.
Пунктом 30 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» била призупинена на 2007 рік дія положення ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Крім того, статтею 101 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» надано право Кабінету Міністрів України у 2007 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Законом про Державний бюджет України затверджуються повноваження на реалізацію у відповідному році державних програм і заходів та здійснення платежів з конкретною метою. Одним із принципів бюджетної системи України Бюджетним кодексом України визначено збалансованість, виходячи з якого повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.
Відповідно до ч.2 ст.4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу України та Закону про Державний бюджет України.
Частиною 2 ст.95 Конституції України визначено, що виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування видатків.
Виходячи з цього, Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» був передбачений відповідний обсяг видатків.
У 2007 році щорічна допомога на оздоровлення громадянам постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС призначалась і виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в затверджених розмірах, а саме інвалідам 3-ої групи – 90 грн.
Позивач у 2007 році отримав щорічну допомогу на оздоровлення у лютому місяці у вищевказаному розмірі.
У 2008 році, на підставі підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внесені зміни і текст ст. 48 викладено у новій редакції, де «…щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Тому, ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліду 3-ої групи допомога на оздоровлення призначалась та виплачувалась також згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (яка є чинною на даний час) у розмірі 90 грн., яку позивач отримав у березні 2008 року.
Щорічна допомога на оздоровлення у 2007-2008 рр. ОСОБА_1 була призначена та виплачена до прийняття Конституційним судом України рішень про визнання неконституційним окремих положень законів України про державний бюджет України на 2007-2008 роки. Крім того, для перегляду розмірів виплачених у 2007-2008 роках допомог не має підстав, так як рішення Конституційного Суду України набрали чинність відповідно тільки з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року і їх дія не має зворотної сили.
У 2009 році статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Крім того, управління праці і соціального захисту населення Київської районної у м. Харкові ради не є розпорядником коштів державного бюджету з питання виплати допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не має відповідних бюджетних зобов’язань та бюджетних асигнувань з цього приводу, не має рахунків, з яких здійснюється виплата коштів на ці цілі.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Судом встановлено, що позивач знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова, є iнвалiдом 3 групи, особи, яка постраждала внаслiдок Чорнобильської катастрофи та яка вiднесена до 1-ї категорії постраждалих внаслiдок Чорнобильської катастрофи, що пiдтверджується вiдповiдно копiями посвiдчень Серiя НОМЕР_2 від 01.10.1996 року, вкладки №640647с від 11.11.2008 року та Довідкою до акту огляду МСЕК Серії НОМЕР_1 від 06.11.2008 р. та має пiльги встановленi законодавством України для iнвалiдiв, осiб вiднесених до першої категорії постраждалих внаслiдок Чорнобильської катастрофи.
Позивач звернувся до Управлiння Пенсiйного фонду України в Київському районi м. Харкова зі скаргою про перерахунок розмiру пенсiї згiдно дiючого законодавства України, проте перерахунок проведено не було. Суд вважає не проведення перерахунку пенсiї позивачу неправомiрним з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, i пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року про визнання такими, що не відповідають Конституції України положень статей Закону України про державний бюджет України на 2007 р., яким призупинялись або вносились зміни у деякі статті Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", вказаний закон на даний час діє в редакції 2006 року.
Згідно до пп.15 п.28 II розділу Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік” ст.54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи» викладена у наступній редакції: у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по 1 групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, «У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу ІІ пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пп.15 п.28 ІІ розд. Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік», яким внесені зміни до ст.54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, з 01.01.2006 р., за виключенням періоду з 01.01.2008 р. по 22.08.2008 р., стаття 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в редакції, яку вона мала до внесення в неї змін в неї Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Стосовно вимоги позивача щодо здійснення перерахунку додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю суд зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пп.12 п.28 ІІ розд. Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік”, яким внесені зміни до ст.50 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, призначається пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам 1 групи - 100% мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІ групи - 75% мінімальної пенсії за віком; ІІІ групи, дітям інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50% мінімальної пенсії за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, визначається Кабінетом Міністрів України.
У статті 54 зазначеного Закону передбачено, що обчислення i призначення вказаного виду пенсії провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (після внесення змін Законом України від 17.11.2005 № 3108-1У - відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). Відповідний перерахунок пенсій позивача, її максимальний розмір визначається ст. 67 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи», яка теж є відсильною нормою з посиланням на ст.ст.28,42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до вимог ч.3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів i нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
За змістом абзацу третього статті 1 цього Закону державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Відповідно до вимог Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум вартісна величина достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних i культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендії та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України i щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, для визначення якого застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений Законом України «Про державний бюджет України на відповідний рік», є певним стандартом, в порівнянні з яким визначаються розміри інших видів соціальних виплат та допомоги.
Так, Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» визначає, що розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Мінімальний розмір пенсії за віком, для визначення якого застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, є відправною величиною, від якої проводиться розрахунок пенсій, визначений в статті 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, визначається в розмірах, що діяли у грудні 2008 року
Таким чином, управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова повинно було здійснити перерахунок щомісячної додаткової пенсії передбаченої ст. 50 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи» у період з 01.01.2006 р., за виключенням періоду з 01.01.2008 р. по 22.05.2008 р., виходячи з 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Отже, зібрані у справі докази та їх наявна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача в частині здійснення перерахунку щомісячної додаткової пенсії передбаченої ст. 50 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи» у період з 01.01.2006 р.
З приводу вимог позивача в частині проведення перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2006-2009 роки суд зазначає наступне.
Як вбачається з довідки по особовому рахунку ОСОБА_1 щорічна допомога на оздоровлення у 2006-2009р.р. виплачувалась позивачу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме позивачем одержана допомога на оздоровлення: за 2006-2009 роки, як особі, постраждалій внаслідок ЧАЕС 1-ї категорії у сумі 90 грн. на рік
Положеннями Закону України №769-ХІІ визначено основні засади реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, на охорону їх життя, і здоров’я, оскільки відповідно до ч.1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
У відповідності до ч.4 ст. 48 Закону України №769-ХІІ, для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до 1 та 2 категорій, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Як передбачено ч.7 ст. 48 Закону України №769-ХІІ, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2000-2005 р.р. не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України №769-ХІІ зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, - допомоги на оздоровлення.
Навпаки ч.1 ст.67 Закону України №769-ХІІ встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом міністрів України, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, а встановлений ще у 1996 році Постановою Кабінету міністрів України № 836 від 26.07.1997 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст.48 Закону України №769-ХІІ та законодавство щодо встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2000-2005 роки, а не Постанова Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” від 26.07.1996 року за №836.
Суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог в частині визнання неправомірними дій відповідачів по нарахуванню допомоги на оздоровлення за 2006 рік, оскільки протягом 2006 року дія абзаців 2 та 3 ч. 4 ст. 48 ЗУ №769-ХІІ зупинялась в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 р. згідно з п. 37 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005р., який Конституційним Судом України не визнаний неконституційним до теперішнього часу, а тому дії відповідача щодо нарахування позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, - правомірні.
Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» зупинена дія абз. 2-7 ч. 4 ст. 48 Закону України №769-ХІІ. Виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік проводилась на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність, як такі, що визнані неконституційними.
Отже, лише починаючи з 09.07.2007р. ст. 48 Закону України №769-ХІІ діяла в редакції станом до 01.01.2007р.
Згідно п. п. 11, п. 28 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст. 48 Закону України №769-ХІІ викладена в новій редакції. Відповідно до якої одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію цього положення Закону діяла Постанова Кабінету Міністрів № 562 від 12 липня 2005 р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи - інвалідам 3 групи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення становить 90 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п. п. 11, п. 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» стосовно виплати щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ЧАЕС.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, дія рішення Конституційного Суду України є перспективною і не поширюється на відносини, що виникли, змінилися або припинилися до ухвалення судом вищевказаного рішення.
Виплати щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 провадились у лютому 2007 р. та березні 2008 р., тобто до прийняття Конституційним Судом України рішень № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, відповідно, з 01 січня по 09 липня 2007 року, та з 01 січня по 22 травня 2008 року відповідач мав застосовувати законодавство, що було чинним на час проведення цих виплат.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач, здійснивши виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивачу у лютому 2007 р. в розмірі 90 грн. як особі, постраждалої внаслідок ЧАЕС 1-ї категорії та в березні 2008 р. у розмірі 90 грн. діяв правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений діючим у зазначені періоди законодавством України, оскільки враховуючи разовий характер виплати щорічної допомоги на оздоровлення, та момент їх здійснення у лютому 2007р., березні 2008р., позивач реалізував своє право на їх отримання, як наслідок, у відповідача припинився обов'язок щодо їх виплати, як і правовідносини між сторонами припинились фактом виплати разової допомоги на оздоровлення.
Таким чином, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині зобов’язання проведення перерахунку та виплати соціальної допомоги на оздоровлення за 2007 - 2008 р.р.
Щодо вимог позивача в частині зобов’язання відповідачів провести перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення за 2009 рік, суд зазначає наступне:
Законом України «Про державний бюджет на 2009 рік» № 835-ІV від 26.12.2008 р. дія Закону України №769-ХІІ не зупинялась. Як зазначено ч.2 ст. 54 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік», розміри державних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Законом, який встановлює разову грошову допомогу на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС є Закон України № №769-ХІІ.
Таким чином, у 2009 році відповідач мав виконувати приписи діючої норми ст. 48 Закону України №769-ХІІ і виплату позивачу у лютому 2009 р. допомоги на оздоровлення у розмірі 120 грн., визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 562 неможна вважати правомірною, з урахуванням того, що на час виплати, згідно ст. 55 Закону України «Про державний бюджет на 2009рік» №835-VІ від 26.12.2008р., розмір мінімальної заробітної плати складав 605 грн.
Зважаючи на викладене, позивач за відліком вже сплачених відповідачем 90 грн., повинен у 2009 р. отримати допомогу на оздоровлення 2330 грн. = (605 х 4)-90 грн.
Позивач звернувся до суду 22 грудня 2009 р.
Суд не бере до уваги посилання відповідачів на пропущення позивачем річного строку позовної давності при пред’явленні вимог по сплаті допомоги на оздоровлення за період 2006-2008р.р., оскільки згідно ст. 48 Закону України №769-ХІІ виплата щорічної допомоги на оздоровлення є компенсацією за шкоду або відшкодуванням шкоди, заподіяної здоров’ю особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС та сім’ям за втрату годувальника.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю не поширюється.
За змістом ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж річний строк передбачений ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, виходячи з системного аналізу ст. 48 Закону України №769-ХІІ, п.3 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України та ч. ч. 2, 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що на вимоги позивача відшкодувати шкоду, заподіяну його здоров’ю строки позовної давності не поширюються та річний строк звернення до адміністративного суду не застосовується.
Крім того, відповідно до Протоколу № 1 до «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» … кожна особа має право мирно володіти майном хто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України та ст. 55 Закону України «Про власність» передбачає, що ніхто не може бути позбавлений права власності та право власності є непорушним.
Суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог частині зобов’язання відповідачів проводити перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення у майбутньому та зобов’язання в подальшому виплачувати основну та додаткову пенсію відповідно до вимог ст.ст.48, 49, ч.4 ст.54 Закону України №769-ХІІ, у зв’язку з їх безпідставністю, оскільки на теперішній час право позивача не порушене і доказів того, що воно порушуватиметься у подальшому, позивач суду не надав.
Відповідно до п. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Отже, по-перше, якщо суд дійшов висновку судові витрати документально підтверджені, вони в даному випадку повинні були присуджені не з Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова, а з Державного бюджету України.
Відповідно приписам ст. 90 КАС України витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, а граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Постановою КМУ № 590 від 27.04.06 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави» встановлено, що якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, то компенсація не повинна перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Відповідно КАС України обмеження розміру компенсації може бути встановлене законом. Проте, відповідно п. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України положення ч. 3 т. 90 КАС України набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом, але до цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється КМУ.
Постанова КМУ № 590 від 27.04.06 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави» прийнята відповідно ст. ст. 90-95 та п. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України.
Однак, позивачем, крім копії рахунку на суму 500 грн., акт приймання-передачі послуг від 25.11.2009р., ксерокопії квитанції про сплату позивачем на рахунок ТОВ «Надія» 500 грн., інших доказів оплати цієї допомоги (оригіналу квитанції), відомостей про кількість часу, протягом якого йому надавалися такі правові послуги, у зв’язку з чим неможливо визначити розмір компенсації витрат на правову допомогу, оскільки компенсація не повинна перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення на його користь судових витрат на правову допомогу не підтверджені належними доказами, а тому не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, ст. 46 Конституції України, ст.ст.48, 49, 50, 54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 65 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік», 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 за № 10-рп/2008, ст. ст. 2, 3, 6 – 9, 11, 17, 18, 69 – 71, 94, 159, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова щодо нарахування та виплати державної та додаткової пенсії ОСОБА_1 в розмірі меншим ніж встановлено ч. 4 ст. 54, ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - незаконними.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова провести перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1) пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 року, за виключенням періоду з 01.01.2008 р. по 22.05.2008 р., виходячи з встановленої законом мінімального розміру пенсії за віком, визначеного ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановивши основну щомісячну пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, розраховуючи з встановленої мінімальної пенсії за віком, та додаткову пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Визнати незаконною відмову Управління праці та соціального захисту населення у Київському районі м.Харкова у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік у законодавчо встановлених розмірах.
Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення у Київському районі м.Харкова здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2009 рік у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат відповідно до ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з врахуванням фактично виплаченої допомоги.
В іншій частині вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови в письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя