ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2010 р. № 32/684
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.,
суддів :Мачульського Г.М.,
Шаргала В.І.
за участю представників сторін:
позивачів1. Галушки О.В. дов. №7155/15/14-09 від 16.12.2009 р.
2. Сорочука Р.М. дов. №535 від 31.05.2010 р.
3. не з’явився
відповідачаКоротенка О.В. дов. №1 від 27.05.2010 р.
прокурораРубана Д.В. –прокурора відділу Генпрокуратури України
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЕЛАНО"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2010 року
у справі№32/684 господарського суду м. Києва
за позовомЗаступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі:
- Міністерства транспорту та зв'язку України
- 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (в/чТ0710)
- Фонду державного майна України
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЕЛАНО"
простягнення заборгованості
В С Т А Н О В И В:
Заступник військового прокурора Дарницького гарнізону звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т 0710), Фонду державного майна України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “ЕЛАНО” та просив стягнути з Відповідача на користь Державної спеціальної служби транспорту 385 384,92 грн. заборгованості з орендної плати, 7 431,44 Доповідач: Шаргало В.І.
грн. пені, 10 537,46 грн. інфляційних втрат, 5 563,27 грн. –3% річних; а на користь Фонду державного майна України - 159 362,03 грн. заборгованості з орендної плати та 2 583,94 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.01.2010 року (суддя Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2010 року (судді: Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф.), позов задоволений частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “ЕЛАНО” на користь 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т 0710) 385 384,92 грн. заборгованості, 5 945,17 грн. пені, 10 537,46 грн. інфляційних втрат, 5 563,27 грн. - 3% річних від суми заборгованості; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “ЕЛАНО” на користь Фонду державного майна України 159 362,03 грн. заборгованості, 2 583,94 грн. пені. Відповідним чином розподілені судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.
В частині задоволення позову судові рішення мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором оренди стосовно своєчасного внесення орендної плати за користування державним майном, в результаті чого утворилась заборгованість у вищезазначеному розмірі, яка підлягає стягненню на користь названих позивачів. Порушення учасником господарського зобов'язання тягне за собою відповідальність у вигляді сплати, зокрема, пені, кредитор також має право на стягнення річних та інфляційних. В частині відмови у позові судові рішення мотивовані тим, що за правилами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено договором або законом. З урахуванням наведеної норми судом проведено саме за вказаний строк розрахунок суми пені, яка і була стягнута на користь позивачів.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “ЕЛАНО” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 129 Конституції України, ст.ст. 42, 43, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю. Скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що позивачі не подали, а суди попередніх інстанцій не витребували та не дослідили належних доказів на підтвердження поданого розрахунку заборгованості. В частині відмови у позові судові рішення не оскаржуються.
Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.12.2006 року між Фондом державного майна України (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Елано” (Орендар) укладено Договір оренди №551 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлової будівлі –цеху ремонту машин під інвентарним №4 на 1 поверсі (літ. А), загальною площею –3003,7 кв. м, розташовану в м. Києві по вул. Магнітогорська, 5.
Нежитлова будівля –цех ремонту машин під інвентарним №4, 1 поверху (літ. А), частина якої передається в оренду, належить державі Україна та знаходиться на балансі 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т 0710) Міністерства транспорту та зв'язку України на праві державної власності (п. 1.2 Договору).
За Актом приймання-передачі від 08.12.2006 р. Орендодавець в присутності Балансоутримувача передав, а Орендар - відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно площею 3003,7 кв. м, розташоване в м. Києві по вул. Магнітогорська, 5, що перебуває на балансі 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т 0710) Міністерства транспорту та зв’язку України.
Відповідно до п. 3.1 Договору розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди 50 642,00 грн.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що перерахування здійснюються Орендарем самостійно до 12 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції, таким чином: 50% орендної плати перераховується Орендарем до Державного бюджету України; 50% орендної плати перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача.
Пунктом 5.2 Договору Орендар зобов’язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Однак, Орендар - відповідач зобов’язання за Договором №551 від 08.12.2006 р. в частині перерахування вчасно та повному обсязі орендної плати належним чином не виконав, в результаті чого станом на час розгляду спору сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “ЕЛАНО” по орендній платі перед 195 центральною базою Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т 0710) складала 385 384,92 грн., а перед Фондом державного майна України - 159 362,03 грн. Доказів повної оплати заборгованості, про яку заявлено у позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано. При цьому судами попередніх інстанцій з урахуванням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України проведено перерахування суми штрафних санкцій (пені), з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
За визначенням статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За правилами статті 18 цього Закону вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі є одним із основних обов'язків орендаря.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні норми містить і ст. 193 Господарського кодексу України.
Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 названого Кодексу встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
З приписів ст. 230 Господарського кодексу України вбачається, що у разі порушення або невиконання господарського зобов'язання, учасник господарських відносин, що допустив таке порушення, зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Статтею 611 Цивільного кодексу України також встановлено, що правовим наслідком порушення зобов'язання є, зокрема сплата пені.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
З урахуванням норм наведеного законодавства та встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо відсутності виконання відповідачем зобов'язання зі своєчасного внесення орендної плати, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги у вищезазначеній частині.
Згідно зі ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги, які потребують додаткової оцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції, не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, тому у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЕЛАНО" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2010 року у справі №32/684 залишити без змін.
Головуючий суддя
Кравчук Г.А.
СуддяМачульський Г.М.
Суддя
Шаргало В.І.