КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 14/345 (2а-10879/08) Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.
Суддя-доповідач: Цвіркун Ю.І..
У Х В А Л А
Іменем України
"15" вересня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді –Цвіркуна Ю.І.;
суддів – Зайця В.С.,
Земляної Г.В.,
при секретарі судового засідання - Петриченко Ю.П.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного науково-технічного малого підприємства «БЕЛГІД»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2009 року у справі за позовом Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва до Приватного науково-технічного малого підприємства «БЕЛГІД»про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и л а:
Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва (далі - УПФ України в Дніпровському районі міста Києва) до Приватного науково-технічного малого підприємства «БЕЛГІД»про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків у сумі 23 012,68 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2009 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь УПФ України в Дніпровському районі міста Києва 23 012, 68 грн.
Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2009 року, Приватне науково-технічне мале підприємство «БЕЛЬГІД»звернулося до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Приватне науково-технічне мале підприємство «БЕЛГІД»зареєстровано в УПФ України в Дніпровському районі міста Києва як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
УПФ України в Дніпровському районі міста Києва 28.03.2008 р. була проведена перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01.01.2004 р. по 29.02.2008 р. За результатами перевірки було складено акт від 28.03.2008 р. №6/07, на підставі якого, УПФ України в Дніпровському районі міста Києва Приватному науково-технічному малому підприємству «БЕЛГІД»була надіслана вимога від 06.06.2008 р. №Ю-444 про сплату простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків у сумі 23 012,68 грн.
Приватне науково-технічне мале підприємство «БЕЛГІД», не погоджуючись з результатами перевірки, у своїх запереченнях зазначає про відсутність у нього заборгованості зі сплати страхових внесків за перевіряємий період, оскільки відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»до складу сплачуваного суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою єдиного податку входить збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Згідно з пунктом 6 названого Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, незважаючи на положення Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Суд першої інстанції своє рішення мотивує наступним.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»розроблений відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»регулюються відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються, зокрема: - принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; - коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; - перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; - порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; - стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов’язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
У статті 18 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»зазначено, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом, не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», яким разом із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування для суб’єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Аналізуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності.
Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»регулює питання оподаткування суб’єктів малого підприємництва.
Згідно з вимогами пункту 16 «Прикінцевих положень»Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення пункту 6 зазначеного Указу про звільнення суб’єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, суперечать Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», регулюють інші (оподаткування) на відміну від останнього (загальнообов’язкового державного пенсійного страхування) питання, й, отже, не можуть бути застосовані до питань загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Зважаючи на всі викладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, про правомірність зробленого позивачем висновку про наявність у відповідача простроченої заборгованості із сплати страхових внесків у сумі 23 012,68 грн., оскільки положення пункту 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»про звільнення від збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, суперечать Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і не можуть бути застосовані.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і в строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Протягом десяти робочих днів з дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суму недоїмки і суму фінансових санкцій. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки та суми фінансових санкцій, страхувальник узгоджує її з органом Пенсійного фонду, а в разі неузгодження має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Згідно пункту 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Оскільки відповідач не оскаржував надіслану позивачем вимогу у судовому порядку, борг по вимозі є узгодженим.
Суму заборгованості по сплаті страхових внесків до Управління Пенсійного фонду в Дніпровському районі міста Києва відповідач самостійно не погасив, у зв’язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість із сплати страхових внесків у сумі 23 012,68 грн.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01.03.2000 р., Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 названого Положення передбачено, що основними завданнями Пенсійного фонду України є: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.
Згідно пункту 15 цього Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворювані в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом із застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу із відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після утримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду має право звернутись до суду з позовом про стягнення недоїмки.
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено обов'язок представництва інтересів громадян та держави в судах.
Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру»підставою для представництва органами прокуратури України в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»страхові внески до солідарної системи нараховуються: для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Згідно з частиною шостою статті 20 наведеного Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить.
Згідно з пунктом 11.11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1, платники, зазначені в підпунктах 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 цієї Інструкції, щомісяця складають у двох примірниках розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, в якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків. Розрахунки подаються зазначеними платниками до органу Пенсійного фонду для реєстрації за базовий звітний період, що дорівнює календарному місяцю, - не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Як передбачено пунктом 8.1 зазначеної Інструкції, суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені пунктами 5.1, 5.2, 5.3 цієї Інструкції, у тому числі обчислені органами Пенсійного фонду, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»у разі виявлення своєчасно не сплачених страхових внесків страхувальники зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з урахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і в строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Протягом 10 робочих днів з дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язаний сплатити суму недоїмки та суму фінансових санкцій. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем отримано вимогу Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва, а, отже, сума простроченої заборгованості із сплати страхових внесків є узгодженою.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Апелянт посилається на те, що в 2004-2005 рр. питання сплати страхових внесків було неврегульоване і не було юридичних підстав до їх сплати, оскільки Закон України №1058 і Указ Президента №727 були не узгоджені.
Позиція апелянта не може бути прийнята, бо не ґрунтується на нормах та принципах права і повністю спростована судом першої інстанції.
За таких обстави, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Стаття 200 КАС України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.
Керуючись статтями 195, 196, 200, 205 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Приватного науково-технічного підприємства «БЕЛГІД» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п’ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий: Ю.І. Цвіркун
Судді: В.С. Заяць
Г.В. Земляна