Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

17 вересня 2010  року           селище Верховина      справа  № 2 – 237

          Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі :

головуючого – судді Токарука В.І.

з участю секретаря судового засідання Пікули М.Й.

  позивача ОСОБА_1,

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у  судовому засіданні в залі суду в селищі Верховина справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на спадщину за заповітом,

В С Т А Н О В И В :

що позивачка звернулася до суду із позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на спадщину за заповітом до відповідачів.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мама – ОСОБА_8, яка заповіла її все належне їй майно. Після смерті матері вона вступила у володіння спадковим майном, а саме власними силами і коштами поховала маму, сама особисто і з допомогою сина ОСОБА_9 здійснювала ведення господарства, проводила оплату необхідних платежів, також постійно здійснювала догляд за непрацездатними братом і сестрою та перестарілою тіткою ОСОБА_10, яка проживала у спадковому будинку до дня її смерті, а також поховала її за власні кошти. В передбачений законом 6-місячний строк після смерті матері вона не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважала, що маючи на руках всі правовстановлюючі документи вона вступила в управління спадковим майном, але коли звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено в цьому та рекомендовано звернутися до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Рішенням суду їй надано додатковий строк для прийняття спадщини і на його підставі нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину. Рішення про визначення додаткового строку було оскаржено в апеляційному порядку і скасовано із тих підстав, що при видачі свідоцтва про право на спадщину не враховано право відповідачів у цій справу на обов'язкову частку і в подальшому її заяву про визначення додаткового строку для прийняття спадщини по її заяві залишено без розгляду, оскільки вона вважає, що вступила у володіння спадковим майном і є його власником.

З посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України (1963 р.) просить встановити факт прийняття нею спадщини за заповітом після смерті матері – ОСОБА_8 з моменту відкриття спадщини_ ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право на спадщину за заповітом.

В судовому засідання позивач та її представник заявлені позовні вимоги підтримали, просять позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідачів заявлені позовні вимоги не визнали, суду пояснили, що позивачка з 1983 року проживала окремо від матері. Разом із мамою на час смерті проживали її діти, відповідачі по справі – ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є інвалідами із дитинства та непрацездатними, а також її сестра ОСОБА_10, яка померла у 2006 році, які і вступили у фактичне володіння спадковим майном. Сестра померлого спадкодавця була дієздатною і вела все господарство та здійснювала догляд за інвалідами, дітьми померлої.

В передбачений законом строк позивача не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, будь – яких доказів вступу нею у володіння не навела і їх не і не може бути, оскільки вона проживала окремо і вже на час смерті матері у 2001 році вона не могла ходити і з червня 2002 року її встановлено групу інвалідності, про що вона сама зазначала в заяві про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та підтвердила цю обставину в судовому засіданні при вирішенні її заяви.  

З врахуванням наведеного просять в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши і оцінивши надані сторонами докази приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8 головою двору за особовим рахунком № НОМЕР_1 погосподарської книги в с. Великий Ходак Ільцівської сільської ради була ОСОБА_8. В склад її сім'ї входила ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, її рідна сестра; ОСОБА_6, 1959 р. н., та ОСОБА_7, 1966 р. н., її діти. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть  серії НОМЕР_2 від 23.03.2001 р. (а.с. 5) і  після її смерті, з ІНФОРМАЦІЯ_1, головою двору стала ОСОБА_12 і в ньому залишились проживати ОСОБА_6 та ОСОБА_7(лист Ільцівської сільської ради від 06.07.2010 р. за № 2- 15/136).

За час життя ОСОБА_8 23 лютого 2001 року вчинила заповіт в користь позивачки – ОСОБА_1, який посвідчений секретарем Ільцівської сільської ради.

Спадкові правовідносини на момент смерті спадкодавця регулювалися Цивільним Кодексом України 1963 року та були регламентовані Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 р. № 18/5.

У відповідності до ст. 548 цього кодексу “для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини”.

Згідно статті 549  Цивільного кодексу України 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

1. якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

2. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

    У зазначений законом шестимісячний строк позивачка із заявою про  прийняття спадщини в нотаріальну контору не звернулася, тобто по підставах п. 2 ч. 1 ст. 549 ЦК України спадщину не прийняла.

Вирішуючи питання прийняття спадщини згідно п. 1 ч. І ст. 549 ЦК України 1963 р. суд виходить із того, що згідно п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 р. № 18/5 доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути довідки виконкому місцевої ради про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця ; довідки державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після прийняття спадщини сплачувалися податки або страхові платежі; запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, що спадкоємець прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння майном.

В судовому засіданні встановлено, що позивач по справі - ОСОБА_1, з 1983 року проживає у власному будинку разом із своєю сім'єю, що стверджується сторонами по справі і з того часу прописана в ньому. В спадковий будинок на протязі шести місяців не прописалася, будь — яких документів, які зазначені в п.,113 Інструкції, які свідчили би про прийняття спадщини в судовому засіданні не надала, тобто факт прийняття спадщини не доведений, отже спадщина фактично нею не прийнята.

В судовому засіданні встановлено, що фактично спадщину прийняли діти померлої, що не заперечують сторони і що підтверджується листом сільської ради.

При зазначених обставинах в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України та на підставі ст. 549 ЦК України 1963 р., суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на спадщину за заповітом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.  У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Івано-Франківської області через Верховинський районний суд.

Головуючий:                                      В. І. Токару к