Справа № 2-а-464/10    

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И    

29 червня 2010 року Дрогобицький міськрайонний  суд Львівської області в складі:        

головуючого - судді    Крамара О.В.

при секретарі -             Малик О.Я.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державтоінспекції ГУМВСУ у Тернопільській області про оскарження постанови про адміністративне правопорушення , -

в с т а н о в и в :

19.05.2010 року ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до УДАІ ГУМВС України у Тернопільській області про  скасування постанови ВО № 122284  від 10.05.2010 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Позов мотивує тим, що керуючи автомобілем МАЗДА. державний номер НОМЕР_1, рухався по автодорозі Тернопіль - Стрий у с.В.Ходачків Козівського району Тернопільської області, приблизно о 14 годині 55 хв. був зупинений працівником ОР ДПГ ОДДЗ Теслюком Б.В.. Після зупинення попросив пояснити причину зупинення. Зі слів працівника ДАІ він порушив правила дорожнього руху, а саме вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху - рухався в населеному пункті зі швидкістю 83 км/год.

Постанову ВО № 122284 від 10.05.2010 року про накладення на нього стягнення, вважає неправомірною та незаконною з наступних підстав:

Він рухався позаду іншого автомобіля і, таким чином, підтвердити, що швидкість заміряна приладом Візир належить його транспортному засобу неможливо, про що він зазначив у поясненнях до Протоколу;

Інспектор не надав йому документів на підтвердження своєчасного проходження перевірки та державної метрологічної атестації вимірювального приладу Візир (серійний номер 0711191), а також не був обізнаний із характеристиками можливих похибок у вимірах, про що він зазначив у поясненнях до Протоколу. Таким чином заміри було проведено із недотриманням вимог ст. 1. 2, 4, 9, 15, 17-20, 29-31 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11.02.1998р. №113/98-ВР. що виключає їх подальше використання в якості доказів у справі про адміністративне порушення;

Відповідачем у Протоколі і Постанові зазначено, що він порушив пункт 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306. В даному пункті ПДР зазначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год., а ч.1 ст. 122 КУпАП встановлює відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху більш як на 20 кілометрів на годину.

Відповідно   до   ст.14-1   КУпАП   у   разі   фіксації   правопорушення   працюючими     в                                                                                                                                                                                                                                                                                            автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.                            

Згідно ст.. 8 Закону України « Про захист інформації в інформаційно -телекомунікаційних системах» Інформація, яка  є   власністю держави,   або    інформація з обмеженим доступом ( до якої відноситься і інформація, отримана за допомогою «Візира»), вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинна оброблятися в системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Підтвердження відповідності здійснюється за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавсгвом. Тобто перед застосуванням на території України «Візир» повинен був пройти державну експертизу в Держслужбі спецзв'язку та захисту інформації. Як вбачається «Візир» не являється автоматичним засобом фото або відеофіксаці, оскільки він знаходився у руках інспектора ДАІ.

При складенні Протоколу серії ВО № 122284 про адміністративне правопорушення Інспектором Теслюком Б.В., також було допущено наступні порушення.

Зокрема, ним не було ознайомлено його з правами та обов'язкам відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

Оскільки при розгляді справи інспектором ДПС порушено його право на використання юридичної допомоги, тобто він не мав змоги повноцінно захищати свої права. Як наслідок, є необхідність відстоювати свої права в судовому порядку.

      В судовому  засіданні  позивач  позовні вимоги підтримав  у повному обсязі, просив їх задовольнити.  

      Представник УДАІ ГУМВС України у Тернопільській області повторно не з’явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим, про що свідчить поштове повідомлення.

На підставі ч.4 ст.128 КАС України, у разі неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.          

Заслухавши пояснення  позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного:  

10.05.2010 року відносно ОСОБА_1 винесено Постанову ВО №122284 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст..122 ч.1 КУпроАП, з тих підстав, що він 10.05.2010 року  о 14 год. 55 хв. керуючи транспортним засобом «Мазда» державний номер НОМЕР_1, в с.Хованків Козівського району, при обмеженні максимальної швидкості руху 60 км/год., рухався зі швидкістю 83  кмгод,  чим порушив  діючі правила дорожнього руху.    

Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.      

  Оскаржувана постанова, винесена працівником ДАІ на підставі фотознімків, виконаних за допомогою приладу «Візир». Однак вказані фотознімки не можуть прийматися судом, як доказ, вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, оскільки вони не підтверджують однозначної причетності  ОСОБА_1  до вчинення зазначеного в постанові правопорушення .  

Відповідно до ст. 14-1 КУпАП у разі фіксації правопорушення працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники)  транспортних засобів.    

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", інформація, яка являється власністю держави, або інформація з обмеженим доступом (до якої відноситься і інформація, отримана за допомогою "Візира") повинна оброблятися в автоматизованій системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації (КСЗІ) з підтвердженою відповідністю. Тобто, перед застосуванням на території України "Візир" повинен був пройти державну експертизу в Держслужбі спецзв'язку і захисту інформації України.  

Як вбачається із матеріалів справи прилад "Візир" не являється автоматичним засобом фото  або відеофіксації, оскільки він знаходиться у співробітника ДАІ, управляється ним безпосередньо або через комп'ютер (визначаються ті параметри, які фіксуються приладом, такі як швидкість, об'єкт зйомки, його режими і т. д).  

Крім того, суду не надано експертного висновку або сертифікату відповідності приладу "Візир", тому будь-яка інформація з цього приладу враховуватися при розгляді справи не може.

У відповідності до ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показів свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

  Відповідно до принципу презумпції невинуватості передбаченого статтею 62 Конституції України: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

У відповідності до адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд дійшов переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова по справі про адміністративне правопорушення ВО № 122284  від 10.05.2010 року про притягнення його до адміністративної відповідальності і накладення на нього адміністративного стягнення - скасуванню, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, та суду не було надано доказів, які б підтвердили факт вчинення ОСОБА_1  правопорушення,  передбаченого ст..122 ч.1 КУпроАП.  

 На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд -  

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволити.  

Постанову  ВО №122284  від 10.05.2010 року  про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. – скасувати.  

Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її оголошення, а апеляційну скаргу - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Львівської області.

Суддя                                                                               О.В. Крамар