Справа № 22-5560/2006 рік                              Головуючий у 1 інстанції Попревич В.М.

Категорія    29                                                    Доповідач Маширо О.П.

РІШЕННЯ

іменем України

5 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої Краснощокової Н. С. суддів Маширо О.П., Сукманової Н.В. при секретарі Маслаковій М.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення    районного  суду м.Донецька від 20 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1 про вселення у будинок, усунення перешкод у проживанні і користуванні будинком, визнання права на проживання в будинку,

установив:

До апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду звернувся ОСОБА_1

В апеляційній скарзі він просить скасувати рішення суду та відмовити позивачці у задоволенні її вимог, оскільки суд безпідставно не притяг до участі у справі у якості третьої особи його матір ОСОБА_1, яка була власницею спірного будинку і яка подарувала його у грудні 2004 року ОСОБА_1

Суд не врахував той факт, що за договором дарування за ОСОБА_1 зберігається право довічного проживання у цьому жилому будинку, яке вона не може реалізувати через ті перешкоди, які їй у цьому вчиняє ОСОБА_2.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 23 грудня 2004 року.

18 листопада 1995 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, після чого у тому ж році позивачка як член сім"ї власника вселилась в установленому законом порядку у спірний будинок, де проживає до цього часу.

У травні 2005 року ОСОБА_1 подав до суду позов про розірвання шлюбу, а ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом про розподіл спільного майна, після чого ОСОБА_1 став чинити позивачці перешкоди до проживання у спірному будинку.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні її вимог, з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка вселилась у спірний будинок як член сім'ї власника.

тобто в установленому законом порядку, проживає там весь час, тому набула право користування жилою площею і проживає у будинку на законних підставах.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони з 21 листопада 1995 року по 27 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Спірний будинок АДРЕСА_1 у м.Донецьку від дня побудови у ІНФОРМАЦІЯ_1 до 23 грудня 2004 року належав ОСОБА_3, матері відповідача ОСОБА_4. (а.с. 59).

ОСОБА_1  на праві власності за договором дарування від 4 листопада 1978 року належить сусідній будинок НОМЕР_1 де він весь час зареєстрований. Ці два будинки - №НОМЕР_2 і  НОМЕР_3 розташовані на одному подвір"ї.

Дійсно, після реєстрації шлюбу сторони з 1995 році стали проживати у спірному будинку НОМЕР_2, як пояснив відповідач, за усним дозволом власниці на той час - його матері. Матір відповідача ОСОБА_1 разом із його донькою тимчасово оселилась у будинку №НОМЕР_3. Ці доводи відповідача не були спростовані позивачкою ані у суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.

Позивачка не надала до суду ніяких доказів щодо того, що вона була членом сім"ї власниці спірного будинку ОСОБА_1, тому висновок суду про те, що позивачка після реєстрації шлюбу вселилась у спірний будинок як член сім"ї власника, не відповідає дійсності.

Той факт, що власниця будинку ОСОБА_1 заперечувала проти вселення позивачки у її будинок в установленому законом порядку, не бажала визнавати за нею право користування своєю жилою площею, підтверджується наступним.

Як вбачається з домової книги, а також з паспорту позивачки, 14 травня 2001 року вона була зареєстрована у спірному будинку. Цей факт вона наводить як доказ законності вселення та проживання її тут, як доказ набуття нею права користування цією жилою площею.

Однак позивачка не надала до суду доказів щодо підставності та законності такої реєстрації, оскільки заява власниці ОСОБА_1 у паспортному відділі на дозвіл такої реєстрації відсутня.

5 жовтня 2004 року, тобто ще за часів, коли власницею будинку залишалась ОСОБА_1, позивачка ОСОБА_2 знялась з реєстрації у спірному будинку (а.с.98) та зареєструвалась у квартирі АДРЕСА_2  у м.Донецьку, яка належить їй на праві власності з 17 січня 1997 року (а.с.101, 100).

Як пояснила позивачка в апеляційному суді, вона змушена була знятись з реєстрації, оскільки проти такої реєстрації категорично заперечувала ОСОБА_1 як власниця будинку. ОСОБА_1  дізналась про її реєстрацію вже після того, як це відбулось, почала з цього приводу скаржитись у різні інстанції, тому вона змушена була виписалась, щоб заспокоїти ОСОБА_1

Цей факт свідчить про те, що власниця спірного будинку ОСОБА_1 не давала своєї згоди не тільки на постійне проживання ОСОБА_2 у її будинку, а й на реєстрацію її там, тому висновок суду про те, що позивачка вселилась у будинок на законних підставах, як член сім"ї власника та набула права проживання на спірній жилій площі, ще й за таких підстав не відповідає дійсності.

Сторони не заперечували, що позивачка майже весь час проживала у спірному будинку, однак сам по собі цей факт не може бути свідченням набуття нею права користування спірною жилою площею.

17 травня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу (а.с.52). В цій заяві він вказував, що шлюбні відносини вони з ОСОБА_2  фактично припинили з травня 2004 року, а спільне господарство не ведуть з жовтня 2003 року. З жовтня 2003 року по грудень 2004 року він працював та проживав у м.Києві, де мешкав один.

Будь-яких доказів, які б спростували наведене, позивачка до суду не

надала. Більш того, ОСОБА_2 підтвердила той факт, що їхня сім"я розпалась,

оскільки ОСОБА_1 зустрів іншу жінку.                                                  "~

За таких обставин ствердження представника позивачки про те, що відповідач став чинити ОСОБА_2 перешкоди до проживання у спірному будинку, який на той час вже був його власністю, лише з осені 2005 року, а до цього сторони проживали разом та мали добрі стосунки, тому позивачка саме на цей час набула права користування жилою площею у спірному будинку, не підтверджується ніякими доказами.

Таким чином, на думку апеляційного суду позивачка не надала до суду ніяких безперечних доказів на підтвердження своїх вимог, не довела своє право на проживання у спірному жилому будинку, тому її позовна заява задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні її вимог.

Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. *,.

Рішення Київського районного суду м.Донецька від 20 березня £006 року скасувати.

ОСОБА_2    відмовити у задоволенні її позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.