Справа № 2-2797/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

    16 вересня 2010 року                                                                                              м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Тихопой О.О., при секретарі Хінєвіч О.М., за участю представника позивача Стусь-Іотковської І.Є., представника відповідачів ОСОБА_2, представника служби у справах дітей Сімферопольської міськради, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення на предмет іпотеки та виселення,

В с т а н о в и в:

ПАТ АБ "Укргазбанк" звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 заборгованість по кредитному договору від 18 липня 2007 року у розмірі 123586,12 доларів США, з яких 7611,12 доларів – заборгованість за простроченим кредитом, 3711,14 доларів – заборгованість за простроченими процентами, 112263,86 доларів – заборгованість за кредитом, а також 10661,63 грн. пені. Також банк просить стягнути з ОСОБА_3 на їх користь 10000 грн. штрафу, що передбачено п. 3.3.4. Договору іпотеки від 18 липня 2007 року. Крім цього банк просить в рахунок погашення зазначеної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, яким являється житловий будинок АДРЕСА_1 і земельна ділянка, на якій він розташований, а уразі недостатності грошів – на інше майно відповідачів, та висели з усіх зареєстрованих в цьому будинку людей.

Позовні вимоги представник позивача у судовому засіданні підтримала у повному обсязі, на їх задоволенні наполягає, посилаючись на невиконання договірних зобов’язань.

Відповідач, та представник відповідачів позовні вимоги визнали частково, суду пояснили, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу з ОСОБА_3 сплив, у зв’язку із чим в цієї частині позов задоволенню не підлягає. Позовні вимоги до ОСОБА_4 також вважають необґрунтованими, оскільки за договором поруки, якій було з нею укладено, Банк мав повідомити її про наявність заборгованості у кредитора, тільки після того звертатись до неї із вимогами в судовому порядку. Крім цього, відповідач ОСОБА_5 зазначає про погашення ним процентної заборгованості, у зв’язку із чим відсутні підстави вважати наявність понесення банком збитків, через невиконання кредитного договору, наявність чого є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Будинок являється єдиним житлом його, та його сім’я з двома неповнолітніми дітьми та батьками похилого віку.

Представник Служби у справах дітей Сімферопольської міськради із позовом в частині стягнення звернення на предмет іпотеки, де проживають неповнолітні діти і їх виселення з будинку не погодилась, посилаючись на порушення при цьому прав дітей щодо позбавлення їх єдиного житла.

Вислухавши учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи та з’ясувавши обставини, судом встановлено наступне.

18 липня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником  якого є  ПАТ АБ «Укргазбанк»  ОСОБА_5 було укладено кредитний договір  № 2203-36-16/USD. Згідно  до  вказаного договору  позивач надав відповідачу  ОСОБА_5  кредит  в  сумі 137000 доларів США на строк до 17.07.2019 р.  Згідно до п. 3.3.1.  кредитного  договору  відповідач ОСОБА_5 зобов’язався  використати та повернути кредит не пізніше 17.07.2019 р. згідно до  графіку, узгодженому  сторонами  у кредитному договорі та сплатити проценти за користування кредитом у  розмірі 12,5%  річних.  

     Згідно до п. 2.1.  кредитного договору зобов’язання відповідача ОСОБА_5 за  кредитним  договором   забезпечені іпотекою житлового будинку  та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.  Вказане нерухоме майно  передано в іпотеку  за іпотечним  договором від 18.07.2007 р.,  посвідченим  приватним   нотаріусом   Сімферопольського  міського  нотаріального  округу Єлісеевою-Бора Л.І. по реєстру № 4037. Відповідно  до   вказаного іпотечного  договору  іпотекодателем  є  відповідач  ОСОБА_3. Окрім того, виконання зобов’язання за кредитним  договором було забезпечено  порукою   відповідача ОСОБА_4, згідно до договору  поруки від 18.07.2007 р.

    Відповідачем ОСОБА_5 зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконувалась, було порушено графік погашення кредиту, узгоджений сторонами у п. 3.3.1 Договору, в наслідок чого станом на 13.10.2009 р. у відповідача  виникла заборгованість  з  простроченого  тіла  кредиту у сумі 7611,12 доларів США і по прострочених процентах у розмірі 3711,14 доларів США. Поточна  заборгованість за тілом кредиту загалом становить 112263,86 доларів США.

    Згідно до 526 ЦК України  зобов’язання повинно  виконуватися належним чином, згідно до  умов договору  та вимог діючого законодавства. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо  договором встановлено обов’язок позичальника повернути кредит частинами, то в разі прострочення   повернення  чергової   частини кредитор має право вимагати дострокового повернення  частини  позики, що залишилася, та  сплати процентів, належних йому за договором.

    Проте, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_5, та представник Банку надали суду платіжні квитанції про погашення ОСОБА_5 заборгованості по нарахованим процентам в сумі 3711,14 доларів США, що свідчить про  часткове погашення відповідачем суми  заборгованості та поверненні його в обумовлений сторонами графік погашень кредиту.

За таких обставин, розмір непогашеного грошового зобов’язання, яке виникло у ОСОБА_5 перед Банком, становить  заборгованість з простроченого кредиту у сумі 7611,12 доларів США і самого тілу кредиту в сумі 112263,86 доларів США.

Відповідно  до вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом.  

Відповідно до п. 35 Закону України «Про Національний банк України» та ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» слідує, що гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов’язаннями відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.  

Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.  

Крім того, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», до 1 січня 2011 року погашення (сплата) основного боргу і процентів за кредитами, позиками готівкою взагалі можуть здійснюватися лише в національній валюті України.

Згідно  до  довідки СФ АБ "Укргазбанку" від 16.09.2010 року, станом на 16.09.2010 р.  курс  національної  валюти гривні відносно долара США  складав 791,92 гривні за 100 доларів США.

Таким чином, загальна сума заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором перед банком, яка і підлягає стягненню з нього на користь банку, становить 119874,98 доларів США, тобто 949313,94 грн.  При цьому в розрахунку, якій було надано позивачем, зазначений інший курс валют, але суд застосовує саме тій курс, якій наявний на час винесення рішення.

      Відповідно до п. 5.3.  кредитного договору за порушення відповідачем ОСОБА_5 умов кредитного  договору  в  частині  порушення  строків повернення кредиту  та/  або сплати  процентів  за користування кредитом  встановлено  відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,1 %від простроченої заборгованості  за кожен день   прострочення  платежу.

    Згідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов договору. Статтею 611 ЦК України встановлено, що наслідком невиконання або неналежного виконання зобов’язання є виникнення у винної особи обов’язку  щодо сплати пені.  Враховуючи вищевикладене  вимоги  позивача стосовно  стягнення з відповідача ОСОБА_5 пені  у розмірі 10661,63 грн.  є  обґрунтованими  та  такими, що підлягають  задоволенню.

    Але, з урахуванням положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, та враховуючи наявність на утриманні у відповідача двох неповнолітніх дітей та батьків похилого віку, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої до стягнення пені, і визначити її у сумі 5000 грн.  

    При цьому суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення грошової заборгованості з відповідача ОСОБА_4, як поручителя, солідарно з відповідачем ОСОБА_5, виходячи з наступного.

Згідно до договору поруки від 18.07.2007 р. відповідач ОСОБА_4 виступила поручителем за  зобов’язаннями відповідача ОСОБА_5 з належного виконання останнім умов кредитного договору № 2203-36-16 від 18.07.2007 г.      Пунктом 2.1. договору поруки передбачено, що у випадку невиконання позичальником   зобов’язань за кредитним договором, кредитор звертається до поручителя з письмовою вимогою. Пунктом 2.2.  договору  поруки встановлено, що поручитель зобов’язаний перерахувати суму заборгованості на  користь  кредитора  не  пізніше  двох  днів  з дати  письмової вимоги.

Проте, як зазначила представник позивача, доказів такому повідомленню поручителя про виникнення заборгованості перед ними у кредитора, не мається. Таким чином, обов’язок відповідача ОСОБА_4 з погашення заборгованості не виник, а настає лише з дати отримання письмової  вимоги  кредитора.

    Статтею 612 ЦК України  зазначено, що  боржник   вважається   таким, що  порушив (прострочив) виконання зобов’язання, якщо  він  вчасно не приступив до  виконання зобов’язання  або   не  виконав його  у  строк, визначений договором або законом. У зв’язку з тим, що строк виконання зобов’язання відповідачем  за   договором поруки визначено датою отримання письмової вимоги, яку позивачем не було надіслано,   відповідач ОСОБА_4 не є  такою, що порушила зобов’язання за договором поруки, у зв’язку з чим вимоги  щодо примусового стягнення з неї суми заборгованості за  кредитним договором та пені за договором  поруки солідарно з відповідачем ОСОБА_5, - задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 штрафу за порушення умов договору  іпотеки суд  вважає такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з  наступним:

 Згідно  до  позовної  заяви  порушення відповідачем умов договору іпотеки підлягає  в тому, що нею   не проведено страхування вказаного об’єкту згідно до умов договору. Відповідно до договору, та пояснення  сторін, відповідач ОСОБА_3 повинна  була здійснити страхування предмету іпотеки не пізніше 08.07 2008 р.   та  надати позивачу  підтвердження виконання свого обов’язку до 18.08. 2008 р.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки  застосовується строк позовної  давності в один рік. Згідно до ст. 261 ЦК України,  перебіг строку  позовної  давності  починається  з дня  коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Таким чином, позивач звернувся до суду з  вимогою про стягнення з відповідача ОСОБА_3 штрафу з порушення строку позовної  давності.

    Застосування   строку  позовної давності проводиться якщо на цьому наполягає сторона по справі.   Представник відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про застосування строку позовної  давності  до вимоги щодо стягнення  з неї штрафу. За таких обставин, згідно до ст. 267 ЦК України, сплив строку позовної давності  є підставою для відмови  в  задоволенні  позовної  вимоги.

    Крім цього, суд вважає, що вимоги позивача стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки також не  підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України „Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається, у тому числі –на підставі рішення суду.  Відповідно до ст. 20 Закону України „Про заставу” заставодержатель набуває звернення на предмет застави в разі якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має  право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених  у зв'язку  із  пред'явленням  вимоги,  якщо  інше  не встановлено договором (ст. 589 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” звернення стягнення на  предмет  забезпечувального  обтяження здійснюється  на  підставі  рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який  ініціює звернення  стягнення   на   предмет забезпечувального  обтяження,  зобов'язаний  до  початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному  реєстрі  відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.  

Позивачем  по справі   не надано  доказів  проведення  процедури   реєстрації  звернення  стягнення  на предмет  обтяження

 Більш  отого, позивач звертаючись  до суду  з  вимогою про  стягнення  з відповідача ОСОБА_5 грошових  зобов’язань  за кредитним договором, додатково до цього заявляє вимоги, які випливають з Законів України „Про іпотеку” та  „Про заставу” щодо звернення стягнення на майно. Таким чином, одночасне задоволення вимог позивача, як стосовно стягнення суми заборгованості, так  і звернення стягнення на предмет  іпотеки,  є подвійним стягненням з боржника на користь кредитора.

    Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.  Згідно до  ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Як йдеться з матеріалів справи і чого не заперечує представник позивача, відповідачем сплачена заборгованість по процентам у повному обсязі, що надає підстави вважати про неспричинення ним збитків позивачу своєчасним неповерненням кредиту, що в свою чергу виключає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, підчас розгляду справи судом було в забезпечення позову накладено арешт на чотири транспортних засоби, належних відповідачеві, реалізація яких також попередить спричинення збитків Банку, з урахуванням первісного графіку погашення кредиту, на якій розраховував Банк.

Враховуючи вищевикладене, суд також вважає таким, що не підлягає задоволенню вимоги позивача щодо виселення з житлового будинку усіх осіб, що є зареєстровані в ньому. Згідно до ст. 109 ЖК України,  підставою для виселення є звернення стягнення  на  передане в іпотеку жиле приміщення.  Згідно  до  вказаної  статті встановлено порядок  проведення виселення, згідно до якого після прийняття кредитором рішення  про  звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому,  зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання  цієї  вимоги.  Якщо  громадяни   не   звільняють   жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове   виселен ня здійснюється на підставі рішення суду.    

Таким  чином,  законом  встановлено  строк   на  добровільне   виселення з предмету  іпотеки,  та  право  особи, яка звертає  стягнення звернутися до суду з  вимогою по виселення  тільки у тому  випадку, якщо особи, що мешкають в житловому  будинку не  виконали  вимогу   про виселення  добровільно.

Позивачем  не   надано доказів направлення  відповідачам  вимоги щодо виселення у добровільному  порядку у зв’язку з чим  звернення  позивача  до суду  з  вимогою про  виселення  в  примусовому  порядку  є  передчасним. Окрім  того,   суд  виходить  з  пояснень  наданих третьою  особою  по  справі  -  Органу  опіки  та  піклування, згідно до  якого  третя  особа  просить відмовити у задоволенні  вимог  про  виселення  тому що в житловому будинку, що є предметом іпотеки,  проживають  неповнолітні діти, які  не забезпечені  іншім  житлом, проте наявні інші шляхи виконання грошового зобов’язання.

Згідно із ст. 88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача підлягає стягненню 1700 грн. судового збору і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі наведеного, керуючись зазначеними положеннями матеріального права ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд –

В и р і ш и в:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" 954313,94 грн. заборгованості за грошовим зобов’язанням по договору кредиту № 2203-36-16/USD від 18 липня 2007 року, а також 1820 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                            Суддя: