Справа № 2- 9/2010
№ 2-55/2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 вересня 2010 року м. Маріуполь
Приморський районний суд у складі:
головуючого: судді Лузана В.В.,
при секретарі: Драгні М.Г.,
за участю представника позивача ОСОБА_1: ОСОБА_2,
відповідача: ОСОБА_3,
представника відповідача: ОСОБА_4,
позивача за зустріним позовом: ОСОБА_3,
представника позивача за зустріним позовом: ОСОБА_4,
представника відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом:
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Маріупольської міської ради про виділ долі житлового будинку з спільної долевої власності, припинення права спільної долевої власності, визнання права власності на самочинно зведені будівлі, знос самочинно зведеного гаража та розподіл земельної ділянки;
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинно зведені будівлі,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2007р. (після того, як у липні 2007р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розподіл будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою, позов якого ухвалою суду від 12.03.2008р. було залишено без розгляду) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на долю в домоволодінні, який вподальшому у грудні того ж року, у січні, березні, червні, жовтні 2008р., а також у червні 2009р. та серпні 2010р. доповнив, уточнив та в кінцевих вимогах просив визнати право власності на самочинно зведений тамбур літ. б2-1, виділити йому Ѕ частку будинкуАДРЕСА_1 у приватну власність, припинивши право спільної долевої власності на цей будинок з відповідачем, виділити в користування Ѕ частку земельної ділянки, яка прилягає до його частки будинку, а також зобов*язати відповідача знести самовільно збудований на земельній ділянці гараж літ. Е-1.
У судовому засіданні позовні вимоги підтримав та стверджував, що являється співвласником зазначеного будинку на підставі свідоцтва про право власності від 22.10.2004р., виданого взамін свідоцтва про право на спадщину від 30.12.1986р. та договору дарування, посвідченого нотаріально 23.11.2004р. будинок збудований на два господаря та обидві половини ізольовані одна від одної. У його користуванні знаходиться частина, яка складається з кімнат 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, розташованих у полупідвалі, 3-6, 3-7 – перший поверх, V, VI, VII – мансарда, крім того, до цієї частини будинку ним самовільно збудований тамбур літ. б2-1, на який просив визнати право власності та припинити право спільної долевої власності на цей будинок, а також виділити йому в користування Ѕ частку земельної ділянки. В останні судові засідання не з*явився у зв*язку з знаходженням за межами України, його представник ОСОБА_2 викладені вище вимоги підтвердила, посилаючись на відповідні норми Цивільного законодавства, а також заявила вимоги про знос гаража літ. Е-1, який відповідач самовільно збудував на земельній ділянці цього будинку, стверджуючи, що під час розгляду справи судом, восени 2008р. відповідач без згоди з позивачем, збудував гараж на ділянці, не маючи на це необхідних дозволяющих документів, чим створив перешкоду в розподілі земельної ділянки. Просила суд зобов*язати відповідача знести цей гараж за свій рахунок, а розподіл земельної ділянки провести таким чином, щоб до частини будинку позивача була виділена ділянка, яка розташована з боку цієї частини будинку, а відповідачу – з протилежного боку, на якій розташований гараж – сарай літ. Г-1, на який позивач претензій не заявляє, а також самовільно зведений сарай літ. Д-1, а частину ділянки, яка необхідна для в*їзду та обслуговування будинку, залишити в спільному користуванні, як це зазначено у висновку експертизи від 24.04.2009р., питання № 4. Судові витрати представник позивача просила розподілити відповідно до закону.
ОСОБА_3 позов в частині визнання права власності за братом на самовільно зведений тамбур визнав, не заперечував також проти визнання за ним права власності на частину будинку, яку займає позивач та припинення права спільної долевої власності на спірний будинок; позов в частині зносу гаража літ. Е-1 просив вирішити відповідно до закону, а проти розподілу земельної ділянки по варіанту позивача заперечував, стверджуючи, що такий розподіл буде порушувати його права як користувача спільної ділянки, т.я. на ній знаходяться споруди, які необхідні для нормального обслуговування його частини будинку.
У грудні 2008р. звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання за ним права власності на самочинно зведені будівлі, а саме тамбур літ. б1-1 площею 2,8м2 та гараж літ. Е-1 с підвалом, які він самовільно збудував на земельній ділянці. Стверджував, що ці будівлі не порушують прав його брата та за ним може бути визнано право власності на них.
Представник відповідача – адвокат ОСОБА_4 підтримала його доводи та просила задовольнити в частині визнання права власності на самовільно створене нерухоме майно – тамбур та гараж та стверджувала, що при відсутності правовстановлюючих документів на землю у співвласників будинку, встановити межі користування земельною ділянкою можливості не має. Крім того, на ділянці знаходяться самовільно зведені споруди, наявність яких також перешкоджає розподілу ділянки, тому просила в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в особі свого представника проти визнання права власності за відповідачем на тамбур не заперечував, а проти гаража – заперечував, стверджуючи, що відповідно положень ст. 358 ЦК України на його будівництво необхідна згода співвласника ділянки, тобто ОСОБА_1, яку останній не надавав. При цьому розмістив гараж в центрі земельної ділянки та без оформлення необхідних для будівництва документів, за що притягався до відповідальності контролюючим органом. За таких обставин вважала необхідним знос гаража.
Представник Маріупольської міської ради Карацюба В.Л. проти задоволення позову в частині визнання за браттями ОСОБА_1 права власності на самочинно збудовані тамбури в кожній частині будинку не заперечував, а позов ОСОБА_3 в частині визнання права власності на самовільно зведений гараж не визнав, стверджуючи, що його будівництво здійснювалось з порушенням встановленого порядку та без узгодження з співвласником, а також оформлення дозволяючих документів, тому просив в цій частині позову відмовити.
Представник третьої особи - Маріупольського БТІ в письмовій заяві просив розглянути справу без його участі.
Представник третьої особи – Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області в м. Маріуполі, будучи повідомленим про дату розгляду справи відповідним листом, у судове засідання не з*явився, у зв*язку з чим справа розглянута у його відсутності.
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги сторін є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. Даний висновок робиться на підставі натупних норм закону.
Згідно положенням п. 5 ст. 376 ЦК України, за вимогою користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує прав інших осіб.
Судом встановлено, що позивачі, кожен в своїй частині будинку, самочинно збудували тамбури літ. б2-1 – ОСОБА_1 та літ. б1-1 – ОСОБА_3, які являються частиною будинку кожного з співвласників та останні не заперечують проти визнання права власності на ці прибудови. Існування цих будівель нічиїх прав не порушують, тому позов в цій частині слід задовольнити, оскільки за висновком експертизи ці будівлі відповідають ДБН 3.03.01-87 «Несущи та огорожуючи конструкції», що забезпечує їх безпечну та надійну експлуатацію.
Оскільки представник позивача ОСОБА_2 змінила позовні вимоги в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на самовільно зведений гараж літ. Г-1, переобладнений з сарая літ. Г-1 та сарай літ. Д та не підтримала позов відносно цих будівель, то питання про визнання права власності за позивачем на ці будівлі судом не розглядається, тобто вони залишаються самовільно зведеними спорудами.
Зустрічний позов ОСОБА_3 в частині визнання права власності на самовільно зведений гараж літ. Е-1 з підвалом на підставі ч.4 ст. 376 ЦК України не може бути задоволений, оскільки ця споруда збудована без отримання відповідних дозволів на будівництво, розробки технічної документації та, окрім того, власник земельної ділянки – Маріупольська міська рада, а також користувач ОСОБА_1 заперечують проти визнання права власності на це майно за ОСОБА_3, який здійснював самочинне будівництво, т.я. це порушує права інших осіб. Відповідно до цієї норми закону майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво за її рахунок, тому зустрічний позов в цій частині суд залишає без задоволення.
Згідно до положень ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
Судом встановлено, що рішенням колегії Приморської районної адміністрації від 24.12.1997р. № 170/12 житловий будинок літ. Б по АДРЕСА_1 з земельною ділянкою площею 413м2 був виділений як новостворене домоволодіння та належав ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, спадкоємцям померлого 10.11.1984р. власника будинку ОСОБА_7, відповідно чоловіка ОСОБА_6 та батька її дітей – позивача та відповідача по справі. Їх право власності на нерухоме майно було зареєстровано в Маріупольськом БТІ 22.10.2004р. у відповідних долях, тобто по 1/3. За договором дарування частини житлового будинку від 23.11.2004р. ОСОБА_6 подарувала свою 1/3 частку будинку з належними побудовами подвір*я синам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках, тобто по 1/6 кожному, що також зареєстровано БТІ 02.06.2005р., внаслідок чого, в останніх виникло право на Ѕ частину будинку в кожного.
Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Крім того, за висновком судово-технічної експертизи від 24.04.2009р. № 170 виділ в натурі Ѕ частини будинку позивача, враховуючи наявність окремого входу в цю частину та те, що вона ізольована від другої частини, можливий, що надає підстави суду задовольнити позов ОСОБА_1 в частині виділу його половини будинку у його приватну власність та припинення права спільної часткової власності.
Вирішуючи позов в частині розподілу земельної ділянки АДРЕСА_1 між співласниками, суд керується положеннями ст.ст. 81, 88-91, 120 ЗК України, а також роз*ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004р. (з наступними змінами) «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (надалі – постанова №7).
Згідно до роз*яснень, які містяться в підпункті ґ пункту 18 постанови № 7 при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002р., згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001р. право власності на земельну ділянку або її частину може переходити відповідно до ст. 120 ЗК на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди, укладеного відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003р., згідно зі ст. 377 ЦК, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК Законом України від 27.04.2007р. № 997-V і згідно зі ст. 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговуваня. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З січня 2010р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до ст. 377 ЦК України і ст. 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009р. № 1702-VI.
Таким чином, відповідно до зазначених норм закону у позивача та відповідача, як власників частин будинку, виникло право користування земельною ділянкою, яка знаходиться в їх спільному користуванні без оформлення відповідних правовстановлюючих документів, що надає право кожному з них вимагати розподіл цієї ділянки, т.я. додатковий договір відносно землі не може бути укладений ані поміж ними або з попереднім власником частини будинку – їх матір*ю ОСОБА_6, через наявність спору по виділу конкретних часток ділянки кожному з них. Дана обставина спростовує ствердження представника відповідача адвоката ОСОБА_4 про відсутність підстав для розгляду спору в частині розподілу землі через те, що у власників будинку не має права користування землею, що виключає можливість порушення їх земельних прав.
Згідно роз*яснень, які містяться в п.19 постанови № 7, у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з*ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір*я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.
При розгляді судом спору в даній частині встановлено, що в користуванні позивача та відповідача знаходиться земельна ділянка АДРЕСА_1, яка відповідно інформації Маріупольського БТІ за рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 05.05.1955р. первинно була зареєстрована за ОСОБА_10 (дідом сторін), та її площа складала 739м2. За рішенням колегії Приморської райадміністрації від 24.12.1997р. № 170/12 житловий будинок літ. Б був виділений, як новостворене домоволодіння, з номером 2 «а» та площею 413м2, а інша частина будинку літ. А та земельної ділянки площею 329м2 була виділена іншій особі, яка до даного спору відношення не має. За висновком судово-технічної експертизи від 24.04.2009р. № 170 розподіл земельної ділянки поміж співвласниками можливий з урахуванням їх долів у будинку. При цьому, експертом встановлено в результаті заміру ділянки, що її фактична площа 414,2м2, що не співпадає з розміром, зазначеном в технічному паспорті БТІ від 04.12.2008р. – 413м2 та відповідним рішенням колегії райадміністрації. Крім того, на земельній ділянці, що підлягає розподілу, наявні самочинно зведені будівлі: гараж-сарай літ. Г-1, належність якого на момент розгляду справи не визначена, т.я. ніхто з співвласників будинку своїх прав на нього не заявляє; сарай літ. Д, на який також ніхто не претендує та гараж літ. Е-1 з підвалом, на який суд не може визнати право власності за ОСОБА_3 та визнає таким, що підлягає зносу, як самочинно зведена будівля. Крім того, на ділянці знаходиться споруда у вигляді зливних ям, призначених для обслуговування будинку, по яким конкретні позовні вимоги не заявлялись, однак спір між сторонами відносно цих споруд (зливних ям) існує. За таких обставин, відповідно до положень п.2.3 Наказу № 55 від 18.06.2007р. Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 07.07.2007р. № 774/14041, розподіл земельної ділянки провести неможливо, однак після усунення перешкод для розподілу землі у сторін може виникнути право вирішення спору відносно землі на загальних підставах в порядку, передбаченому законом, у тому числі порядку цивільно-процесуального провадження.
З урахуванням встановлених обставин в задоволенні позову в частині встановлення меж земельної ділянкою поміж власниками суд відмовляє.
Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат, суд приймає до уваги, що сторонами понесені витрати по сплаті судового збору у відповідних розмірах кожним за своїм позовом, а їх вимоги задоволені частково, тому відшкодування витрат в цій частині не проводиться, а недоплачену при зверненні з позовом суму витрат на ІТЗ слід достягнути з кожного позивача. Інші документи про понесені судові витрати, у тому числі на експертизу та юридичну допомогу, сторонами не пред*явлені, тому судом не стягуються.
Керуючись ст.ст. 15, 60, 88, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 331, 364, 376 ЦК України, ст.ст. 120, 131 ЗК України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ 1/2 долі з житлового будинку АДРЕСА_1 з спільної долевої власності, припинення права спільної долевої власності, визнання права власності на самочинно зведену будівлю: тамбур б2-1, та знос самочинно зведеного гаража – задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на самочинно зведений тамбур б2-1, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 в Приморскьому районі м. Маріуполя, зобов*язавши Маріупольське БТІ зареєструвати право власності.
Виділити у власність ОСОБА_1 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Маріуполі, в яку входять кімнати 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5 (полупідвал), 3-6, 3-7 (перший поверх), V, VI, VII (мансарда), що складає Ѕ долю в будинку, визнавши за ним право приватної власності на цю частину, припинивши право спільної долевої власності з ОСОБА_3 на це домоволодіння, зобов*язавши Маріупольське БТІ зареєструвати право власності.
Зобов*язати ОСОБА_3 своїми коштами та за свій рахунок знести самочинно зведений на ділянці АДРЕСА_1 гараж літ. Е-1.
В задоволенні позову в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Маріуполі – відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на самочинно зведений тамбур б1-1, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1, зобов*язавши Маріупольське БТІ зареєструвати право власності, а в задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 недосплачені витрати на ІТЗ в сумі 90 грн. на користь держави (отримувач місцевий бюджет – Приморський район, ОКПО 34686694, ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, р/р 31210259700055).
Стягнути з ОСОБА_1 недосплачені витрати на ІТЗ в сумі 90 грн. на користь держави (отримувач місцевий бюджет – Приморський район, ОКПО 34686694, ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, р/р 31210259700055).
На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м.Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: