ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
22 липня 2010 року справа № 5020-9/108
За позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)
про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення 65000,00 грн.,
суддя Рибіна С. А.
За участю:
позивача - ОСОБА_1, паспорт серія НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ УМВС України в місті Севастополі від 20.05.2003;
відповідача - ОСОБА_3, довіреність №2813 від 08.07.2010.
Суть спору: Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 (далі –ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі –ОСОБА_2) про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення 65000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушені умови договору купівлі –продажу майна, доводи та обґрунтування викладені у позові (а.с.2-4).
Ухвалою суду від 21.06.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-9/108.
Представник відповідача проти позову заперечує, вважає, що договір купівлі –продажу не укладався, докази знаходження майна відповідача у позивача відсутні, доводи та обґрунтування викладені у відзиві на позов (а.с.40-43).
За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України "Про судоустрій України", пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.
15.07.2010 позивачем також було заявлено клопотання про забезпечення доказів шляхом здійснення огляду та дослідження речових доказів по справі (а.с.51).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
У позовній заяві ФОП ОСОБА_1 зазначив, що з 18.04.2008 по 25.06.2009 він був співвласником бару «Монте-Кристо», який розташований за адресою: м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 164.
Позивач заявив, що придбав за власні кошти наступне майно вартістю 25868,00 грн.:
- барну стойку з кріпленням для бокалів, полку винну, полку чайну, полку для снеків, висувний стіл;
- столи у кількості 10 штук, сміттєві урни в кількості 4 штук, стільці барні високі Marco Hoker Chrome в кількості 4 штук, стільці барні Neron Chrome –40 штук;
- морозильну камеру HSA 40550, CH 0810124910;
- Poyтер WLAN (2 штуки) СH F1111333 и F 1111339, WI-FI точка доступу;
- освітлення на літній площадці.
Позивач вважає, що 30.06.2009 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в усній формі був укладений договір купівлі –продажу обладнання на загальну суму 25868,00 грн., згідно якого ОСОБА_2 повинна була здійснити оплату за придбане обладнання до 14.07.2009. Відповідач оплату не здійснив, однак продовжував користуватись даним майном.
У зв’язку з тим, що відповідач порушив договірні зобов’язання не оплативши товар, 20.07.2009 між позивачем та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі –продажу №011 (а.с.28-30).
Кінцевий строк поставки встановлений до 20.09.2009 (пункт 4.1 договору №011).
22.09.2009 між ФОП ОСОБА_1 та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 була підписана угода про розірвання договору купівлі –продажу №011 у зв’язку з тим, що сплинув кінцевий строк поставки.
У відповідності до пункту 5.2 Договору №011 та пункту 2 Додаткової угоди №01 про розірвання договору купівлі продажу №001 від 01.08.2009 позивач у добровільному порядку повинен оплатити штраф за непостачання товару в установлений строк в розмірі 30000,00 грн.
З викладених вище підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У відповідності із статтями 397 та 400 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Дослідивши надані позивачем докази суд встановив, що у ПП “Промтек” позивачем придбаний товар:
- урни в кількості 4 штуки,
- стільці барні два види в кількості 44 штуки,
- основа столу у кількості 10 штук,
- стільниця двох видів кількістю 10 штук,
- роутер WLAN –в кількості 2 штук,
що підтверджується видатковими накладними № 32 та № 35 від 01.09.2008 (а.с.19-22).
Крім того, позивачем надані докази придбання ним Морозильної камери Beko HSA 40550.
Таким чином, позивачем надані докази наявності у нього права власності на майно без індивідуальних ознак:
- урни в кількості 4 штуки,
- стільці барні два види в кількості 44 штуки,
- основа столу у кількості 10 штук,
- стільниця двох видів кількістю 10 штук;
та майно яке має індивідуальні ознаки:
- два роутер WLAN,
- морозильна камера Beko HSA 40550.
Докази надбання позивачем наступного майна:
- барна стойка з кріпленням для бокалів, полка винна, полка чайна, полка для снеків, висувний стіл,
- рекламна світлова вивіска, рекламний тендер,
- освітлення літньої площадки,
- WI-FI точка доступу,
у позивача відсутні, суду не надані.
Не може бути прийнятий судом довід позивача, що WI-FI точка доступу придбана ним за накладною № 35 від 01.09.2008, оскільки цей прилад не міститься в даній накладній та податковій накладній до неї, надана позивачем квитанція до прибуткового касового ордеру № 147 також не містить даного приладу або будь-яких його характеристик, які б надали можливість його ідентифікувати, та згідно дати видачі (березень 2009 року) не може бути віднесена до накладній від вересня 2008 року.
Таким чином, суд встановив, що позивач є власником частини майна, яка заявлена ним у позові як його власність, а саме:
без індивідуальних ознак:
- урни в кількості 4 штуки,
- стільці барні два види в кількості 44 штуки,
- основа столу у кількості 10 штук,
- стільниця двох видів кількістю 10 штук;
та майно яке має індивідуальні ознаки:
- два роутер WLAN,
- морозильна камера Beko HSA 40550.
Згідно частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Позивач заявляє, що між ним та відповідачем був укладена усний договір купівлі-продажу майна.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частини перша та третя статті 203 Цивільного кодексу України).
Як вказує позивач 30.06.2009 між ним ОСОБА_2 в усній формі був укладений договір купівлі –продажу спірного обладнання на суму 25868,00 грн. із строком оплати товару –до 14.07.2009.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Згідно статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Оскільки у позивача відсутні будь-які докази укладання у письмовій формі договору купівлі –продажу обладнання на суму 25868,00 грн. з відповідачем, відповідач проти укладання договору купівлі –продажу в усній формі заперечує, у суду не має підстав вважати укладеним договір між позивачем та відповідачем з приводу купівлі –продажу майна.
Таким чином, твердження позивача про те, що відповідач придбав у нього товар та повинен був здійснити розрахунок за нього до 14.07.2009 не підтверджуються доказами.
З норм статей 387, 400, 1212-1213 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка володіє майном без достатніх правових підстав, зобов’язана повернути майно на вимогу власника майна.
Встановивши, що позивач є власником частини витребуваного майна, суд дійшов висновку, що відсутні докази набуття цього майна саме відповідачем по справі на підставі наступного.
Згідно пояснень позивача з 18.04.2008 по 25.06.2009 він був співвласником бару “Монте-Кристо”. Це твердження спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що в зазначений період приміщення бару було здано МПНВП “Сердолік” в оренду ПП “Промтек” без права передачі об’єкта або його частини в суборенду, передачі прав за договором іншим особам та ін.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач не мав відношення до бару “Монте-Кристо” в період придбання ним майна, що є предметом спору.
Як було зазначено вище, між позивачем та відповідачем не був укладений договір купівлі-продажу майна. Докази передачі майна відповідачеві у позивача відсутні.
Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не має належних доказів володіння відповідачем належним йому майном.
Не може бути прийнята судом в якості доказу володіння відповідачем майном позивача постанова про відмову у порушення кримінальної справи за заявою позивача відносно відповідача (а.с.25-26) з тих підстав, що, по-перше, постанова слідчих органів не є належним доказом в розумінні статті 33 Господарського процесуального кодексу України, по-друге, постанова не містить перелік майна позивача, яке, на думку слідчого, знаходиться у приміщенні бару “Монте-Карло”. По-третье, позивач не має та не надав суду доказів отримання ним від відповідача грошових коштів за нібито передане майно.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння відповідача.
Крім того, позивач вважає, що в результаті вини відповідача, а саме невиконання ОСОБА_2 зобов’язань за усним договором купівлі –продажу, він поніс збитки, а саме:
- 32000,00 грн. –втрачена вигода;
- 30000,00 грн. –штраф за договором №011;
- 3000,00 грн. –оплата юридичних послуг,
які він просить стягнути з відповідача.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 614 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно умов цивільного законодавства покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків здійснюється у випадку наявності доказів завдання позивачеві реальних збитків внаслідок винних протиправних дій відповідача (повний склад правопорушення).
Дослідивши матеріали справи суд встановив, що між позивачем та відповідачем відсутні які-небудь договірні зобов’язання та відсутні докази причинного зв’язку між діями відповідача та виникненням у позивача збитків. Таким чином, відсутній повний склад правопорушення та немає підстав для стягнення з відповідача збитків у заявленому позивачем розмірі.
На підставі викладеного суд визнає позовні вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню.
Позивачем заявлене клопотання про забезпечення доказів шляхом здійснення огляду та дослідження речових доказів по справі, яке залишено судом без задоволення з наступних підстав.
У відповідності із статтею 37 Господарського процесуального кодексу України речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно статей 38, 39 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази. Господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів.
За результатами розгляду клопотання суд зазначає наступне.
По-перше, заявлене для огляду обладнання є предметом спору, а не доказами в розумінні статті 37 Господарського процесуального кодексу України.
По-друге, заявлене до огляду майно не має індивідуально визначених ознак, тому не може буде ідентифіковане при огляді.
По-третє, знаходження певного майна в приміщенні, яке орендоване відповідачем, само по собі не є належним доказом володіння нею цим майном в розумінні статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
У зв’язку з цим суд залишив клопотання позивача без задоволення.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя підпис С.А. Рибіна
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України і підписано 27.07.2010.