Справа №2-76/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02 квітня   2007 року                                    Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді                  Дьомич Л.М.

при секретарі                           Конновій О.С., Дьоміній І.В., Вовкуненко І.В.

за участю адвоката                  ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про оскарження неправомірних дій, стягнення зарплати, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди, зобов'язання внести запис в трудову книжку, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, яким оскаржував неправомірні дії відповідача, просив встановити факт, що він в період з 17.05.2004 по 25.11.2004 роки працював у відповідача в якості водія маршрутного таксі; признати дії відповідача неправомірними в тім, що він вилучив і незаконно удержував його паспорт та водійське посвідчення, що йому не внесено запис за період роботи в трудову книжку, з ним не здійснено розрахунок при звільненні з роботи, крім того заробітна плата йому не виплачувалась, зобов'язати відповідача здійснити внески в пенсійний фонд; стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 3000 грн.

Протягом розгляду справи позивач неодноразово змінював і уточняв позов, внаслідок чого підтримав наступне, просить:

встановити    факт, що він працював у відповідача за період, що

визнається відповідачем, а саме з 23.07.2004 року по 27.10.2004 року;

визнати неправомірними дії відповідача, щодо не внесення запису в

трудову книжку за період роботи, зобов'язати внести запис;

стягнути у відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн.;

стягнути заборговану заробітну плату в сумі 623,90 грн.

стягнути середній заробіток за затримку розрахунку 3629,20 грн. Вимоги  щодо  зобов'язання  здійснити  платежі     до  пенсійного  фонду,  позивачем  не підтримувались, надана заява про відмову від позову в цій частині, так як протягом слухання справи з'ясувалось, що роботодавець здійснював такі внески.

ОСОБА_1 в позові та в суді пояснив, що 17.05.2004 року влаштувався на роботу до відповідача в якості водія маршрутного таксі, при цьому надані документи - заява, паспорт, трудова книжка, копія ідентифікаційного коду. 25.11.2004 року він здав зміну і частину виручених грошей, так як була поломка автомобіля, то ним не додано частину виручки, виникла суперечлива ситуація. ОСОБА_3 влаштувала скандал і забрала у позивача водійське посвідчення та паспорт. Наступного дня ним віддано гроші, а йому повернуто трудову книжку, в якій не здійснено запису про роботу, паспорт та водійське посвідчення не було повернуто. Він вимушений був звернутися до правоохоронних органів, після чого повернули лише паспорт, а 28.08.2005 року після звернення до депутата районної ради м. Кіровограда,   втручання останнього в спірні правовідносини,     05.09.2005 року

2

отримав водійське посвідчення.

Ухвалою суду від 19.12.2005 року до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3в якості співвідповідача, так як трудові відносини мали місце саме з цим приватним підприємцем.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю, зазначила, що ОСОБА_1 працював у неї водієм маршрутного таксі в період з 23.07.2004 року по 27.10.2004 року, нею сплачувались за нього необхідні податки та здійснювались внески. Заробітна плата в нього складалася з виручки, після оплати за паливно-мастильні матеріали та передачі в касу приватного підприємця необхідної суми коштів, що доводилась у відповідності до плану. Фактично згідно, обліку роботи позивача, шляхових листів, ОСОБА_1 відпрацював у липні 2004 року - 6 днів, в серпні 2004 року -9 днів, у вересні 2004 року -11 днів, в жовтні 2004 року -14 днів, після чого самовільно залишив роботу і на території підприємства не з'явився жодного разу. Факт трудових відносин вона не заперечує, щодо неправомірності її дій пов'язаних з не внесенням записів в трудову книжку, то вказала, що на її пропозицію надати трудову книжку ОСОБА_1 не прореагував, вважала, що цей документ знаходиться у іншого роботодавця, а позивач працює у неї за сумісництвом, до того ж вона як приватний підприємець здійснює запис, яка посвідчується в подальшому в центрі зайнятості. Моральну шкоду не визнала, спростувала факт утримання паспорта та водійського посвідчення позивача.

Відповідач ОСОБА_2 вимоги не визнав, вказавши, що ОСОБА_1 з ним у трудових відносинах не перебував, працював у його дружини приватного підприємця.

З'ясувавши обставини спору, вислухавши пояснення сторін, свідків, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог частково.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 23.07.2004 року по 27.10.2004 року, посилання позивача на період роботи з 17.05.2004 року по 25.11.2004 року, ним же особисто в засіданні суду спростовано. В трудових відносинах він перебував саме з ОСОБА_3, яка як приватний підприємець прийняла його водієм маршрутного таксі, що є її власністю, при укладанні трудової угоди ними обумовлено порядок роботи, оплата праці, це включало наступне. З отриманої виручки водій самостійно здійснює заправку транспорту, здає 85,00 грн. в касу, залишок коштів є його оплатою праці. На такі умови ОСОБА_1 погодився, зазначив, що його дохід складав не менше 15-20 грн. за відпрацьований день. Підприємцем здійснювались відповідні платежі до державних установ, а саме, податку, внесків в пенсійний фонд, тощо. Діючим законодавством не передбачено встановлення факту трудових відносин, так як такі відносини мають підтверджуватися документально. Вирішуючи вимоги позивача щодо неправомірності дій відповідача, пов'язаних з не внесенням запису в трудову книжку, а тому просив зобов'язати внести таку запис, суд в межах заявлених вимог, враховуючи визнання ОСОБА_3 позову в цій частині, в суді доведено, що вона ніяким чином не заперечує проти цього і виступала неодноразово ініціатором оформлення документу, з'ясувавши, що спір в цій частині не вичерпнуто, така вимога не виконана протягом провадження справи в суді, суд зобов'язує роботодавця здійснити запис в трудову книжку про роботу ОСОБА_1 у приватного підприємця в період 23.07.2004 року по 27.10.2004 року. Хоча необхідно відмітити, що підстави звільнення між сторонами не обговорювались, позивач згідно графіку на роботу після виникнення сварки не вийшов, заяв щодо звільнення ним не подано, на неодноразові вимоги уточнити позов в цій частині, сторона позивача, взагалі не наполягала на такій вимозі, разом з цим і не надала відповідних заяв. В цій частині спір регулюється ст.ст. 21, 24 КЗпП України

Позов в частині стягнення  заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку, задоволенню не підлягають за таких причин. ОСОБА_1 заборгованість, а в подальшому і суму затримки виплати розрахував виходячи з мінімальної заробітної плати, відповідно встановлених законодавством сум, вплоть до 01.01.2006 року / граничну дату пов'язав з влаштуванням на іншу роботу/. Разом з тим, як вище обумовлювалось, сторонами визначений був порядок оплати праці, ОСОБА_1 пояснив, що собі залишав від 15 до 20 грн. після кожного відпрацьованого дня. Розрахувавши його заробіток з найменшої

3

визначеної ним суми 15,00 грн., та час його роботи, порівнявши з встановленим розміром мінімальної заробітної плати, суд повністю погоджується з позицією відповідача, що отриманий ним заробіток перебільшує мінімальну зарплату. ЗУ «Про оплату праці» ст. 21 визначає право працівника на оплату праці, згідно до ст. 97 КЗпП України передбачено оплату праці, що регулює спірні правовідносини, зокрема між сторонами досягнута домовленість про порядок здійснення такої плати.

Позовні вимоги, щодо відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінив в 3000,00 грн. підлягають задоволенню частково. Підставою такої вимоги послужило неправомірне утримання відповідачем його документів: трудової книжки, водійського посвідчення, паспорту, не здійснював внесення платежів до державних установ. З його посилання, такі обставини призвели до втрати життєвих зв'язків, моральних страждань, що вимагало додаткових зусиль для організації життя, не міг працевлаштуватися. Зазначене частково знайшло підтвердження в засіданні суду. Зокрема, добутими доказами з'ясовано, що дійсно відповідачем, точніше відповідальним робітником, посвідчення водія було віддано після втручання депутата райради, а паспорт повернутий у зв'язку зі зверненням до правоохоронних органів. Пояснення ОСОБА_1 в цій частині також доводять письмові матеріали, звернення до міліції, депутат райради /а.с. 4-7/

З цього приводу свідчив дільничний інспектор Кіровського ВМ УМВС України в області ОСОБА_5,  який зазначив, що ОСОБА_1 дійсно звернувся до відділу міліції із заявою, поскаржившись, що ОСОБА_3 забрала у нього паспорт та водійське посвідчення, після його дзвінка паспорт було повернуто.

Свідок ОСОБА_6, депутат Кіровської райради засвідчив, що позивач до нього як до депутата звернувся за допомогою, зазначив, що у нього забрали документи, він в телефоном режимі повідомив ОСОБА_7. про звернення ОСОБА_1 до прокуратури, на що вона сказала що позивач може прийти та забрати документи. При отриманні документа, у працівника приватного підприємця, ОСОБА_6здійснив аудіо запис на диктофон, яка була прослухана під час розгляду справи. Свідки з боку відповідача, заперечували дані обставини.

Суд вважає, що відповідач таки неправомірно сприяла утриманню документів, зокрема паспорту та посвідчення водія, висновок здійснений на підставі свідчень сторін, свідків, письмових матеріалів, а також враховані викази сторін, що між виник спір щодо заподіяння позивачем шкоди майну відповідача. При цьому не знайшло підтвердження посилання на не видача підприємцем трудової книжки, навпаки, суд знаходить обґрунтованими пояснення ОСОБА_3, що ОСОБА_1 не надавав трудову книжку і вона вважала, що в нього є ще інше місце роботи, що не спростовано поясненнями позивача, на вимогу суду ні трудова книжка, жодна копія не надані. Не обґрунтовані і посилання заподіяння шкоди, внаслідок не внесення платежів до державних установ, так як спростовані в суді.

Таким чином, суд враховуючи підстави вимоги щодо відшкодування шкоди, тривалість страждань та розлад життєвих зв'язків, пов'язаних з відсутністю документів, необхідність докладати певні зусилля для їх повернення, керуючись вимогами ст. 237-1 КЗпП України, знаходить за можливе стягнути на користь ОСОБА_1 -100,00 грн.

Вимоги до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, так як він не є належним відповідачем по справі.

Строки звернення до суду ОСОБА_1 порушив, що стосується вимог не пов'язаних з спором щодо зарплати, враховуючи його пояснення, та доведеність, що ним застосовувались заходи щодо відновлення порушеного права до звернення до суду, суд знаходить за можливе поновити строки звернення за захистом порушених прав.

З ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати в сумі 17,00 грн. в доход держави та 15,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 213-215, ст. 294 ЦПК України, суд-

4

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1до  ОСОБА_3про оскарження неправомірних дій, стягнення зарплати, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди, зобов'язання внести запис в трудову книжку -задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3внести запис в трудову книжку ОСОБА_1про його роботу у неї як приватного підприємця за період з 23.07.2004 року по 27.10.2004 року.

Стягнути з ОСОБА_3на користь ОСОБА_1у відшкодування моральної шкоди 100 грн.; в доход держави 17,00 грн.; 15,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В решті позовних вимог - відмовити.

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів. Матеріали оскарження подаються до суду першої інстанції.

Суддя Кіровського

райсуду м. Кіровограда                                підпис                                              Дьомич Л.М.

З оригіналом «вірно»                                                    

Суддя Кіровського райсуду м. Кіровограда                        Дьомич Л.М.