УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2006 року. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого Козака І.О.
Суддів Ходоровського М.В. Демковича Ю.Й.
при секретарі Стець І.В.
з участю сторін та їх представників
ОСОБА_1 та ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 квітня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третьої особи ПМП "СОВР" про вселення у квартиру,-
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2005 року ОСОБА_4 пред"явила позов до ОСОБА_3 та третьої особи ПМП "СОВР" про вселення її разом з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу у 2003 році із відповідачем він став чинити перешкоди в користуванні жилим приміщенням, забрав ключ від вхідних дверей, чим унеможливлює доступ до квартири.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 квітня 2006 року позов задоволено.
Постановлено вселити ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду і
справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд
безпідставно не прийняв до уваги його покази про те, що позивачка у 2003 році
добровільно залишила спірне житло і з тих пір у ньому не проживає, у зв"язку з
чим втратила право на користування ним, він має намір створити нову сім"ю, а
тому спільне проживання в одній квартирі є неможливе, вона забезпечена житлом.
Крім того справу судом розглянуто у його відсутності, чим порушено його
процесуальні права.
Справа № 22а-667 Головуючий 1 інстанції-Мартиць О.І..
Категорія житлова Доповідач-Ходоровський М.В.
В судовому засіданні апелянт, пославшись на доводи скарги, просив про скасування рішення, позивачка просила скаргу відхилити.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши сторони, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачка разом із сином ОСОБА_5 мають право на проживання у спірному жилому приміщенні, однак в реалізації їхнього права їм перешкоджає відповідач.
З таким висновком суду слід погодитись, оскільки грунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам ст. 145 ЖК України.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 січня 1992 року по 8 жовтня 2003 року, від якого мають сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 і проживали разом у квартирі АДРЕСА_1.
Дана квартира кооперативна, членом житлово-будівельного кооперативу є ОСОБА_3 Останній пайовий внесок за квартиру ним внесено у 2002 році, під час перебування у шлюбі із ОСОБА_4
Позивачка із сином у вказаній квартирі зареєстровані 2 лютого 1994 року.
Дані обставини стверджуються як матеріалами справи так і показами сторін.
Таким чином, колегія вважає, що суд обгрунтовано прийшов до висновку про те, що позивачка разом із сином мають право на проживання у спірному жилому приміщенні.
Як вбачається із показів ОСОБА_4, які підтверджені в судовому засіданні поясненнями свідків, оглянутими в судовому засіданні документами Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, відповідач ОСОБА_3 після розірвання шлюбу із позивачкою перешкоджає їй та сину проживати у спірній квартирі.
Отже, колегія вважає, що суд правильно визнав порушеними права позивачки, а тому правильно постановив рішення про задоволення її вимог.
Доводи апелянта про те, що позивачка із-за не проживання у квартирі без поважних причин в порядку ст.405 ЦК України втратила право на житло є безпідставні, оскільки вони не грунтуються на вимогах згаданої норми права. Окрім цього, вимога про позбавлення її такого права ОСОБА_3 не заявлялась і судом не розглядалась.
Не заслуговують на увагу й твердження апелянта щодо наявності у позивачки іншого жилого приміщення, яке відповідає санітарним та технічним вимогам, оскільки вони спростовуються показами позивачки, яка пояснила, що будинок, в якому вона вимушено проживає є старим, у ньому відсутні комунальні зручності.
Колегія не погоджується також із твердженням апелянта про розгляд справи у його відсутності, так як із матеріалів справи вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи 13 квітня 2006 року.
Рішення суду є законне, обгрунтоване, підстав для його скасування не має.
Керуючись ст.ст.307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 квітня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду Тернопільської області набирає чинності з моменту її проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.