ЖОВТНЕВИЙ  РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 2-866/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

        14  вересня  2010 року

           Жовтневий  районний   суд  м.  Харкова   у  складі:

        головуючого - судді Кицюка  В.П.,

        при секретарях  -  Черних Л.Є., Матерновській  ( Кондратенко) Г.М.

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні   у залі суду   в м. Харкові цивільну справу   за  позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного  товариства «Житлобуд-2»,  Комунального  підприємства «Шляхрембут» про відшкодування   матеріальної  та  моральної шкоди, завданої  джерелом підвищеної  небезпеки,-

ВСТАНОВИВ:

У  вересні 2009  року ОСОБА_1  пред’явила  позов до Комунального  підприємства «Шляхрембут» про відшкодування  матеріально та моральної шкоди завданої, джерелом  підвищеної небезпеки.

           В обґрунтування  позовних вимог зазначила, що вона   здійснювала  самовільне будівництво  капітального  гаражу  на вільній території  в районі  будинку АДРЕСА_1.  01  вересня 2009  року  невідомі  особи за допомогою  трактору   дер. н. НОМЕР_2 та автомобілю   УРАЛ дер.н НОМЕР_1  знесли  недобудований  гараж і вивезли належні їй  будівельні матеріали у невстановленому напрямку.

          Посилаючись на вищезазначені  обставини та положення   ч. 3 ст. 331,  ч. 2 ст. 1187 ЦК України,  ОСОБА_1 просила стягнути  з КП «Шляхрембут», як власника  автомобілю  УРАЛ дер.н НОМЕР_1,  вартість  будівельних матеріалів  в  розмірі 60 000 грн. та  100 000  грн. моральної шкоди,  мотивуючи  свої вимоги у цій частині  тим, що  внаслідок знищення її майна  вона зазнала нервових  страждань.

          В ході розгляду справи ОСОБА_1  уточнила позовні вимоги, а саме просила заявлену нею матеріальну та моральну шкоду  стягнути  в солідарному порядку  з КП «Шляхрембут» та АК  «Житлобуд-2» , у зв’язку  з чим  протокольною ухвалою суду від 02 квітня 2010 року до участі у розгляді  справи у якості  співвідповідача залучено АТ  «Житлобуд-2», як  власника  трактору дер. н. НОМЕР_2  ( а.с.48).  

          В  судовому засіданні  ОСОБА_1  та її  представник  ОСОБА_2  підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити  з підстав, викладених  у позовній заяві та уточненнях до неї.

         Представник    АТ «Житлобуд-2»    ОСОБА_3  просив  відмовити у задоволенні  позову за безпідставність  та недоведеністю  позовних вимог.

         Відповідач  КП «Шляхрембуд» , будучи  належним чином повідомленим про час та місце  розгляду справи,  про що свідчать розписки про вручення  судових повісток,  свого представника  в судове засідання  не делегував. У відзиві на позов   КП  «Шляхрембуд» , не заперечуючи належності  автомобілю УРАЛ дер.н НОМЕР_1   підприємству,  просило  відмовити  у задоволенні  позову, посилаючись на те, що   у зазначений у позові час водій  автомобілю УРАЛ дер.н НОМЕР_1   зобов’язаний був вивозити зміт,  про що він розписався  у подорожньому листі,  в той час як юридична особа відповідає   за вині дії свого працівника  заподіяні ним   лише у зв’язку  з виконанням трудових  обов’язків.

 Суд,  вислухавши пояснення  сторін, розглянувши подані ними  документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить  до наступного висновку.

            Згідно  ст. 11 ЦПК  України  суд розглядає цивільні справи  не інакше як за зверненням  фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в  межах заявлених  ними вимог і на  підставі доказів сторін  та інших осіб,  які беруть  участь у справі.

           Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення  ( ч. 1 ст. 179 ЦПК України).

           Звертаючись з позовом  про відшкодування  вартості будівельних матеріалі,  затрачених  на будівництво  капітального гаражу   в районі будинку № 9 по вул.  Старицького у м. Харкові, ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на підтвердження  її права власності чи користування  зазначеною вище  земельною ділянкою  суду не представила.    

        Доводи   ОСОБА_1 про те, що вона як  член територіальної  громади, є співвласником земельної ділянка,  яка   належить  громаді,  а тому може здійснювати  будівництво  у будь-якій  вільній частині міста, не ґрунтується на законі.

          Відповідно до абзацу  1 ст. 13 Конституції  України, право власника на землю від імені  народу здійснюють  органи  місцевого самоврядування.  

          Згідно  з  ст.  22 Закону  України «  Про містобудування» забудова  земельних  ділянок,  що надаються для містобудівних потреб,  здійснюється  після  виникнення  права власності чи права користування  земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом,  та отримання  дозволу  на виконання будівельних робіт.

          Питання  надання  землі  для  містобудівних потреб , відповідно до пп 5 п. «а»  ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве  самоврядування в Україні», ст. 12 Земельного  Кодексу  України  належить виключно до  компетенції  місцевих рад на території   міст.

          ОСОБА_1 в судовому  засіданні  не заперечувала, що   вона немає  права  власності  або користування земельною ділянкою, на якій,  за її  твердженням, вона здійснювала   самочинне будівництво.  

           За відсутності  правовстановлюючих  документів  на земельну ділянку, наявні  у матеріалах справи  чеки  в сукупності  з   поясненнями   ОСОБА_1 у якості свідка  не є допустимими  в  розумінні  ст. ст. 57,58, 59 ЦПК України доказами, які б  підтверджували  її  право власності  на  будівельні  матеріали.  Не надано суду  і беззаперечних  доказів  того,  що   саме зазначені  у чеках  матеріали, навіть  якщо допустити належність їх позивачу,  були  використанні  нею  при будівництві гаражу.

          Згідно  з ч.  2  ст. 59 УК  України  обставини справи , які за законом мають бути підтвердженні  певними засобами доказування,  не  можуть  підтверджуватися  іншими засобами доказування.  З огляду  на це, суд вважав  недоцільним проведення  у справі судово-товарознавчої  експертизи, оскільки   вирішення  питання про  право власності  на будівельні матеріали знаходиться  поза  межами компетенції   експерта.

        Окрім  того.  Як на правову  підставу задоволення  позовних вимог,  ОСОБА_1   посилається  на положення  ч. 2 ст. 1187 ЦК України, згідно якої шкода,    завдана    джерелом    підвищеної     небезпеки,  відшкодовується  особою,  яка  на  відповідній  правовій  підставі  (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо)
володіє   транспортним   засобом,   механізмом,   іншим  об'єктом,  використання,  зберігання або утримання  якого  створює  підвищену  небезпеку. При цьому  пояснила,  що оскільки шкода задана  джерелом підвищеної небезпеки  відшкодовується   і без вини,  то  досить  довести факт належності   транспортних засобів  відповідачам,  а останні,  якщо заперечують проти   позову,   нехай доводять, що  транспортні  засоби вибули  з  їх володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з їх  вини .

            Між тим, згідно  ст.   1172  ЦК  України , юридична  або  фізична  особа  відшкодовує шкоду,  завдану  їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

      Стаття  1172 ЦК   України є  спеціальною  по відношенню до  ст.. 1187 ЦК  України,   а тому саме її  положення  підлягають застосуванню при  вирішення  спірних правовідносин.  Зазначене узгоджується  із роз’ясненнями Пленуму  Верховного  Суду України, викладеними  у  постанові № 6 від 27 березня 1992 року « Про практику  розгляду судами  справ за позовами  про відшкодування шкоди» , згідно яких при розгляді справ про відшкодування шкоди  суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає  лише  у  випадках,  коли  особа,  з  вини  якої  заподіяна  шкода,  знаходиться  з даною організацією в трудових відносинах,  і шкода,  заподіяна  нею  у  зв'язку  з  виконанням   трудових   (службових)  обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за  трудовим договором чи на інших умовах вона була  працівником  цієї організації ( п.5).

          Таким чином,  доведення лише одного  факту належності трактору   дер. н. НОМЕР_2 та автомобілю   УРАЛ дер.н НОМЕР_1 відповідачам  не достатньо для задоволення  позовних вимог ОСОБА_1  на підставі  ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

         Суду  не представлено  жодних доказів, які б свідчили  про те, що  при вивезені  01 вересня 2009 року будівельних  матеріалів з земельної ділянки по вул.  Старицького, 9,  водії трактору   дер. н. НОМЕР_2 та автомобілю   УРАЛ дер.н НОМЕР_1 знаходилися  при виконання  трудових відносин. За твердженням  КП «Шляхрембут», викладеним у відзові  на позов,  а також  пояснень  представника   АТ «Житлобуд -2»  в судовому засіданні ,  не спростованих  позивачем, слідує, що   протягом дня 01 вересня 2009 року водії трактору   дер. н. НОМЕР_2 та автомобілю   УРАЛ дер.н НОМЕР_1 зобов’язувалися  виконувати роботу на інших  об’єктах, жодним чином  не пов’язаних з  вулицею Старицького.

          Право  вибору способу  захисту,  а також суб’єкта, який має відповідати за заявленим позовом,   являється  виключним  правом позивача, як і  -  обов’язок  по доведенню підстав позову.

         Зважаючи на викладене,  суд, розглянувши справу  у  межах  заявлених вимог та підставі  наданих  доказів, вважає  за необхідне відмовити  у задоволенні  позову  за недоведеністю    позовних вимог.

         Керуючись  ст. ст. 10,11, 57,58,59, 60, 208,  212- 215 ЦПК України,  ст. ст. 1187, 1172 ЦК  України, суд,-

                                                                      ВИРІШИВ:

            ОСОБА_1 у  задоволенні  позову відмовити.

Рішення  може бути оскаржено   до апеляційного суду Харківської області через суд першої  інстанції шляхом подачі  апеляційної скарги  протягом десяти днів зі дня  проголошення рішення.  Особи, які брали  участь  у справі,  але не були  присутні у судовому засіданні  під час  проголошення  судового рішення, можуть  подати апеляційну скаргу  протягом десяти  днів  з дня  отримання копії  цього рішення.

 СУДДЯ -                                                                                              В.П. КИЦЮК