Справа № 2-1461/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2010 року м.Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Деметрадзе Т.Р. при секретарі Гайдукова Н.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що він перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2
В листопаді 2006 року йому стало відомо, що його дружина, не ставлячи його до відому, вирішила придбати автомобіль в зв'язку із чим дружина уклала угоду з ТзОВ «АВТО ПРОСТО» згідно якої, ОСОБА_2 стала учасником послуг системи Авто так, яка передбачала внесення ОСОБА_2 на рахунок товариства вступного внеску в розмірі 3207 грн. 60 коп. та щомісячних внесків у розмірах та у строки, визначених в угоді. В свою чергу товариство зобов'язувалося за цією системою здійснити оплату, визначеного в угоді автомобіля «Chevrolet Aveo», та забезпечити його отримання ОСОБА_2 Зазначив, що працює робітником у приватному товаристві, а його дружина вчителем у сільській школі.
Вказав, що оскільки при укладенні угоди ОСОБА_2 не отримала його згоди на укладення угоди та сплатила внесок за рахунок сімейних коштів, які вони заощаджували із заробітної плати його та дружини, що є спільної сумісною власністю подружжя, вважає, що вона порушила його права на розпорядження цим майном. Просить визнати угоду недійсною та стягнути із товариства суму внеску в розмірі 3207 грн. 60 коп.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та в обгрунтування навів обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2, позов визнала і пояснила, що давно планували придбати автомобіль. За пропозицією її колег по роботі, не ставлячи до відома чоловіка, у грудні 2009 року уклала із ТзОВ «АВТО ПРОСТО» оскаржувану угоду. Чоловіка вона вирішила не ставити до відома. Внески, що передбачалися угодою, вона внесла та збиралася вносити в подальшому за рахунок сімейних заощаджень на придбання автомобіля.
Відповідач ТзОВ «АВТО ПРОСТО» в судове засідання повторно не з’явився та про причини неявки суду не повідомив будучи належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
У зв’язку з повторною неявкою відповідача в судове засідання, у відповідності до ч. 4 ст.169 ЦПК України, суд провів розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши пояснення позивача та відповідача ОСОБА_2, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
24 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ТзОВ «АВТО ПРОСТО» укладено угоду № 302211 з додатками №№1,2,4,5 згідно якої, ОСОБА_2 стала учасником системи «Авто так», яка передбачала внесення ОСОБА_2 на рахунок товариства вступного внеску в розмірі 3207 грн. 60 коп. та щомісячних внесків у розмірах та у строки, визначених в угоді, що у майбутньому надасть ОСОБА_2 право на отримання автомобіля «Chevrolet Aveo».
Загальна вартість автомобіля, що передбачений у Додатку № 1 до Договору від 24 грудня 2009 року складає 89100 грн.
З дослідженого у судовому засіданні свідоцтва про укладення шлюбу від 22.05.1993 року, позивач та ОСОБА_2 є чоловіком та дружиною.
Квитанцією № 12 від 24.12.2009 року стверджується оплата вступного внеску ОСОБА_2 у сумі 3207 грн. 60 коп.
Згідно ч. 2 ст. 61 СК України заробітна плата та пенсія є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а право на володіння, користування і розпорядження майном подружжя згідно зі ст. 63 цього кодексу є рівним.
Відповідно до ч.І ст. 65 СК України подружжя розпоряджається майном, що є об'єктом їх спільної сумісної власності, за взаємною згодою. Частиною другої цієї статті передбачено єдине виключення із цього правила, а саме стосовно розпорядження майном при укладенні угод, що є дрібнопобутовими.
Розпоряджатися своєю часткою у спільній сумісній власності подружжя кожний з подружжя, згідно ст. 67 СК України, має право лише після її визначення та виділення в натурі або визначення порядку користування майном.
Всупереч вказаним нормам закону ОСОБА_2 уклала угоду щодо об'єктів права спільної сумісною власності подружжя, якими є їх заробітні плати.
З огляду на розмір щомісячних внесків, строку дії договору та його загальної суми, спірний договір не можна віднести до дрібнопобутової угоди. Цей висновок підтверджується зазначеною в угоді вартістю автомобіля.
Відповідно до ч. З ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такі підстави для визнання правочину недійсним встановлені ч. 2 ст. 65 СК України, що полягають у відсутності згоди одного з подружжя на укладання договору з розпорядження об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Наслідками визнання правочину недійсним, згідно із ст. 216 ЦК України, є двостороння реституція, тобто кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину.
Таким чином, суду дійшов висновку, що угоду № 302211 від 24.12.2009 року укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_2 слід визнати недійсною та стягнути із ТзОВ «АВТО ПРОСТО» на користь ОСОБА_2 суму сплаченого нею вступного внеску в розмірі 3207 грн. 60 коп.
Вирішуючи питання щодо решти позовних вимог, судом встановлено, що згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому ч. 2 цієї ж статті, вказано перелік порушення яких прав може викликати стягнення моральної шкоди.
Однак з вищевказаного переліку, не одного з порушених відповідачем прав не є підставою для стягнення моральної шкоди.
Одночасно, позивачем, всупереч вимог ст. 60 ЦПК України не надано доказів на підтвердження сплати суми витрат за надання правової допомоги, що свідчить про безпідставність заявлених вимог.
У відповідності до ч.1 ст. 89 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору слід стягнути з відповідачів пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 65 СК України,
Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним – задовольнити частково.
Визнати недійсною угоду № 302211 від 24.12.2009 року укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_2, та застосувати до вказаного договору наслідки недійсності правочинів у вигляді двостороннього повернення всього, отриманого на виконання угоди сторонами.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_2 26,73 грн. судового збору та 120 грн. збору на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Закарпатської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення рішення без участі особи, яка її оскаржує, протягом десяти днів з дня його отримання .
Суддя Т.Р.Деметрадзе