Справам 22 А-258/2006р. Суддя 1-й інстанції: Корнешова Т.В.
Категорія- З9 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко 0.1
ПОСТАНОВА
іменем України
12 липня 2006 р. Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої: Вовненко Г.Ю.
Галущенка О.І.
суддів: Кутової Т.З..
при секретарі: Негрун І. О.
за участю:
представника
позивача- ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
представника військової частини А-1555 на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.03.2006 р. у справі за
позовом
ОСОБА_1 до військової частини А-1555 про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та компенсації за порушення строків його виплати,
встановила:
18.01.2006 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини А-1555 про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та компенсації за порушення строків його виплати..
ОСОБА_1 зазначав, що перебував у в/ч А-1555 на дійсній військовій службі у ЗС України до 31.03.2004 р.
Вислуга років безперервної військової служби складає 24 р. 7 міс.
Указом Президента України № 389/ 2003 від 05.05.2003 р. "Про надбавки військового службовцям ЗС України, МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та УДО України за безперервну службу" (далі- Указ), йому мала нараховуватись та виплачуватись з 01.05.2003 р. надбавка за безперервну військову службу у розмірі 70% грошового забезпечення.
Цих вимог Указу та "Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу..." (далі-Інструкція) відповідач у повному обсязі не виконував, внаслідок чого за період з 01.05.2003 р. по листопад 2004 р. утворилась заборгованість з цього виду грошового забезпечення у розмірі 4879 грн. 84 коп.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив про стягнення зазначеної суми, а також компенсації з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1233 грн. 55 коп.
Постановою Заводського районного суду Миколаївської області від 22.03.2006 р. постановлено про задоволення позовних вимог.
Апелянт ставить питання про скасування цього рішення, як незаконного і просить постановити нову постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, вважаючи необгрунтованими висновки суду стосовно неналежного виконання в/частиною вимог закону щодо сплати надбавки позивачу.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.
Ухвалюючи оскаржувану постанову суд вважав, що розмір щомісячної надбавки за безперервну військову службу, встановленої Указом та Інструкцією є фіксованим, а тому її виплата у зменшеному розмірі є порушенням права військовослужбовця..
Але з такими висновками суду погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають змісту зазначених нормативних актів та дійсним обставинам справи.
Так, дійсно Указом надано право Міністрові Оборони України встановлювати надбавки військовослужбовцям за безперервну військову службу в Збройних Силах України залежно від стажу служби та за наявності високих результатів у службовій діяльності.
В той же час, ст.. 2 Указу передбачено право цієї ж посадової особи ЗС України визначати порядок та умови виплати зазначених надбавок.
В межах наданих повноважень, наказом Міністра Оборони України № 149 від 26.05.2003 р. затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу..., пунктом 2.4, якої передбачено, що виплата надбавки обмежується фондом грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин.
Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, міністр оборони, в межах наданих повноважень видавав розпорядження, якими щомісячно встановлював граничні розміри надбавок військовослужбовцям, які мають право на їх отримання., обумовлюючи їх виплату межами фонду грошового забезпечення.
Суд не звернув уваги на ці обставини і не дав належної оцінки доказам, які свідчать про правомірність дій командування військової частини стосовно виплати встановлених надбавок в межах наявного фонду грошового забезпечення.
Встановлене свідчить про те, що висновки постанови не відповідають дійсним обставинам справи і ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для її скасування з ухваленням нової постанови, відповідно до правил ст.. 202 КАС України.
Ухвалюючи нову постанову, судова колегія виходить з таких установлених фактів.
Указом Президента України № 389/ 2003 від 05.05.2003 р. "Про надбавки військового службовцям ЗС України, МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та УДО України за безперервну службу" передбачена виплата військовослужбовцям з 01.05.2003 р. надбавки за безперервну військову службу у розмірі залежно від стажу служби та за наявності високих результатів у службовій діяльності.
Ст.. 2 Указу передбачено право цієї ж посадової особи ЗС України визначати порядок та умови виплати зазначених надбавок.
В межах наданих повноважень, наказом Міністра Оборони України № 149 від 26.05.2003 р. затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу..., пунктом 2.4 якої розмір надбавки обмежено фондом грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин.
Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, міністр оборони, на виконання наданих повноважень, видавав розпорядження, якими щомісячно встановлював граничні розміри надбавок військовослужбовцям., обумовлюючи їх виплату межами фонду грошового забезпечення.
На дотримання цих вимог Указу та. Інструкції командування військової частини виплачувало зазначену надбавку позивачу у розмірі 15 %, оскільки виплата її у розмірі 70% була неможлива, так, як це виходило б за межі наявного в військовій частині фонду грошового забезпечення, затвердженого в її кошторисі.
Виключенням є грудень 2003 р. та січень 2004 р., коли наявних коштів, у відповідності з розпорядженнями Міністра Оборони України, було достатньо для виплати надбавки у розмірі 70% грошового забезпечення.
Встановлене свідчить про правомірність дій командування військової частини стосовно розміру виплаченої надбавки та відсутність заборгованості з цього виду виплат.
З врахуванням встановленого, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 195, 198, 202, 205-207 КАС України, судова колегія
поставила:
Апеляційну скаргу представника військової частини А-1555 -задовольнити.
Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.03.2006 р.- скасувати. Постановити нову постанову.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до військової частини А-1555 про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та компенсації за порушення строків його виплати..
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі одного місяця може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.