Справа №22-ц-1188/06 Суддя першої інстанції Костюченко Г.С.
Категорія 26 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Буренкової К.О.,
суддів: Козаченка В.І., Кутової Т.З.,
при секретарі судового засідання Негрун І.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 та відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2006 року
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення фактів родинних відносин та прийняття спадщини, а також визнання права власності на спадкове майно
та зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно,
ВСТАНОВИЛА:
24 січня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому зазначав, що 30 серпня 1985 року на 78 році життя помер його дід, ОСОБА_5, залишивши після себе спадкове майно у вигляді жилого будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві, яке прийняли дружина покійного, ОСОБА_6 та його син - ОСОБА_7 (баба та батько позивача).
ОСОБА_6 померла 18 травня 2002 року на 93 році життя, а ОСОБА_7 - 31 грудня 2002 року на 72 році життя.
16 травня 2002 року ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно позивачеві, однак нотаріально оформити своє право власності на спадкове майно позивач не зміг, так як в свідоцтві про укладення шлюбу ім'я та по батькові спадкодавиці значиться як "ІНФОРМАЦІЯ_1", а в свідоцтві про народження батька позивача- як "ІНФОРМАЦІЯ_2".
Посилаючись на викладені обставини позивач просив суд визнати, що ОСОБА_6 є його рідною бабою, визнати факт прийняття ним спадщини, як після баби, так і після батька, а також визнати за ним право власності на весь спадковий будинок.
09 березня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.
При цьому вони посилались на те, що як рідні дочки покійних ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (діда та баби позивача) прийняли залишену ними спадщину шляхом управління і володіння спадковим майном, а тому просили суд визнати за кожною з них та позивачем право власності на 1/3 частину спадкового будинку.
Рішенням Ленінського районного суду від 13 квітня 2006 року первісний позов задоволений повністю. Встановлено, що ОСОБА_1, який є сином ОСОБА_7 і внуком ОСОБА_6, прийняв спадщину після їх смерті. Визнано за ним право власності на спадковий будинок. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати, а справу повернути на новий розгляд.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорюються сторонами:
· будинок АДРЕСА_1 в м. Миколаєві належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого йому 14 травня 1952 року за рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 06 лютого 1952.року;
· 30 серпня 1985 року на 78 році життя ОСОБА_5 помер не залишивши заповіту щодо вказаного будинку;
· після його смерті спірний будинок прийняли як спадщину: дружина покійного - ОСОБА_6 та його син - ОСОБА_7 (баба та батько позивача), фактично вступивши в володіння спадковим майном у долях 3/4 та 1/4 (згідно ст. 549 ЦК України 1963 року);
· 16 травня 2002 року ОСОБА_6 заповітом, посвідченим ОСОБА_10, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, заповіла все належне їй майно позивачеві;
· ОСОБА_6 померла 18 травня 2002 року, а ОСОБА_7 - 31 грудня 2002 року;
· протягом 6 місяців після смерті ОСОБА_6 сторони не подали до нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини;
· ОСОБА_8, рідний брат позивача, який проживав у спадковому будинку, заяву про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріальної контори не подавав, а в судовому засіданні відмовився від претензій на спадкове майно (а.с. 178);
· ОСОБА_1 прийняв спадковий будинок шляхом фактичного вступу у володіння ним, відповідно до правил, встановлених ст. 549 ЦК України 1963 року;
· ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як рідні дочки ОСОБА_6, на день її смерті були непрацездатними, оскільки ОСОБА_3 - 1932 року народження, а ОСОБА_4 - 1938 року народження.
Суд першої інстанції в межах заявлених вимог ОСОБА_1 про встановлення юридичних фактів дослідив обставини справи, належно оцінив докази, які відносяться до таких фактів, і дійшов правильного висновку, що ОСОБА_6 є рідною бабою позивача, а тому обґрунтовано, відповідно до вимог ст. ст. 256 - 259 ЦПК України, визнав встановленими факти прийняття ним спадщини, як після баби, так і після батька.
Разом з тим, ухвалюючи рішення про визнання права власності позивача на спадковий будинок і відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив із безпідставності зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права, а також обставинам справи, що відповідно до пунктів 1 - 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування в цій частині оскаржуваного рішення і ухвалення нового.
Так, відповідно до ст. 535 ЦК України 1963 року неповнолітні діти спадкодавця успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше 2/3 частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка).
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина у вигляді 3/4 вказаного будинку. її спадкоємцями, при спадкоємстві по закону, були б позивачки по зустрічному позову та батько позивача.
На той час рідні дочки покійної, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, були непрацездатними, а значить мали право на обов'язкову частку в спадковому майні, яке покійна заповіла позивачу.
Хоча вони не подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті матері, але протягом 6 місяців здійснили дії, які, відповідно до вимог ст. 549 ЦК України 1963 року, свідчать про прийняття спадщини. Зокрема:
· користувались гаражами, які знаходились у дворі спадкового будинку, зберігали, як у будинку, так і в гаражах своє майно, а потім продали один з гаражів;
· певний час користувались городом, який знаходиться біля спірного будинку;
· ОСОБА_3 намагалась вселитись в спадковий будинок, але позивач і його батько не дозволили їй цього;
· ОСОБА_4, вселила до вказаного будинку свого сина і він деякий час там проживав.
Зазначені обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні як поясненнями самих позивачок по зустрічному позову, так і показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 (а.с. 172 - 184).
До того ж, сам ОСОБА_1 визнав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають право на частину спадкового будинку (а.с. 161).
Однак, всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України, яка зобов'язує суд оцінювати належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, районний суд не звернув уваги на такі вимоги закону та зазначені обставини справи, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору. В зв'язку з чим ухвалив помилкове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, не звернувши уваги на дійсні обставини справи та наявні у справі докази.
Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що обов'язкова частка ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спадковому будинку буде складати по 1/6 частині для кожної (3/4 : 3 = 1/4 х 2/3 = 1/6), а доля ОСОБА_1 - 2/3 ( 1/4 + 5/12 = 2/3).
Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи позови про визнання права власності на спадкове майно, неповно з'ясував обставини справи, зробив висновки, які суперечать нормам матеріального та процесуального права, а також встановленим судовою колегією обставинам справи, то таке рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимоги, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання за кожним з них права часткової власності на спадковий будинок.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України року, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2006 року в частині вирішення первісного та зустрічного позовів про визнання права власності на спадкове майно скасувати і ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати право приватної власності в будинку АДРЕСА_1 м. Миколаєва за ОСОБА_1 - на 2/3 частини будинку, за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - по 1/6 частині вказаного будинку за кожною.
В решті рішення місцевого суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Миколаївської області