Справа № 22ц-4140/10 Головуючий у 1-й інстанції Міщенко Г.В.
Категорія 57 Доповідач апеляційного суду Славгородська Н.П.
У Х В А Л А
Іменем України
18 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Славгородської Н.П.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Буренкової К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
управління Пенсійного фонду України в Березнегуватському районі
Миколаївської області (далі - УПФ)
на постанову Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2009 року
за позовом
прокурора Березнегуватського району Миколаївської області в інтересах ОСОБА_2 до УПФ
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2009 р. прокурор Березнегуватського району в інтересах ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до УПФ про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати йому як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. "Про соціальний захист дітей війни" (далі - Закон від 18 листопада 2004 р.), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 2006 – 2007 роки та зобов'язання УПФ здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги відповідно до Закону від 18 листопада 2004 р.
Постановою Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2009 р. позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність УПФ щодо не проведення ОСОБА_2 нарахування підвищення до пенсії та зобов'язано здійснити нарахування та виплату йому додаткової соціальної гарантії відповідно до ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. з 9 липня по 31 грудня 2007 р. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову суду скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Положення ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. було зупинено на 2006 р.
До того ж, Законом України від 19 січня 2006 р. "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" із положень Закону України від 20 грудня 2005 р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., запроваджуються у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 р. не приймалось рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік".
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.
В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. з урахуванням ст. 111 названого вище Закону.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. з урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., мають діти війни з 9 липня по 31 грудня 2007 р.
Суд першої інстанції, який розглядав на той час справу за правилами адміністративного судочинства, з врахуванням наведених положень законів прийшов до правильного висновку про те, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність. Тому суд обґрунтовано задовольнив позов частково.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Березнегуватському районі Миколаївської області відхилити, а постанову Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий
Судді