Справа №22-ц-1187/06 Категорія 26
Суддя першої інстанції Костюченко Г.С. Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Кутової Т.З., Базовкіної Т.М.,
при секретарі судового засідання Варміш О.С.,
за участю позивачки ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповітів недійсними,
ВСТАНОВИЛА:
10 червня 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що 06 травня 1995 року на 57 році життя померла її рідна сестра, ОСОБА_4, залишивши після себе спадкове майно у вигляді житлових приміщень в м. Миколаєві: однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частини будинку АДРЕСА_2, а також особистих речей домашнього обіходу та вжитку, які знаходяться в зазначеній квартирі.
Оскільки спадкоємці першої черги у покійної відсутні, то позивачка, як спадкоємець другої черги, своєчасно подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, де дізналась, що ще при житті покійна заповіла своє майно: однокімнатну квартиру - на користь відповідача, а частину жилого будинку і предмети домашнього вжитку - на користь другої рідної сестри - ОСОБА_5 (матері відповідача).
Обидва заповіти посвідчені державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори: перший - 28 грудня 1994 року, другий - 16 березня 1995 року.
Посилаючись на те, що покійна ОСОБА_4 страждала тяжкою психічною хворобою, внаслідок чого не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати, позивачка просила суд визнати вказані заповіти недійсними. Також позивачка просила суд поновити їй строк позовної давності для захисту права на спадкування.
Рішенням Ленінського районного суду від 18 квітня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати, а справу повернути на новий розгляд.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обгрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорюються сторонами:
- ОСОБА_4 при житті заповіла своє майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 м. Миколаєва - на користь відповідача, а 1/4 частину жилого будинку АДРЕСА_2 в тому ж місті та предмети домашнього вжитку - на користь ОСОБА_5 (матері відповідача);
· обидва заповіти посвідчені державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори: перший - 28 грудня 1994 року, другий -16 березня 1995 року;
· 06 травня 1995 року на 57 році життя ОСОБА_4 померла;
· 06 листопада 1995 року позивачка (рідна сестра покійної) подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, як спадкоємиця другої черги (згідно ст. 530 ЦК України 1963 року) і тоді ж їй стало відомо про наявність вказаних заповітів;
· 26 вересня 2002 року померла ОСОБА_5;
- в установлений законом строк і в передбаченому порядку відповідач прийняв спа
дщину, як після ОСОБА_4, так і після матері (ОСОБА_5);
· вперше з аналогічним позовом позивачка звернулась до суду в 1997 році, однак ухвалою Ленінського районного суду від 17 грудня 1999 року її заява була залишена без розгляду;
· з грудня 1999 року до 10 червня 2005 року з позовом про визнання вказаних заповітів недійсними ОСОБА_1 до суду не зверталась.
Суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог повно і всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані докази і дійшов вірного висновку, що позивачкою не надано суду доказів, які б достовірно підтвердили, що ОСОБА_4 під час складання заповітів на користь відповідача та його матері перебувала в такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними.
В зв'язку з чим, суд обґрунтовано, відповідно до вимог ст. 55 ЦК України 1963 року, відмовив позивачці в задоволенні вимог про визнання зазначених заповітів недійсними.
Також обгрунтовано суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 в задоволенні її вимоги про поновлення строку позовної давності для захисту права на спадкування оскільки про порушення свого права вона дізналась в листопаді 1995 року, а з позовом до суду звернулась лише 10 червня 2005 року, тобто за спливом трирічного строку, передбаченого ст. ст. 71-75 ЦК України, який вона пропустила без поважних причин.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків судової колегії, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України року, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповітів недійсними залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: підпис