Справа № 2-1918
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 вересня 2010 року Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
у складі: головуючого-судді Васильковського В.М.
секретаря Олексюк Г.І.,
з участю представника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Коломия справу за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації про визнання незаконною відмови у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до вимог Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов»язання вчинити певні дії, –
в с т а н о в и в :
у липні 2010 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом, мотивуючи його тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС ІІ категорії. Відповідно до ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” йому належить щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п”яти мінімальних заробітних плат. Однак щорічна допомога на оздоровлення у визначених законом розмірах йому не виплачувались. На його звернення відповідач відмовив у перерахунку та виплаті вказаної допомоги. Вважає таку відмову протиправною, що суперечить ст.ст.8, 22, 46 Конституції України, ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Рішенням Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 8-рп/99, від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002, від 17.03.2004 р. № 7-рп/2004, від 01.12.2004 р. № 20-рп/2004, від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, від 27.11.2008 р. № 26-рп/2008.
Вважає, що строк звернення за захистом прав та законних інтересів підлягає поновленню, при цьому взяти до уваги те, що за станом здоров”я він не може постійно стежити за змінами в законодавстві про соціальне забезпечення, неправомірні дії відповідача по невиплаті щорічної допомоги на оздоровлення має тривалий характер. Він не знав, що орган державної влади може продовжувати порушувати його права, передбачені законами України, що є поважними причинами.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Просить поновити позивачу строк для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів. Визнати незаконною відмову відповідача у виплаті щорічної допомоги відповідно до ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зобов”язати управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації провести позивачу перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2002-2009 роки, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії, відповідно до абзацу 4 частини 4 ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру п»яти мінімальних заробітних плат, встановленого на кінець 2002-2009років, та виплатити йому суму вищезазначених недоплачених компенсацій та допомог, які виникнуть в результаті перерахунку, стягнути 37 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи.
В письмовому запереченні заступник начальника управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації позов не визнала, посилаючись на те, що на персоніфікованому обліку пільгових категорій громадян в управлінні Коломийської районної державної адміністрації позивач перебуває з 24.12.2003 року. Відповідно виплата щорічної компенсації управленням проводилась з 2004 року. Відповідно до ч. 2 п. 5 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 02.04.2004 року № 147 « Про затвердження порядку використання коштів Державного бюджету України на виконання програм, пов»язаних із соціальним захистом громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи виплата компенсацій та допомог, зазначених у п. 4.1.- 4.6 Порядку, можуть здійснюватись підприємствами протягом перехідного періоду до 1 січня 2005 року. До прийняття позивача на облік до управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації компенсаційні виплати даних допомог мали проводитися: працюючим – по місцю роботи, не працюючим – по місцю отримання пенсії. Виплата щорічної допомоги на оздоровлення позивачу проводилася згідно постанови Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 12.07.2005 р. № 562, в межах кошторисних призначень за вказаними видатками та відповідно до законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Позивачу, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС ІІ категорії, виплачено щорічну допомогу на оздоровлення в 2004 році в розмірі 26, 70 грн., та в 2005-2009 роках в розмірі по 100,00грн.
Дію ряду статей Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зокрема ст.. 48 в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, було зупинено п. 37 ст. 77 Закону України від 20.12.2005.року № 3235- ІУ « Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 30 ст. 71 Закону України від 19.12.2006 року № 489-У « Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік». Виплата грошової допомоги для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. При цьому всі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Тому в задоволенні позовних вимог позивача, просить відмовити. Розгляд справи провести за відсутності представника відповідача.
З’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС ІІ категорії, що стверджується посвідченням серії А № НОМЕР_1, виданого 15.04.1993 р. і має право на щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
При цьому управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації, де позивач перебуває на обліку, виплачувало йому у 2004році щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 р. № 836 у розмірах 26,70 грн., а у 2005 – 2009 роках – відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірах 100,00 грн.
На письмове звернення ОСОБА_2 відповідач листом від 08.06.2010 р. № 3-441 відмовив позивачу у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в період з 2002 по 2009 роки. Однак, така відмова не ґрунтується на вимогах закону.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров”я, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до положень ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.91 (в редакції Закону № 2532-ХІІ від 01.07.92; із змінами, внесеними Законами № 230/96-ВР від 06.06.96, № 563-ХІУ від 25.03.99, № 2638-ІІІ від 11.07.2001) щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії у розмірі – п”ять мінімальних заробітних плат.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент її виплати.
Законом № 796-ХІІ Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати, конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом. Частиною 1 ст.67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Розмір мінімальної заробітної плати на 2000-2003 роки встановлювався законами України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2004-2009 роки - законами України про державний бюджет на відповідні роки.
Законом від 26 грудня 2002 року № 372-ІУ “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік”, яким з 1 січня 2003 р. її було встановлено в розмірі 185 грн. на місяць, а з 1 грудня 2003 р. (з урахуванням змін, внесених згідно із Законом від 22 травня 2003 р. № 849-ІУ) – 237 грн. на місяць (ст.1), Кабінет Міністрів України був уповноважений до 1 березня 2003 р. внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата (ст.2). Цей Закон набрав чинності 1 січня 2003 року. Проте лише Законом від 25 листопада 2003 р. № 1328-ІУ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” зазначений Закон був доповнений ст.72-16, згідно з якою з 1 грудня 2003 р. було встановлено розмір мінімальної заробітної плати 205 грн. на місяць, що був чинним до 31 серпня 2004 року.
Із 1 вересня 2004 року мінімальна заробітна плата була встановлена ч.5 ст.58 Закону від 27 листопада 2003 р. № 1344-ІУ “Про Державний бюджет України на 2004 рік” (якою цю статтю доповнено згідно із Законом від 17 червня 2004 р. № 1801-ІУ) у розмірі 237 грн.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а її ст.75 встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія ст.48 Закону № 796-ХІІ протягом 2000 – 2004 років не зупинялася.
Чинним законодавством у період 2001 – 2005 р.р. не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, зокрема, для реалізації положень ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 82 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235 “Про Державний бюджет України на 2006 рік” встановлено з 1 січня 2006 року розмір мінімальної заробітної плати 350 грн. на місяць, з 1 липня 2006 року – 375 грн., з 1 грудня 2006 року – 400 грн.
Статтею 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” дію абзаців другого, третього, четвертого, п”ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п”ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” на 2006 рік зупинено. Відповідні положення цього Закону в установленому порядку Конституційним Судом України не визнавались неконституційними.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію абзацу третього частини першої та абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, зокрема п.5 ст.71, яким зупинено на 2007 рік дію ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Положення закону, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно п.28 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” тест статті 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено в такій редакції: “Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім”ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників та смерть яких пов”язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України”. Проте, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. (справа № 1-28/2008 щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ряд положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, в тому числі зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу 2 Закону від 28.12.2007 р. до ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов”язок виконання рішення Конституційного суду України є вимогою Конституції України, у статті 22 якої встановлено, що при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За конституційними нормами, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення застосуванню підлягають положення ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з якої вбачається, що при визначенні розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не норми постанови Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 р. № 836 та постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.
Виплати щорічної допомоги на оздоровлення, здійснені відповідачем у розмірі, передбаченому постановами КМУ від 26.07.1996 р. № 836 та від 12.07.2005 р. № 562 за 2004 – 2009 роки є такими, що порушують норми спеціального закону, а саме ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що передбачає виплату щорічної допомоги у розмірі п”яти мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається на момент виплати. Орган державної влади не може зменшувати розмір такої допомоги.
Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченої Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щорічної допомоги на оздоровлення суд відхиляє, оскільки це не може бути причиною невиконання відповідним суб”єктом владних повноважень покладених на нього зобов”язань, тому що право на соціальний захист, встановлене Конституцією України, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин законах, не може бути поставлене у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, виплачений ОСОБА_2 у 2004 – 2009 роках на підставі постанов уряду, суперечить розміру, встановленому законом.
В частині позову про перерахунок та виплати щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_2 за 2002-2004 роки та 2006 рік слід відмовити, оскільки позивач перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації з 2004 року, а у 2006 році положення ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в частині виплати щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі відповідно до мінімальної заробітної плати було зупинено на підставі п.37 ст.77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” і відповідні положення цього Закону в установленому порядку Конституційним Судом України не визнавались неконституційними.
Відповідно до положень ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. При розгляді даної справи суд бере до уваги те, що за станом здоров”я позивач не може постійно стежити за змінами в законодавстві про соціальне забезпечення, неправомірні дії відповідача по невиплаті належних йому сум допомог на оздоровлення носять тривалий характер. Позивач не знав, що орган державної влади може продовжувати порушувати його права, передбачені законами України. Заяви про застосування позовної давності відповідач до винесення судом рішення не подав. У зв”язку з тим, що відповідач продовжує не виплачувати позивачу належні йому суми допомог на оздоровлення, передбачені законом, то ОСОБА_2 слід поновити строк звернення до суду з позовом, пропущений з поважних причин.
З наведених мотивів суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст.ст.81, 88 ЦПК України.
На підставі ст.ст.48, 67 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст.267 ЦК України та керуючись ст.ст.209, 212-215, 218 ЦПК України, –
в и р і ш и в :
поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду з даним позовом, пропущений з поважних причин.
Позов задовольнити частково.
Визнати відмову управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації щодо виплати ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 – 2009 роки протиправною.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації провести перерахунок та виплатити ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за 2005, 2007 – 2009 роки відповідно до ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.”, виходячи з розміру п»яти мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В решті позову відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили після закінчення встановленого строку апеляційного оскарження.
Головуючий: