№№ 2-1253/08,2-56/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2009 року Октябрський районний суд м. Полтави в складі

головуючого - судді Нізельковської Л.В.

при секретарі - Демченко І.А.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 29.03.2002 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В позовній заяві вказав, що 29.04.1998 він дав у борг відповідачу 1100 доларів США, які ОСОБА_2 зобов’язався повернути в строк до 10.05.1998. Борг відповідачем повернуто не було, тому просив стягнути на свою користь суму, еквівалентну 1100 доларів США, у відшкодування позики та суму, еквівалентну 132 доларам США, в якості пені за прострочення повернення позики.

12.04.2002 ОСОБА_4 подав позовну заяву до ОСОБА_2, в якій вказав, що 29.04.1998 він надав відповідачу також позику в сумі 7200 доларів США, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов’язався передати йому у власність автомобіль «Форд Скорпіо» в строк до 06.05.1998. Автомобіль йому у власність відповідач не передав, грошей також не повернув. Просив стягнути з відповідача суму, еквівалентну 7200 доларів США, в якості повернення позики та суму, еквівалентну 864 доларам США, в якості пені за прострочення повернення позики.

Під час розгляду справи ОСОБА_4 доповнив свої позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду, спричинену невиконанням відповідачем договорів позики та зловживанням своїми процесуальними правами в сумі 150000 грн. Також позивач надав розрахунок позову та просив стягнути з відповідача суму, еквівалентну 1100 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 5560,50 грн., та пеню в розмірі 1% суми позики за кожен день прострочення цього платежу, тобто за 2612 днів, в сумі 28732 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 145240,26 грн. Крім того, просив стягнути суму, еквівалентну 7200 доларів США, що становить згідно курсу НБУ 36396 грн., а всього за договорами позики - 187196,76 грн.

18.09.2008 до участі в справі в якості співвідповідача притягнуто ОСОБА_5

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля таким, що відбувся. Вказав, що в лютому 1998 року він привіз ОСОБА_4 з-за кордону автомобіль «Форд Скорпіо» та передав

його відповідачу згідно довіреності, а ОСОБА_4 в свою чергу зобов’язався виплатити йому кошти за придбаний автомобіль до травня 1998 року. 29.04.1998 ОСОБА_4 повернув йому кошти, але до надання на його ім’я, а також дружити, сина та зятя довіреностей взяв розписки про отримання коштів. Ці розписки не є договорами позики, а лише підтверджують факт укладання угоди купівлі-продажу. Просив визнати угоду купівлі-продажу автомобіля «Форд Скорпіо», укладену 29.04.1998 між ним та ОСОБА_4, такою, що відбулася.

В судовому засіданні представники ОСОБА_4 - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 - позов свого довірителя підтримали. Надали пояснення, аналогічні змісту позовної заяви. Позов ОСОБА_2 не визнали та просили у його задоволенні відмовити.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позов ОСОБА_4 не визнали з підстав, викладених в позовній заяві ОСОБА_2 Позов ОСОБА_2 підтримали та просили його задовольнити.

Заслухавши учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.04.1998 ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_4 кошти в сумі 7200 доларів США. В заставу передав автомобіль «Форд Скорпіо» д.н.з. НОМЕР_1, який зобов’язався передати йому у власність не пізніше 06.05.1998.

Цього ж дня згідно розписки ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_4 в борг кошти в сумі 1100 доларів США, які зобов’язався повернути до 10.05.1998, а в разі прострочення платежу зобов’язався сплатити пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення, (а.с. 91 т. 1)

Таким чином з тексту розписки, якою підтверджується факт отримання ОСОБА_2 у ОСОБА_4 коштів в сумі 7200 доларів США, вбачається, що сторони не передбачали порядку та строку повернення коштів, а лише визначили строк передання ОСОБА_4 автомобіля. Тобто дана розписка не є договором позики, а фактично сторони підтвердили свій намір укласти договір купівлі-продажу автомобіля «Форд Скорпіо».

Довіреністю від 03.02.1998 ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4І керувати автомобілем «Форд Скорпіо». (а.с. 188 т. 1)

05.05.1998 ОСОБА_2 надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_8 користуватися та розпорядження автомобілем «Форд Скорпіо». (а.с. 187 т. 1)

Згідно довіреності від 12.05.1998 ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_9 та ОСОБА_1, які є відповідно сином та зятем ОСОБА_4, керувати належним йому автомобілем «Форд Скорпіо». (а.с. 31 т. 1)

Відповідно до довідки Полтавського МРЕВ ДАІ автомобіль «Форд Скорпіо»

29.01.1999 проданий по договору купівлі-продажу ОСОБА_10 (а.с. 185 т. 1)

Допитана в якості свідка ОСОБА_5 суду показала, що ОСОБА_2 деякий час займався тим, що привозив з-за кордону автомобілі та продавав їх в Україні. Так в 1998 році на прохання ОСОБА_4 він привіз для нього автомобіль, який придбав на своє ім’я за кордоном. Щоб уникнути сплати податків, пов’язаних з оформленням договору купівлі-продажу, він передав автомобіль новому власнику, склавши на його ім’я довіреність на право користування та розпорядження автомобілем.

Свідок ОСОБА_9 також підтвердив факт, що ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 кошти, за які він мав придбати та привезти з-за кордону автомобіль «Форд Скорпіо». Проте даний автомобіль відповідач привіз приблизно на 3-4 місяці пізніше обіцяного строку, а також ОСОБА_4 був незадоволений технічним станом транспортного засобу. В зв’язку з цим він потрапив до лікарні з інфарктом, лікувався приблизно півроку, а коли вийшов з лікарні, доручив своїй дружині зайнятися продажем цього автомобіля.

Допитаний на підставі ст. 184 ЦПК України в якості свідка ОСОБА_1 показав, що ОСОБА_2 дійсно привіз для ОСОБА_4 з-за кордону автомобіль «Форд Скорпіо». На цей автомобіль ОСОБА_2 надав генеральну довіреність на ім’я ОСОБА_4 та його дружини, а на ім’я ОСОБА_9 та ОСОБА_1 він видав довіреність на право керування автомобілем. Після цього автомобіль фактично передав ОСОБА_4 та до моменту продажу автомобіль зберігався у ОСОБА_1 Також він вказав, що якість автомобіля не влаштувала ОСОБА_11, через що в нього виник конфлікт з ОСОБА_2, а тому він попросив ОСОБА_1 допомогти в продажі автомобіля. В зв’язку з цим він знайшов у ОСОБА_12 покупця на даний автомобіль та привіз його до м. Полтави. Також зазначив, що таким же чином та приблизно в той же час ОСОБА_2 привіз автомобіль з-за кордону і для нього.

Свідок ОСОБА_10, чиї показання було досліджено в суді на підставі ст. 183 ЦПК України, показала, що вона в грудні 1998 року придбала в м. Полтаві автомобіль «Форд Скорпіо». З усіх питань щодо купівлі-продажу цього автомобіля вона спілкувалася з чоловіком на ім’я ОСОБА_1. Кошти за автомобіль вона також передавала йому, а господарями автомобіля являлися тесть і теща ОСОБА_1. З ОСОБА_2 вона взагалі не знайома. Також свідок розповіла, що спочатку, в грудні 1998 року, на її ім’я було виписано генеральну довіреність, а вже в січні 1999 року було оформлено договір купівлі-продажу у МРЕВ. (а.с. 217-218 т. 1)

Таким чином суд приходить до висновку про доведеність факту, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 фактично укладено договір купівлі-продажу автомобіля, на підтвердження чого складено розписку про передачу коштів в сумі 7200 доларів США. Як встановлено судом, ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 належний йому автомобіль, в рахунок оплати якого отримав перед цим кошти в сумі 7200 доларів США, а ОСОБА_4 в свою чергу розпорядився автомобілем, продавши його ОСОБА_10 А тому підстави для стягнення з ОСОБА_2 боргу згідно складеної ним розписки на зазначену суму відсутні, оскільки вказана розписка не є договором позики, а підтверджує намір сторін укласти договір купівлі-продажу автомобіля.

В той же час статтею 47 ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на момент виникнення спірних відносин, передбачено можливість визнання договору таким, що відбувся, в разі недодержання вимог про його нотаріальне посвідчення. Оскільки договір купівлі-продажу автомобіля не потребує нотаріального посвідчення, відсутні правові підстави для визнання його таким, що відбувся і тому позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Що стосується стягнення коштів за договором позики в сумі 1100 доларів США, суд відмовляє в задоволенні цього позову з наступних підстав.

ОСОБА_2 не надав суду належних доказів того, що кошти в сумі 1100 доларів США передавалися йому ОСОБА_4 також для придбання автомобіля. В той же час ст. ст. 71,72 ЦК України в редакції 1963 року встановлюють загальний строк позовної давності 3 роки, а для позовів про стягнення неустойки - 6 місяців. Тобто ОСОБА_4 пропустив строк звернення до суду, пред’явивши позов майже через чотири роки після того, як сплинув строк повернення боргу.

Підстав для поновлення строку позовної давності суд не вбачає, оскільки саме по собі захворювання не являється поважною причиною для пропуску строку позовної давності. В той же час ОСОБА_4 не надав доказів того, що він перебував на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні в 1999, в 2000 роках та в травні 2001 року, тобто до закінчення строку позовної давності, а також не навів мотивів, що саме перешкоджало йому звернутися до суду особисто чи через представника з позовом про стягнення цієї суми в межах строку позовної давності. На підставі викладеного суд відмовляє ОСОБА_4 в задоволенні позову про стягнення суми, еквівалентної 1100 доларів США, та неустойки за прострочення цього платежу, в зв’язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно підстави для стягнення моральної шкоди за невиконання договорів позики відсутні. Крім того, чинним законодавством, яким врегульовано даний вид правовідносин, і конкретними договорами відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Будь-яких дій, що свідчили б про зловживання ОСОБА_2 процесуальними правами та відповідно спричинення ОСОБА_4 моральної шкоди, не встановлено. На підставі викладеного суд відмовляє в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову обох відповідачів, судові витрати згідно ст. 88 ЦПК України стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47,71,72,75,76,80,224,375,376 ЦК України, ст. ст. 88,213,215,224 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, а також позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м. Полтави протягом 10 днів з моменту оголошення. Апеляційну скаргу може бути подано в тому ж порядку протягом 20 днів з моменту подання заяви про апеляційне оскарження.