Справа №2-851-1/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2009 р. Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Наборозняка М.І.,

суддів Петренко Н.О., Шум Л.М.,

за участю секретарів Слепець Є.С., Надольної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за позовом закритого акціонерного товариства «Київська міжобласна спеціальна науково-реставраційна проектно-виробнича майстерня» (надалі: підприємство) до ОСОБА_1, а також до неї в інтересах її неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом (уточненим в ході судового засідання) до ОСОБА_1, а також до неї в інтересах її неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, про виселення (її і її дітей) із кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на те, що йому (позивачу) вказана кімната серед інших передана йому в оренду, а відповідач проживає в ній без законних підстав, заселився самовільно, тим самим порушує його права, які передбачені угодою про оренду.

На його вимогу відповідачка не звільняє кімнату, не дивлячись на звернення позивача з цього приводу.

В судовому засіданні представник позивача, вимоги позову підтримав, посилаючись на викладені у заяві обставини. Додатково пояснив, що адміністрація підприємства - позивача та його профком не вирішувала питання про надання будь-яких дозволів відповідачці (і її дітям) з приводу вселення у спірне житло, воно їй не могло бути надане у 1993 році, оскільки на той час відповідачка вже була звільнена за прогули із підприємства і жодного відношення до нього (підприємства) не мала, відповідно, у позивача не було правових підстав його надавати. Заперечує, що будь-хто із працівників підприємства, в тому числі комендант гуртожитку, дозволяв відповідачці поселятись в гуртожиток (в спірне житло). Потреба у спірному житлі виникла у 2007 році: його необхідно було надавати працівникам підприємства. Строк давності позивач не пропустив, оскільки порушення права позивача було триваючим, просить захистити його право для заселення спірного житла працівниками підприємства.

Представник відповідача пояснив, що відповідачка у грудні 1993 році після звільнення її з роботи за прогули із підприємства (відповідача) у червні 1992 році зайняла спірне житло не самовільно, а з дозволу керівника підприємства - відповідача ОСОБА_4, та коменданта гуртожитку (вказаний факт підтвердила відповідачка ОСОБА_1). Вважає, що відповідачка не може бути виселена, оскільки, вона є одинокою матір’ю, виховує двох неповнолітніх дочок і тому суд повинен керуватись ст. 32 та ст. 25 ЖК України щодо неможливості виселення без надання іншого житла одиноких осіб, які проживають разом з ними.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона є подругою відповідачки; у 1993 році вона допомагала їй переносити речі, коли остання вселялась у квартиру по АДРЕСА_1 (спірне житло). Про те, що ОСОБА_1 був наданий дозвіл на вселення у спірне житло знає зі слів відповідачки, хто конкретно надавав такий дозвіл їй невідомо, при вселенні більше присутнім ніхто не був, окрім неї (ОСОБА_5) та ОСОБА_1, ключі безпосередньо знаходились у ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_6 дала показання про те, що вона є сестрою відповідачки, у 1993 році вона допомагала позивачці переселятись у спірне житло, при цьому була присутня ОСОБА_5 та комендант гуртожитку, яка відкривала двері кімнати, де на період розгляду справи мешкає сестра і фактично дозволяла їй користуватись цим житлом.

Третя особа - орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації надала суду листа, в якому Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за такими підставами.

Суд розглядає справу на підставі ст. ст. 10,11,60 ЦПК України (на засадах змагальності, диспозитивності, в межах заявлених вимог та наданих доказів), які роз’яснені в судовому засіданні учасникам розгляду справи. При цьому суд дотримується вимог ст. 60 ЦПК України щодо обов’язку сторін довести належними достовірними доказами ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Представник позивача заперечує факт надання будь-яких дозволів відповідачці (і її дітям) з приводу вселення у спірне житло, тому суд не може взяти до уваги, як належні докази усні пояснення представника відповідача з цього приводу, оскільки він (та відповідачка) не надали жодних інших доказів, які підтверджували б такі пояснення. В тому числі вони не вказали прізвище коменданта, не запросили його для надання показань в судовому засіданні в якості свідка.

Суд вважає, що показання допитаних в судовому засіданні свідків є суперечливими, тому не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_6 про те, що позивачка вселилась у спірне житло з дозволу коменданта, оскільки ні свідок, ні сама позивачка не назвала прізвище цього коменданта, а свідок ОСОБА_5 пояснила, що коменданта при вселенні не було.

За таких підстав суд розцінює пояснення відповідачки про те, що вона була поселена в гуртожиток з дозволу адміністрації позивача, як сумнівні. При цьому суд враховує, що позивач надав письмові документи за підписом керівника адміністрації та профкому підприємства -позивача про те, що питання про надання спірного житла цими особами відповідачці не розглядалось. Суд враховує, що позовну заяву підписав керівник підприємства-позивача ОСОБА_4 В заяві вказано, що відповідачка вселилась у гуртожиток без ордера та будь-яких дозволів. Тому у суду немає підстав для сумнівів щодо обставин вселення відповідачки у спірне житло, про які вказує ОСОБА_4 та представники позивача в судовому засіданні. При цьому суд також враховує об’єктивні обставини та оцінює критично ствердження відповідачки щодо надання їй, звільненій із підприємства за прогули, через рік після звільнення (тобто, особі, яка не має ніякого відношення до підприємства) житла в іншому гуртожитку, орендованому (не власному) у іншого підприємства. Тобто, суд не вважає такі пояснення за достовірні належні докази.

В ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 25.12.2008 року (а.с. 102), якою скасовано попереднє судове рішення за позовом позивача про виселення ОСОБА_1, зазначено, що: «із наявних у справі свідоцтв про народження вбачається, що відповідачка є матір’ю двох неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, та дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1».

Суд (під головуванням судді Наборозняка М.І.) вважає, що відповідно до закону вказівки суду вищої інстанції обов’язкові для виконання судом нижчого рівня. Однак, в ході розгляду справи в період з 26.01.2009 року до 23.04.2009 року, в тому числі і при дослідженні матеріалів справи у ній не виявлено ні свідоцтв, на які посилається в ухвалі Апеляційний суд, ні їх копій. Це також вбачається із опису матеріалів справи, виготовлених секретарями судових засідань. На запитання представнику позивача: «Чому він не надав ці свідоцтва в ході розгляду справи судом під головуванням судді Миколаєць І.Ю.?», останній пояснив, що він намагався їх надати, однак їх судом не було прийнято.

При розгляді справи суд не вимагав від сторін ніяких доказів, лише пропонував їх надати, дотримуючись ст. ст. 10,11,60 ЦПК України.

Проте відповідач (та його представник) так і не надали свідоцтв (копій) про народження дітей відповідача, про які йшла мова в ухвалі Апеляційного суду. В тому числі, вони не надали належних доказів про те, що ОСОБА_1 є одинокою матір’ю (суд вважає, що таким доказами лише можуть бути відповідні записи про реєстрацію народження дітей органами РАЦС). Також вони не заявили клопотання про витребування таких відомостей із відповідних органів. Одночасно суд вважає, що діти у відповідачки дійсно є, враховуючи висновок суду апеляційної інстанції та надані відповідачкою довідки про їх навчання (а.с. 126,127).

За таких підстав їх (відповідача та його представника) посилання на неможливість виселення без надання іншого житла одинокої матері з неповнолітніми дітьми (відповідачки з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_2) не підтверджені належними доказами (доказами про те, що вона є одинокою матір’ю).

Суд при цьому враховує, що відповідно до закону суд першої інстанції і суд апеляційної інстанції повинен розглядати лише в межах доказів, наданих в судовому засіданні в суді першої інстанції.

Щодо застосування строку позовної давності, то суд вважає, що право позивача дійсно порушене, воно підлягає судовому захисту і повинно бути захищене відповідно до ст. 1 ЦПК України стосовно справедливого розгляду справи.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідачка самовільно зайняла спірне жиле приміщення, не сплачувала квартплату і плату за комунальні послуги, які вона (і, очевидно, її діти) отримувала, не має (і не мала в період заселення) жодних відносин, зокрема трудових, з підприємством-позивачем, тому повинна таке приміщення звільнити, оскільки вона перешкоджає позивачу у здійсненні його законних прав на користування та володіння спірним житлом, яке він має відповідно до договору оренди (а.с. 48-50) між позивачем та комунальним підприємством з утримання житлового господарства Святошинського району м. Києва від 1.10.2007 року.

Враховуючи, що вказаний договір був належним чином оформлений у жовтні 2007 року, потреба у спірному житлі для заселення працівниками у відповідача виникла у 2007 році (про це в судовому засіданні пояснив його представник), тому саме в цьому році позивач звернувся до суду, а також те, що проживання відповідачки було тривалим (триваючим) і порушує право позивача, в тому числі і на період розгляду справи, суд вважає, що його право відповідно до п. 5 ст. 267 ЦК України підлягає захисту.

Суд вважає, що відповідачка разом із неповнолітніми дітьми повинна бути виселена із займаного нею самоуправно житла на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Суд вважає, що відповідачка не має права на проживання у гуртожитку відповідачка також на підставі ч. 2 ст. 132 ЖК України, оскільки вона була звільнена за прогули (працювала на підприємстві (у відповідача лише 2 роки).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує судові витрати із відповідачки.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, разом із її неповнолітніми дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, із кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житла

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживає у АДРЕСА_1, у м. Києві, на користь закритого акціонерного товариства «Київська міжобласна спеціальна науково-реставраційна проектно-виробнича майстерня» (м. Київ, вул. Фрунзе, 1-3) судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7 грн. 50 коп.

Заява про оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його оголошення, апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом 20 днів з дня подання заяви.