АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 6258/ 2010 Головуючий в 1 інстанції - Маймур Ф.Ф.
Категорія - 19/27 Доповідач - Глущенко Н.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Куценко Т.Р., Перцової В.А.
при секретарі - Ляпченко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2010 року про забезпечення позову у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИЛА:
Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 29.01.2010 року було постановлено ухвалу про забезпечення позову, згідно якої суд наклав арешт в межах заявлених позовних вимог у розмірі 48733,95 грн. на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1, шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження /а. с. 35/.
З цією ухвалою не погодилася відповідачка ОСОБА_1 і звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу суду та відмовити в заяві про забезпечення позову, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального закону / а. с. 70-72 /.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а ухвалу суду, в силу ст. 312 ЦПК України, - скасувати з наступних підстав.
Суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було розглянуто заяву позивача – ПАТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову / а. с. 5-7 / і 29.01.2010 року постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою суд наклав арешт в межах заявлених позовних вимог у розмірі 48733,95 грн. на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1, шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження /а. с. 35/.
Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України – суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені ЦПК України, заходи забезпечення позову.
Частина 2 ст.151 ЦПК України передбачає, що повинно бути зазначено у заяві про забезпечення позову.
В силу ч. 3 ст. 151 ЦПК України – забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а згідно ч. 5 ст. 153 ЦПК України – про вжиття забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена.
Відповідно до ст.ст.151,153 ЦПК України та роз’яснень Верховного Суду України, викладених в п.1 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 « Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ,– єдиною підставою для забезпечення позову є мотивована заява будь-кого з осіб, які беруть участь у справі.
Однак, в порушення вище зазначених вимог процесуального закону, вирішуючи питання щодо забезпечення позову та постановляючи 29.01.2010 року ухвалу про забезпечення позову, - суд першої інстанції не зазначив підстави обрання такого виду забезпечення позову, як і не обґрунтував причини застосування заходів по забезпеченню позову, не вказав на ті обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно ч. 3 ст. 152 ЦПК України – види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Однак, вирішити питання щодо такої співмірності апеляційний суд позбавлений можливості, так як в ухвалі суду не зазначено конкретне майно на яке накладено арешт та його вартість.
Фактично судом постановлена ухвала, яка не може бути виконана, оскільки в ній не зазначено конкретне майно на яке накладено арешт, як і не зазначено порядок виконання цієї ухвали.
Мало того, з матеріалів справи, зокрема кредитного договору від 29.10.2004 року, вбачається, що кредит ЗАТ КБ «Приватбанк» був наданий ОСОБА_1 для придбання автомобіля, а придбаний відповідачкою автомобіль переданий в заставу банку, згідно договору застави рухомого майна від 29.10.2004 року / а. с. 11-17,20-25 /, тобто кредитний договір забезпечений заставою, але ця обставина не прийнята до уваги судом першої інстанції при постановленні 29.01.2010 року ухвали про забезпечення позову.
Розглядаючи заяву банку про забезпечення позову і постановляючи 29.01.2010 року ухвалу про забезпечення позову суд першої інстанції, в порушення ч.2 ст.151 ЦПК України, прийняв в своє провадження заяву, яка не відповідає вимогам закону і в порушення вимог
ч. 3 ст. 15 ЦПК України не витребував у заявника додаткові матеріали та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
За таких обставин, ухвала суду від 24.06.2009 року не може залишатись в силі і підлягає скасуванню.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду – скасуванню, як така що не відповідає вимогам процесуального закону та матеріалам справи, з передачею питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 151-153,303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2009 року про забезпечення позову – скасувати та передати питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
СУДДІ: